Після здобуття міста Кодака Хмельницький призначив його збірним місцем для війська малоросійського і послав до навколишніх міст та сіл окружні листи з повідомленням про замір свій на оборону Вітчизни з прописанням наступної на те письмової згоди королівської і щоб війська малоросійські, одкинувшись наказного гетьмана Барабаша, знаного зрадника і запроданця отчизняного, що контрактує потаємно і явно з поляками на погубу народну, збирались до нього в Кодак для подальших нарад та заходів. Скоро за сим оповіщенням прибули в Кодак три тисячі чоловік реєстрових козаків: Полтавський, Миргородський та Гадяць-кий і частини інших полків, що оді-йшли від Барабаша в ту пору, коли він знову приводив до присяги війська свого командування на вірність їхньої служби при пошуках Хмельницького та його спільників. Барабаш, скоро довідавшись про заходи та успіхи Хмельницького, відразу дав знати про те коронному гетьманові Павлові По-тоцькому, а він також якнайскорше послав на допомогу Барабашеві сина свойого Стефана з дев’ятьма тисячами польських військ, які, об’єднавшись з Барабашем в місті Черкасах, зробили тут розпорядження до наступу на Хмельницького. Барабаш, бувши тоді проголошений від короля гетьманом малоросійським, мав при собі п’ять тисяч реєстрових козаків, котрі заприсяг-лися йому у вірності, сіли з ним у байдаки та човни і вирушили Дніпром донизу з тим, щоб обложити Хмельницького в Кодаку і з ріки зробити в місто висадку; а гетьманові Потоцькому з тринадцятьма тисячами реєстрових і польських військ обложити Кодак од степу і унеможливити Хмельницькому та його військові всіляку ретираду.
Хмельницький, знавши про намір Барабаша і розпорядження його з По-тоцьким, зробив і свої розпорядження стосовно оборони. Він для флотилії Барабашевої набудував на одній косі дніпровській, що виступала далеко в ріку, потужну батарею і, забезпечивши її важкою артилерією та піхотою з довгими списами, приховав усе те насадженим навколо батареї очеретом та чагарником. А в Кодаку залишив невелике число піхоти, наказавши ш завжди стовбичити на валах та батареях міських і, походжаючи з місця на місце, побільшувати кількість свою; сам же зі всім кінним та пішим військом сховався в байраках за декілька верстов перед Кодаком. Війська польські йшли степом врівень з Барабаше-вою флотилією, що пливла Дніпром, і щойно зблизилась і насунулась флотилія тая на батарею, то дано звідтіля сильний залп з гармат, вельми вдало наведених на судна, з яких багато розбито і пошкоджено, а решта, обтяжені бувши людьми, що навалились в них з розбитих суден, стали приставати безладно до берегів. Хмельницький по першому з гармат пострілу вийшов зі всім своїм військом із байраків і вдарив по флангах і в тил військ польських, що не очікували такого нападу. Битва була тяжка і кривава. Хмельницький, врізавшись зі своїми військами в середину польських, перемішав їх і відняв всю артилерію ворожу, а опісля, вражаючи недруга своїми пострілами та списами, супроти яких поляки завжди трусяться і вистояти не годні, загнав їх поміж містом і Дніпром у вузьке місце і тамо простих драгунів і жовнірів польських винищив упень, а урядників їхніх і всіх реєстрових козаків змусив покласти зброю і здатися в полон; і тих урядників зосталось сорок три чоловіка, а в тому числі і гетьман Потоцький.
ісля винищення Хмельницьким польських військ кинувся він до реєстрових козаків, які припливли з Барабашем на флотилії;
він застав їх на березі Дніпра, влаштованих до оборони. Хмельницький, не нападаючи на них, звелів виставити супроти них біле хрещате знамено з гаслом "Мир християнству".
Згодом запросив до себе під знамено всіх старшин і багатьох козаків, які відклали від себе зброю, і так казав їм: "Помисліть, брати і друзі, помисліть і розсудіть, супроти кого ви озброїлись і за кого хочете у бій з нами вступати і кров свою і нашу марне проливати? Я і товариство, котре мене оточує, є єдинокровна і єдиновірна ваша братія; інтереси й користі наші одні суть з користьми і потребами вашими.
Ми підняли зброю не задля користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону Вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що яшвуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй? Поляки, котрі озброїли вас супроти нас, суть спільні і непримиренні вороги наші; вони вже все забрали у нас: честь, права, власність і саму свободу розмови і віросповідання нашого; залишається при нас саме життя, але й те ненадійне і нестерпне самим нам, та й що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм?
Предки наші, відомі всьому світові слов’яни, або сармати і руси, об’єднавшись з литовцями і поляками по добрій волі і заради обопільної оборони від чужоплемінних, прийшли до них з власного своєю природною землею, зі своїми містами і селами і своїми навіть законами і з усім для життя потрібним. Поляки нічого їм і нам не давали ні на жоден пенязь, а заслуги наші й предків наших, сподіяні полякам в обороні і поширенні королівства їхнього, відомі суть цілій Європі та Азії; та й самі поляки хроніками своїми очевидно теє доводять. Але пролита за них кров наша і винищені на ратних полях тисячі і тьма воїв наших нагороджуються од поляків самим презирством, ґвалтуванням і всіх родів тиранствами. І коли ви, о брати наші і друзі, коли не бачите приниження свого від поляків і не чуєте ганебних титулів, наданих вам од них, себто титулів хлопа і схизматика, то згадайте принаймні недавні жертви предків ваших і братії вашої, зраджених підступністю та запроданством і закатованих поляками найнечуванішим варварством. Згадайте, кажу, спалених живцем в мідному бикові гетьмана Наливайка, полковника Лободу та інших; згадайте обдерті і відтяті голови гетьмана Павлю-ги, обозного Гремича та інших; згадайте, нарешті, гетьмана Остряницю, обозного Сурмила, полковників Не-дригайла, Боюна і Риндича, котрих колесували і живим жили витягали, а премиогих з ними старшин ваших живих же на палі наткнули та іншими найлютішими муками життя позбавили. Не забувайте, братіє, і тих безневинних немовлят ваших, яких поляки на ґратах смажили та в казанах варили. Всі тії страстотерпці замучені за Вітчизну свою, за свободу і за віру батьків своїх, зневажену і оплюгавлену поляками в очах ваших. І тії мученики, що безвинно потерпіли, волають до вас із гробів своїх, вимагаючи за кров їхню відомщення, і викликають вас на оборону самих себе і Отчизни своєї".