"... запорожці... пристали до Орлика..." — В березні 1711 року військо Орлика, яке оточило Білу Церкву, налічувало 16 000 правобережних і лівобережних козаків.
С. 279.
<<...своїм трактатом..." — Йдеться про Прутський трактат 1711 року.
С. 281.
<<3агальну помсту учинив малоросіянам Меншиков, виславши численні війська їхні... на вигадані ним канали та лінїі..." — 1721 року цар наказав відрядити на будівництво Ладозького обхідного каналу 15000 козаків.
С. 284.
Кроковський Йоасаф (?—1718) — церковний діяч, митрополит київський, вихованець Київської колегії, професор, ректор цієї колегії (1689—1690), ігумен Братського монастиря (1690—1697), архімандрит Печерської лаври (1697—1707), київський і галицький митрополит (1707—1718). Автор духовних творів-проповідей і передмов до церковних видань. 1718 р. був заарештований у Москві. Помер у м. Твері. Після його смерті царат, щоб звести Україну на становище звичайної єпархії, не дозволив вибирати нового митрополита.
"...єпископ переяславський — Кирило Щум-лянський>>. — У дійсності Йосиф Шумлянський був львівським православним єпископом, у 1700 р. перейшов на унію.
С. 285.
"... трактат про мирові умови підписано в Нейштаті..." — Нейштатський мирний договір підписаний 10 вересня 1721 р. в Нейштаті (Фінляндія) між Росією і Швецією. Він закріпив перемогу Петра І в Північній війні. Згідно нього Росія отримала території Латвії, Естонії, частину Карелії та кілька островів на Балтійському морі.
Малоросійська колегія — заснована указом Петра І в 1722 р. як імперський державний орган для управління Гетьманщиною, що фактично позбавляв гетьмана рештків його влади. Її утворення мотивувалося тим, що Генеральний суд не реагує на скарги громадян про хабарі, здирства, утиски козаків, відсутністю звітів про збір податків та не-порядками в діяльності Генеральної канцелярії. Складалась із шести російських офіцерів, прокурора, канцеляристів. Президентом її був призначений бригадир Вельямінов, перебувала в Глухові. Колегії доручалося приймати від населення скарги на всі українські суди й вирішувати судові справи, контролювати місцеві фінанси. Малоросійська колегія започаткувала курс на ліквідацію української державності. Після смерті Петра І припинила свою діяльність (вересень 1727 р.).
С. 287.
"...Івана Корецького..." — Насправді Петра Корецького.
"...Карпика..." — справжнє прізвище Кар-пич, наказний полковник переяславський.
С. 288.
Полуботок Павло (бл. 1660—1724) — видатний державний і політичний діяч Лівобережної України (Гетьманщини) перших десятиріч
XVIII ст. Освіту здобув в Києво-Могилянській колегії. 1706 року його обрано чернігівським полковником, а 1708 р. був кандидатом на гетьманську булаву. Після смерті Скоропадського став наказним гетьманом. Вивчав історію України, залишив "Хроніку", в якій охоплено історичні події 1452— 1715. В післямазепинську добу захищав рештки автономії України. Гетьман був позбавлений права без дозволу Петра І заміняти вищу козацьку старшину, вступати в міжнародні відносини, вперше законодавчо вимагалося злиття українського народу з російським. Гетьманський уряд намагався протидіяти антиукраїнській політиці царя, за що навесні 1723 року П. Полуботка разом із генеральними старшинами С. Савичем та І.Чернишем викликано до Петербурга. Після допитів у Таємній канцелярії 10 листопада 1723 гетьмана ув’язнюють у Петропавлівській фортеці, де він помер наступного року. Похований у Петербурзі.
"...полковник Полуботок... государеві імператорові сказав..." — Політично-викривальну промову ув’язненого в Петропавлівській фортеці 1723 р. наказного гетьмана Павла Полуботка перед Петром І склав автор "Історії русів". В її основу лягли сумні історичні події початку 20-х рр.
XVIII ст. Тоді цар, прагнучи скасувати гетьманський лад, запровадив для фактичного управління Україною імперський орган — Малоросійську колегію. Конкретним джерелом промови став, очевидно, переказ змісту паперів Полуботка і його товаришів, які вони привезли до Петербурга. В них були вказані ті кривди і жорстокості, яких зазнавали козацька старшина і український народ від російських правителів. За ці матеріали Таємна канцелярія засудила Полуботка і його товаришів на довічне ув’язнення і позбавлення маєтків. Полуботок помер 1725 р. Історик М. Маркевич, поет Є. Гребінка, які вважали промову Полуботка історичним фактом, в 30-х рр. XIX ст. свідчили, що "дух Полуботка", ідеї Козацької держави залишаються живими серед українців. Т. Шевченко цю ж думку втілив у своїх віршах.
"...виряджено з Малоросії 20000 козаків. .." — У "Короткому описі Малоросії" кількість козаків вказана в числі 2000 чоловік.
С. 289.
Апостол Данило (1654—1734) — державний, політичний і військовий діяч, гетьман Лівобережної України (1727—1734). В 1682 р. обраний миргородським полковником, одначе, як прибічник І. Самойловича, був 1687 р. звільнений
І. Мазепою. Відзначився у війнах з татаро-турець-кими загарбниками. 1708 р. разом з І. Мазепою перейшов на бік Карла XII, але незабаром повернувся до Петра І. Як наказний гетьман, брав участь у Прутському (1711) і Перському (1722) походах російсько-козацьких військ. У 1720-х роках під час наступу Петра І на українську державність захищав автономні права Гетьманщини, організував протестну чолобитну цареві 1723 р. на Коломаку, за що в 1725 р. був ув’язнений у Петербурзі. Звільнений після смерті Петра І у 1725 р. У 1727 р. його обрано гетьманом Лівобережної України. Багато зробив в галузі судочинства, боровся проти зловживань у користуванні землею, сприяв розвитку зовнішньої торгівлі.
С. 291.
"...Григорія Гребінку..." — Ім’я літописця усталилось у формі Григорія Граб’янки.
С. 292.
"...переклад прав з польської на руську мову. .. як стародавні... в Литві заодно з письмом руським прийняті. ..>> — Йдеться про Литовський статут — кодекс прав Великого князівства Литовського, Руського, Жомайтського, відомого в трьох редакціях XVI ст. —1529 р., 1566 р. і 1588 р., створених староукраїнською мовою. Серед його джерел було також українське звичаєве право, "Руська правда" та ін. На Правобережній Україні діяв ІІ-Й статут, який називали ще "Волинським". Відомі його переклади польською мовою 1683 р. і вільнюські видання 1693 і 1786 рр. На Лівобережжі діяв ІІІ-й Литовський статут. Як основний збірник законів, був чинним на Україні з XVI ст. до 40-х рр. XIX ст.