По звільненню гетьмана Розумовського від гетьманства потіхою йому було пожалування всіх інших гетьманських волостей у вічне і спадкове його володіння, між якими було багато куренів козацьких, також стрілецькі і декілька монастирів з їхніми землями та угіддями, що перейшли тоді в теє володіння поряд рангових маєтків і селян; а були з них перші вартовими посланцями в гетьманських палацах, а останніх вибрано з козаків для здобування дичини та птиці на стіл гетьманський і на його штат, але зосталися вони в селянстві, як безмовні. Таке пожалування породило новий поголос у Малоросії щодо гетьманства, але, наговорившись досхочу, стали вірити без сумніву, що гетьмана більше не буде у них ні наслідного, ні виборного, і що як немає на сей уряд сіл, то й вибирати його нема нащо, а добровільні на нього датки позбавляють церковників та мешканців шпиталів і в’язниць прохарчування. Старшини генеральні й полковники, що мали своїм обов’язком за інших часів скликати збори і посилати депутацію до двору про вибір нового гетьмана, сим разом з вибором принишкли, а, у роївши собі, що всі рангові маєтки за прикладом гетьманських, приречені на вічну роздачу теперішнім їхнім власникам, як останнім зі старої системи урядникам, спокійно вичікували на ту подію і, тішачи себе надією зробитися коштом нації багатими власниками, зоставили тую націю дожидати сповнення обітниці Отця Небесного, але самі в розрахунку своєму прикро помилились, бо згодом сталося з ними не так.
визначались, і саме в тому полягає пряма гідність їхня, ославлена як військова.
амість правління гетьманського року 1765-го засновано в Малоросії Колегію з правами і привілеями, що дорівнювали іншим двом державним колегіям. На членів її призначено чотирьох великоросійських урядників і чотирьох малоросіян з генеральних старшин, а президентом Колегії і генерал-губернатором у Малоросії настановлено генерал-аншефа Петра Олександровича Рум’янцева. Колегія увійшла в правління, як роса на пасовище і як паморозь на руно, себто з повною тишею і лагідністю, що відрізняла її від попередніх Колегій малоросійських з духом бурхливим і характером ґвалту та ненависті. Особливо народ малоросійський утішений був своїм генерал-губернатором, пам’ятаючи про добродійства батька його, що був колись у Малоросії правителем, і він таки виправдав надії народні патріотичними ділами на його добро і насамперед приборкав військові команди, перехожі та квартиро-вані, що руйнували тутешній народ і що їх поводження з народом мало чим різнилося від навали татарської та інших ворогів. Десяток солдатів розганяв перед тим цілі села, а капральство їхнє потрясало навіть міста та містечка; управа ж на них була найближча: Київ, Полтава і Смоленськ, де начальники їхні такі були неприступні, як султани азіятські, а причіпки їхні та претензії вузлуватіші за всі вузли гордіанські. Усе в них до останньої шпильки означало інтерес государів, і за нього причіпки та кари були безугавні.
Граф Рум’янцев, як тільки прибув до Малоросії, оглянув усі пограничні та інші значніші міста й села та їх устрій; при цьому зауважив він, між іншим, що харчування консистуючих і пограничних військ постачанням на них од обивателів в натурі провіанту та фуражу є лише привід до зловживань та здирства урядників військових і що вони навмисне вимагають постачати їх на час, до тої справи невигідний, і тому вимагають і беруть за те грішми, по скільки самі захочуть, обтяжуючи й руйнуючи народ вкрай. Щоб усунути таке зло, встановив граф однаковий податок грошовий з усіх обивателів малоросійських, поминаючи лише урядників та службових козаків, і звелів платити з кожного диму, себто з кожної хати, по карбованцю і дві копійки на рік, що становить з душі чоловічої статі по 35 копійок. І той податок сплачується до скарбниць повітових, на те заснованих, а з них, наказом канцелярії скарбу малоросійського, видаються гроші на полки та команди військові для прохарчування військ та годівлі їхніх коней за встановленими штатами й цінами. Народ малоросійський, такими установами бувши доволі улегшений і ущасливлений, прославляв за те нове своє начальство.
як щастя людське невідомими планетами майже завжди переслідується будь-яким злом, що його обтяжує і дає матерію філософам дискутувати цілі віки про основи добра і зла, досі ними не вирішені, то й народ малоросійський в добробуті своєму зазнав того спільного жеребу лихої долі. Граф Рум’янцев року 1767-го звелів учинити всьому народові і його майнові генеральний опис, що, як у своєму роді, так і в способі його проведення, був новиною незвичайною. За комісіонерів до того призначено в кожному повіті штаб-, обер— і унтер-офіцерів з численними писарями та рядовими із великоросійських конси-стуючих полків і залог, які, знавши тільки муштрувати солдатів, чинили за тими правилами і з селянами. В кожному селі виганяли народ з хат його на вулиці, не минаючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головні комісіонери, які, роблячи їм перекличку, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями і також оглядали й переписували, як маєток господарів. Ревище худоби і плач дітей здалеку сповіщали, що зближаються до них комі-сюнери з численними асистентами. Після людей і скотини бралися до поміщиків і власників. Від них вимагали документів і доказів на володіння маетностями та землями і тут-то потрясали всі скарби кожного. Звичайно домагалися якихось писцо-вих книг і жалування царських грамот, але вони тут були у самих лише попів на парафії, та й то архієрейські; а як поміщикам згідно з правами та договірними статтями їх усі надання та пожалування йшли від гетьманів і трибунальних урядів, а тільки мало хто мав на те потвердження царські, видані на їх бажання та при випадкових оказіях, то й подали всі власники універсали гетьманські та декрети судові; але їх спершу вважали за паспорти, або "прокормьожні", а мало що за посвідки звичайні, і опісля вже поволі приходили вони в свою силу, залежно від клопотань власників та їхніх пожертв.