Виряджений з тим проханням полковник Лобода мав у короля приватну авдієнцію, і на ній король, дивуючись вчинкам свого міністерства, не відписав, одначе, нічого до гетьмана і війська малоросійського, а сказав Лободі, що він при першому сеймі буде старатися знищити затії міністрів і духовенства, а до того часу велів гетьманові і війську вести себе мирно і з лагідно з військами і чинами польськими.
Гетьман Наливайко повисилав до всіх міст і повітів чиновників і товариство, а до найзначніших вислав самого полковника Лободу з універсалом, де повідомлялося про його обрання згідно з правами і привілеями вітчизняними і про вступ свій у правління за дозволом королівським, радячи і наказуючи при тому чинам, війську і народові не чинити нічого ворожого супроти війська польського, що консистує по містах та селах, а очікувати про виведення того наказу од верховної влади; стосовно ж унії кожному поводити себе спокійно, свою совість слухаючи. Коронного польського гетьмана сповістив також Наливайко про його правління згідно волі королівської. Та скоро за цим приходили до гетьмана вісті з міст і повітів, що послані ним урядники і товариство зганьблені і вигнані, а багато побито поляками і що війська польські збираються до Черкас і до Білої Церкви при повній зброї. Тому гетьман Наливайко примушений був збирати і свої війська до Чигирина і став обозом над річкою Тясмином, де, укріпивши стан свій окопами та артилерією, очікував почину від поляків. Вони невдовзі з’явилися у числі величезному під проводом коронного гетьмана Жолкевського. Наливайко спершу виставив супроти них на підвищеному місці три білих хрещатих корогви, себто знамена з хрестами, на них вишитими, з написом, або девізом: "Мир християнству, а на призвідця — Бог і Його хрест". Поляки ж супроти знамен, що до миру кликали, виставили на шибениці трьох малоросійських урядників: Богуна, Войно-вича і Сутигу, гетьманом у місто висланих, з написом: "Кара бунтівникам!". Після такої з’яви почалася від поляків атака на табір козацький. Наливайко заздалегідь влаштував у потайному місці за табором сильну засідку з добірного війська, поставленого фалангою, і коли розпочалася обопільна з гармат і мушкетів жорстока стрілянина і утворилося кружіння диму, він вивів свою фалангу із засідки і вдарив нагло по самому центру армії польської; а в той самий час рушили козаки вперед із табору і, поставивши поляків між двох огнів, змішали їх і вчинили лиху їм поразку. Вбивство і січа тривали понад сім годин. Козаки, маючи перед очима безчесно замордованих і повішених своїх собратів, так ожорсточились і розлютилися проти поляків, що і чути не хотіли про згоду або пардон. Поранених і повалених на землю вдруге добивали; тих, хто кидався в річку, і потопаючих витягували арканами і різали; словом кажучи, врятувалися втечею лише ті, котрі мали най-прудкіших коней, а решта впали на місці і поодинці по степу. При розборі і похованню тіл пораховано, а по-ко-зацьки накарбовано, мертвих поляків 17330 чоловік. Мерців тих було наволочено великими ярусами навколо шибениці, де товариство висіло, і там зарито; а повішеників урочисто знято, везено і поховано в церкві соборній Чигиринській Преображення Господнього з написом на гробах про безневинне їх страждання за Батьківщину і віру православну.
Гетьман Наливайко по першій з поляками битві, так щасливо завершеній, розподілив війська свої надвоє: одну частину під командою полковника Лободи послав у міста задніпровські та задесенські з наказом виганяти звідтіля поляків і духовенство, заражене унією; а сам з другою частиною війська пішов тим боком, що проміж рік Дніпра і Дністра. Проходячи обидві частини військ у свої призначення, мали чимало боїв з поляками, які збиралися з міст та сіл малоросійських і які знову приходили од них на підпомогу з Польщі, і завжди їх ущент розбивали і розганяли, дістаючи в здобич обози їхні і зброю. І в такий спосіб очищаючи Малоросію від поляків та унії, гетьман змушений був два міста свої, Мотилів над Дністром та Слуцьк над Случчю, замкнуті з сильними гарнізонами польськими і багатьма уніатами, що робили сильні вилазки, здобувати штурмом, причому обидва ті міста спалено і зруйновано дощенту, а поляки вибиті до останнього. І всі ції походи, битви і штурми сталися за три з половиною місяці. Нарешті, зійшовшись гетьман з полковником Лободою над річкою Сулою, напали там на обоз з військами двох гетьманів, коронного і литовського, укріплений шанцями і палісадами, оточили його і чотири дні штурмували, і вже частину укріплень були здобули, але прибулі тоді ж з Варшави посланці королівські зробили всьому кінець. Король писав до всіх трьох гетьманів, щоб січу і ворожнечу вони негайно припинили і на вічний мир та затвердження прав та привілеїв руських підписали в особі обох військ трактат і присягою його ствердили; а він, король, з усіма чинами і сеймом, дарувавши війську і народові руському повну амністію, забувши навіки все минуле, підтвердили вже пакти їхні і привілеї на вічні часи. Таким чином, перша війна з поляками скінчилася, трактат підписано і присягою з обох сторін стверджено. Війська, виявляючи зовнішню приязнь і косо поглядаючи один на одного, розійшлися по домівках.
Гетьман Наливайко, розпустивши військо і повернувшись до Чигирина, дбав усіляко про відновлення колишнього устрою і ладу по містах і повітах, війною зруйнованих, про очищення церкви та духовенства, унією заражених. Деякі з духовенства щиро відстали від тої зарази, а інші вдавали з себе таких; але всі вони жалкували про загублену владу над народом, від поляків понадміру їм надану, бо понад уярмлених ними по п’ятнадцять домів з парафіян, що ними вони володіли як невільниками, мусив би всілякий парафіянин домовлятися з попами про плату їм за головні треби християнські, які суть: сорокоусти, та суботники по померлих, та вінчання молодих. В таких випадках бували задовгі і переконливі прохання парафіян перед попами, і звалося те єднати попа, і попи, обраховуючи достаток прохача, вимагали якомога більшої плати, а сії про зменшення її благали з доземними поклонами, а часто й зі сльозами.