С. 128.
"... тут в монастирі його оточили велелюдним натовпом..."— Яків Острянин загинув 1641 року в Чугуєві під час сутички голоти із старшиною.
"Тая страта була ще першою в світі і в своєму роді і нечувана серед людей..." — У драматичній картині страти гетьмана Остряниці та старшини перед нами постає не літописець, що сумлінно реєструє як незначні факти, так і важливіші події, а талановитий майстер слова. Мученицька смерть найкращих представників народу розглядалася як політична жертва, принесена на вівтар національного визволення України від іноземного поневолення. Оповідання виявляє добре знайомство автора із житійною літературою, присвяченою переслідуванням християн у часи римських імператорів Нерона й Діоклетіана.
С. 129.
"...чинили все те над малоросіянами, що лише хотіли і вигадати могли... Нарешті, пограбувавши всі церкви благочестиві руські, віддали їх в оренду жидам..." — Відповідно до історіографічної традиції XVIII ст. головними причинами Національно-визвольної війни письменник вважає нестерпне релігійне та соціальне гноблення. Цей уривок виглядає як своєрідний обвинува-чувальний акт однієї ворогуючої сторони проти іншої. Він містить спеціально підібраний перелік злочинів і відображає історичні події, що мають драматичний характер.
С. 130.
"...вибрали гетьмана... Карпа Півторакожуха..." — Фабула про діяльність неісторичного гетьмана Карпа Півторакожуха постала під впливом літопису Г. Граб’янки.
<<... вибрали козаки гетьманом... Максима Гулака..." — Реальних історичних фактів щодо Максима Гулака не засвідчено.
С. 131.
"...року 1646-го визначено... наказним гетьманом осавула генерального і полковника чигиринського Івана Барабаша..." — Черкаський сотник і військовий осавул Іван Барабаш не міг бути наказним гетьманом, тому що цей титул запроваджено Хмельницьким у 1648 р. з початком Національно-визвольної війни.
".. .пожалуваний... писарем генеральним Зи-новій-Богдан Хмельницький..." — Після поразки повстання 1638 р. посаду військового писаря було скасовано і Богдан Хмельницький став чигиринським сотником.
"...одружився з дочкою дозорця Чаплинського Ганною. .." — Насправді Хмельницький узяв шлюб не з дочкою, а з колишньою дружиною Чаплинського, котру звали Мотрона. Це сталося в 1648 р. з дозволу патріарха Паісія.
"Він мав від неї синів Тимофія і Юрія..." — Тимофій і Юрій були дітьми Богдана від першої дружини — Ганни Сомко, яка померла в 1647 р.
"...року 1647-го намовив і спонукав наказного гетьмана Барабаша представити подання королеві іменем всієї Малоросії... про творені народу тому... нестерпні переслідування..." — У квітні 1646 р. до Варшави прибула козацька делегація, до складу якої входили І. Барабаш і Б. Хмельницький. Представники Запорозького Війська провели таємні переговори з довіреними королю сенаторами про організацію великого морського походу та участь у запланованій Владиславом IV війні проти турків.
"...Хмельницькому довелося вжити великої вмілості, щоб дістати у Барабаша королівський рескрипт..." ■— Історичне оповідання про Хмельницького і Барабаша, створене на матеріалі нібито особистого життя гетьмана, було поширене в українській і польській історичній літературі кінця XVII і XVIII ст., а також в усній народній творчості. Вперше факти, що лягли в його основу, засвідчені з уст козака-бранця в 1649 р. І. Франко твердить, що воно анекдотичного змісту. Автор "Історії русів" запозичив його сюжет зі сторінок літопису Г. Граб’янки. В його основу, очевидно, лягли історичні події 1646 р., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини, серед яких були Б. Хмельницький, І. Барабаш, І. Караїмович та ін., привілеї, готуючись до війни з Туреччиною, або як ті привілеї короля, котрі затверджували за Хмельницьким володіння хутором Суботовим.
С. 133.
"...прибув туди 7-го серпня року 1647-го". — Хмельницький прибув на Запорожжя на початку січня 1648 р.
"... вирішив оволодіти містом Кодаком..." — Картина штурму Кодака є безсумнівною белетристикою. Влітку 1648 р., коли Хмельницький вирушив на захід, в тилу у нього ще залишався нездобутий Кодак. Фортеця здалася 1 жовтня після чотиримісячної облоги загоном полковника М. Нестеренка.
С. 134.
"...Полтавський, Миргородський та Га-дяцький..." — Миргородський, Полтавський і Га-дяцький полки не входили до складу реєстру, встановленого згідно Куруківської угоди 1625 р. Названі військові й адміністративно-територіальні одиниці були створені урядом Хмельницького в ході Національно-визвольної війни.
"...Павлові Потоцькому..." — Справжнє ім’я коронного гетьмана Потоцького — Микола.
"...з дев’ятьма тисячами польських військ..." — В авангарді, яким командував Сте-фан Потоцький, налічувалося 6000 жовнірів і реєстрових козаків.
"Барабаш, бувши тоді проголошений від короля гетьманом малоросійським, мав при собі п’ять тисяч реєстрових козаків..." — Твердження, ніби, довідавшись про повстання Хмельницького, поляки призначили Барабаша гетьманом реєстрових козаків, виникло в українському літописанні XVIII ст. Разом з чотирма-п’ятьма тисячами реєстрових козаків човнами по Дніпру пливла ще тисяча німецьких найманців.
"Гетьманові Потоцькому з тридцятьма тисячами реєстрових і польських військ..." — Неточність. Насправді під орудою гетьманського сина Стефана було 6000 вояків.
"Битва була тяжка і кривава". — Опис цієї козацької перемоги створений авторською уявою. Безперечно, тут відбилася інформація про битви під Жовтими Водами й Корсунем. На початку квітня гетьман М. Потоцький направив 2 загони, що мали з’єднатися біля Кодацької фортеці, захопити Запорозьку Січ і придушити повстання. Перший відділ, який нараховував 6000 жовнірів і
27 гармат, йшов степом врівень із Барабашевою флотилією, як про це пише автор "Історії русів".
5 — 6 травня біля урочища Жовті Води він був розгромлений запорожцями, на допомогу яким прибув загін перекопського мурзи Тугайбея. Флангові й тилові удари з байраків, унаслідок яких козаки й татари увірвалися до середини ворожого табору, були застосовані Хмельницьким у Корсунській битві, що відбулася 15 —16 травня 1648 р. Тоді ж потрапив у полон і коронний гетьман Микола Потоцький.