і підкорили війська реєстрові коронному та литовському гетьманам, вибір же в малоросійські гетьмани гостро заборонили, а рангові гетьманські маєтки розібрали та поділили поміж собою магнати польські. На народ, окрім звичайних податків, подимних та поземельних, накладено ще індукту та евекту, себто мито з купівлі та продажу всіх харчових припасів і з усіх інших речей та тварин, що йдуть на продаж та купівлю; і всі ті побори були загальні, з усіх жителів малоросійських стягувані. А для тих, хто дотримувався православ’я, або грецької релігії, особлива була, понад те все визначена подать, подібна до данини апокаліптичної, у дні антихристові описувана; і задля того напередодні свята Воскресения Христового по всіх містах і торжищах продавані мирянам звичайні на паску хліби були під стражею урядників польських. Уніат, котрий купував паску, мусив мати на грудях клапоть з написом "уніат", такий купує її вільно; а хто напису того на грудях не має, платить данину по тинжі і по половині її від хліба, залежно від розміру та ціни тих хлібів. По найзначніших містах і торговицях віддано збір той пасочний також в оренду або на відкуп жидам, котрі, стягаючи данину сію нещадно, визначали й число пасок, якому господареві скільки за числом родини мати належить, і згодом силою їх накидали; а в тих господарів, які самі пекли паскові хліби, додивлялись жиди і цінували при церквах на їх посвяченні, позначаючи всі хлібини, які базарні, так і в домах печені, крейдою та вуглем, щоб вони данини не уникнули. І так чинячи жидівство над християнами у їхній власній землі наругу, само тим часом відправляло паски свої вільно і проклинало християн і віру їхню в синагогах своїх, на руській землі влаштованих, безборонне; а поляки, тим потішаючись, всілякі пособляння та потурання жидам робили.
Султан турецький Осман Другий, довідавшись про поновлену у поляків з козаками давню ворожнечу і сподіваючись, що козаки слабо ворогам своїм допомагати будуть, повелів військам турецьким нападати на границі польські, осівши сам у місті Бухаресті. З боку поляків виряджений був проти турок гетьман коронний Станіслав Жолкєвський з військами польськими, при котрих було і малоросійських шість полків тисячних з осавулом генеральним Потребичем, а решту розташовано з боку Криму для утримування татар од їх набігів. Король польський Сигізмунд перебував поблизу своєї армії на Волині. Війська польські зійшлися з турецькими в урочищі на Цецорі і дали бій з упертим натиском з обох сторін. Він тривав понад п’ять годин з перемінним щастям і нарешті завершився перемогою над поляками, яких було розбито
і розсіяно. Козаки малоросійські, бувши притому поміж двома ворогами, тайними і явними, робили, звичайно, як на панщині або як невільники працюють. Але коли прийшло діло до поразки і замішання польського, тут вони як слід себе показали, вчинивши відступ безстрашний і в порядку з сильною своєю батавою, котрою багатьох порятували і поляків, що причаїлися за їхніми лавами. Серед численних побитих і полонених військ польських і козацьких вбито там і сотника черкаського полку Михайла Хмельницького, а сина його, молодого Зиновія Хмельницького, взято в полон і відправлено з іншими до Туреччини.
Хмельницький той є нащадком Венжика Хмельницького, раніше бувшого гетьмана малоросійського; він, рахуючись у боярах або ранговій шляхті малоросійській, мав у вічисто-му володінні своєму містечко Суботів з хуторами та значними вгіддями, а в ньому муровану церкву і монастир, предками його і ним споруджені. У службі військовій мав він чин сотника в реєстровому Черкаському полку; але за характером, підсилюваним добрим достатком, значив вельможу краю тутешнього. Пошлюблена з ним була донька гетьмана Богдана Анастасія, і від того шлюбу народжений син Зиновій Хмельницький дістав при хрещенні його друге ім’я, дідівське з матірнього боку, Богдан, дане йому звичаєм римських католиків од хрещеного батька його князя Сангушка. Сей Зиновій Хмельницький, яко єдиний син у батька свойого, вихований ним у Варшаві піклуванням прямо батьківським і на коштах вельможних. Всі тодішні класи наук красних пройшов він під керівництвом найліпших вчителів, щедротою придбаних. Природжена гострота і обдарованість виправдали турботи батьківські та вчительські. Окрім інших його знань, особливо вправний він був у найперших європейських мовах, а особливо в латинській та грецькій, за що вельми любили його та шанували римське духовенство і польські вельможі; та й сам король Сигізмунд особисто його знав і завше вирізняв з-поміж ровесників. А тому, коли Зиновій, бувши волонтером при батькові своєму у битві Цецорській, полонений був турками і ними проданий з Царгорода до Криму тамошньому мурзі на ім’я Ярис, то король, викупивши його з Криму своїм коштом, зоставив його при ділі у своєму кабінеті і в рангах своєї гвардії. Він року 1629-го, бувши з військами королівськими в поході супроти волохів і угорців, полонив командою своєю двох князів волоських Кантемирів і представив їх королеві.
Зиновій, перебуваючи при королі, відвідав одного разу Вітчизну свою Малоросію і, дізнавшись тут, що польський уряд за розпорядженням Чаплинського, намісника гетьманського, чи інакше дозорця чигиринського, за планами і розводами інженерів французьких року 1638-го побудував зумисне сильну фортецю, Кодаком названу, над рікою Дніпром, між земель малоросійських і запорозьких споруджену з політичним розмислом, щоб перешкодити чинити сполученню між тих єдинокровних народів, а особливо їхніх військ, одне одному помічних, забажав оглянути Зиновій будову її і, бувпщ на тому місці, запитаний був Чаплинським мовою латинською, чи підтвердить він думку всіх знавців, що твердиня сія є неприступною? На теє відповів Хмельницький з лагідністю тою ж латинською мовою, "що він ще не чув і ніде не читав, щоб створене руками людськими не могло бути такими ж людськими руками зруйноване, а лише витвір Божий є міцний". Чаплинський, вважаючи вислів цей за слово бунтівниче або задум якийсь значний, відразу ж арештував Хмельницького і відіслав під сторожу до Чигирина. Але дочка Чаплинського Ганна, звільнивши потаємно Хмельницького з-під стражі, дала можливість виїхати йому і повернутись до Варшави, де він скаржився на Чаплинського королеві і був задоволений тим, що Чаплинському в покару за свавільний і образливий вчинок над гвардійським офіцером відтято було, через вартового Скабичев-ського, одного вуса.