Гетьман Хмельницький, вирушивши од Жовтих Вод, поспішив з військами козацькими до міста Кам’ян-ця-Подільського, котрий вважався нарівні з Кодаком непереможною у поляків твердинею і був гніздом, або збірним пунктом, для військ польських, що висипалися на Малоросію. Резервному корпусу своєму, що був під командою писаря генерального Максима Кривоноса, велів іти з правого боку армії — над рікою Бугом. Наближаючись до Кам’янця, застав там Хмельницький нового гетьмана Калиновського зі свіжими польськими військами, що розташувався під батареями фортеці. Він влаштував і укріпив табір свій на видноті у ворога і впродовж перших днів робив об’їзди і огляд табору польського і фортеці з легкими з обох боків перестрілками; а 16-го числа травня, удосвіта, повів Хмельницький атаку на табір польський з боку фортеці, під яку ще з опівночі підповзла з долішнього боку значна частина його піхоти з самими мушкетами та списами. І коли з боку козацького почалася на табір польський сильна стрілянина з гармат та мушкетів і вчинено зумисне великий ґвалт од війська, то в ту саму пору піхота козацька, вискочивши заздалегідь і відкривши собі проходи у фортеці за водою, вдерлася через них всередину фортеці. Гарнізон тамошній, не очікуючи ніколи з того місця нападу, як з боку непристунно-го і самою натурою, себто кам’яною стелею, укріпленого, обернувшись до того місця спиною, оглядав уважно бій, що точився внизу за фортецею, а козаки, напавши на нього зненацька в тил, повалили більшість солдатів гарнізонних списами долу, а решта з них хоча і обернулися на ворога і почали боронитися, але вже було пізно, і все перемішалось, і вони винищені козаками всі до єдиного. Отож, очистивши козаки фортецю тую від гарнізону, обернули з батарей гармати на табір польський і вчинили в ньому ядрами і картечами велику руйнацію. Поляки, відчувши загибель свою з тої фортеці, котру вважали своїм захистом, були здивовані і вражені і почали в повному безладді тікати з табору; а Хмельницький, зауваживши вдалі дії піхоти своєї з фортеці і втечу поляків з їхнього табору, наступив на нього всією потугою і, зайнявши його з малим спротивом, погнався кіннотою своєю за втеклими поляками, з котрих небагато врятувалось втечею, а решту вбито, і табір дістався у здобич переможцям з численною артилерією і всілякими запасами. При похованні обосторонніх убитих нараховано тіл польських у фортеці і поза нею 12 713, а козацьких лише 377, і сія велика нерівність приписується вдалому здобуттю фортеці і табору зі слабким спротивом від поляків та їхньому недбальству.
У Кам’янці-Подільському залишив Хмельницький достатній гарнізон козацький і, розкомандирувавши звідтіль чимало корпусів і деташаментів на всю Малоросію, суміжну з рубежами польськими та литовськими, звелів начальникам тих команд виганяти і винищувати поляків і жидів, де вони ними знайдені будуть, а паче стежити за рухом військ польських і литовських всередині їхніх земель і їх відбивати при границях, а йому давати про те знати для підпомоги. І тії деташи-ровані були: обозний генеральний Носач і полковник Дорошенко в Галичину і князівство Острозьке; писар гене-ральний Кривоніс і полковник Лукаш Шаблюка через Київ до міста Слуць-ка і ріки Случі; а осавул генеральний Родак і полковники Остап Нестелій та Федір Богун до ріки Прип’яті і далі в Литву; хорунжий генеральний Буйніс і полковники охочекомонні Яків Гладкий і Кіндрат Худорбай — за Чернігів, у Полісся та Сіверію.
сам Хмельницький з голов-іним військом, переходячи Малоросію серединою, спинився під містом Білою Церквою і звідтіль 28 травня розіслав у Малоросію прокламацію свою, або універсал, наступного змісту: "Зиновій-Богдан Хмельницький, гетьман славного війська реєстрового і запорозького і всієї по обох сторонах Дніпра сущої України малоросійської, вам усім, малоросійським по обох сторонах ріки Дніпра, шляхетним і посполитим, більшого чи меншого чину людям, а особливо шляхетно уродженим козакам, істій братії нашій, сим універсалом нашим ознаймуємо, що не без причин наших слушних мусили сьмо зачати війну і підняти зброю нашу на поляків, через котру що ся, при всесильній допомозі Божеській, на Жовтій Воді апріля 8-го, а згодом під Кам’янцем мая 16-го над ними, поляками, стало, то всім Вам уже досконало єсть відомо. Тепер же, по двох тих над поляками нерівних битвах наших, скоро стало відомо, що вони, тим нещастям своїм розгнівані і розлютовані бувши, не лише самі панове і княжата коло Вісли і за Віслою многі на нас стягають і гуртують війська, але і самого найяснішого короля свойого Владислава, пана нашого милостивого і отця ласкавого, на нас підмовляють, підбурюють, аби з усіма силами своїми прийшовши в Україну нашу малоросійську, латво нас вогнем і мечем завоювали і, мешкання наше сплюндрувавши, зруйнували і в порох і попіл обернули, а самих нас вибили, інших же в немилосердну неволю забрали і на інші най-віддаленіші за Віслу місця випровадили, славу нашу не лише в частині світу європейського справедливо славлену, але і в одлеглих за морем Чорним країнах азіатських доволі народам тамошнім відому, скасували і поглинули. Постановили сьмо в намірі нашому не супроти короля, пана нашого милостивого, а супроти поляків гордих, за ніщо маючих його королівські високоповажні привілеї, нам, козакам, і всім взагалі малоросіянам дані, права і вольності наші стародавні, при нас заховані і укріплені, мужнім і безстрашним, при помочі Божій, станути серцем і зброєю.
Для цього, прибувши од Кам’янця і станувши обозом нашим військовим тут, під Білою Церквою, пишемо до вас сей універсал, через котрий закликаємо і заохочуємо вас всіх, малоросіян, братію нашу, до нас, до кампанії воєнної, а теє прикладаємо і сповіщаємо, що вони, поляки, подлуг їх же хронікерів польських свідчення, од нас, савроматів і русів уродившись і пішовши і заєдно спочатку з само-власною братією нашою, савроматами й русами, бувши, а неситої слави і багатства душевредного собі шукаючи, од соперебування з предками нашими древніх тих віків, відділилось і інше найменування, єже єсть ляхи й поляки, собі учинивши і за Віслу заволікшись, на чужих ґрунтах і землях, там, між знаменитими ріками Одрою і Віслою засіли; багатьом околичним землям і панствам німецьким і іншим західним і північним пошкодивши, і держави їхні з людськими оселями завоювавши, і розбійницьким чином минулих тих стародавніх віків утрутивши, і укривши собі, заволоділи. Згодом, доки спливло чимало часу, в оселях своїх понад Віслою, на просторих тамошніх чужих землях розплодившись і примножившись, а приреченими людськими шкодами і здирствами невдоволені бувши, повстали даремно і безсовісно, яко же колись Каїн на Авеля, на русів, альбо савроматів, власну з древніх часів природжену братію свою, і за прово