Міс Маучер розв'язала стрічки свого капелюшка та сіла, захекавшись, на ослінчик перед каміном – обідній стіл правив їй за альтанку, бо вона розташувалася саме під ним.
– Ох, зіроньки мої ясні, – вела вона далі, ляскаючи руками по своїх маленьких колінах і проникливо глянувши на мене. – Є в мене певна звичка, справді, Стірфорсе. Як зійду по сходах, то кожен подих мій стає мені важким, мов цеберко води. А побачили б ви, як визираю я з вікна горішнього поверху, то подумали б, що я гарненька жінка, правда ж?
– Я подумав би це, де б не побачив вас, – сказав Стірфорс.
– Годі, клятий хлопче, годі! – скрикнула куца істота, погрожуючи йому хустинкою, якою вона витирала собі обличчя. – Соромтесь! Але даю вам слово честі, на тому тижні я була в леді Мізерс, – ото жінка! Вона не старіє! – і Мізерс сам увійшов до кімнати, де я чекала на неї, – ото чоловік! Він теж не старіє! Так само, як і його перука, хоч він і носить її незмінно десять років – так він почав мені робити такі компліменти... я вже думала, чи не доведеться мені смикнути дзвоник. Ха-ха-ха! Він – мила душа, але безпринципна.
– Що ви робили для леді Мізерс? – спитав Стірфорс.
– То вже будуть плітки, моє невинне дитятко, – відповіла вона, знову б'ючи себе пальцем по носу, кривляючись і блимаючи очима, мов хитрюще бісенятко. – Це не ваше діло. Ви хотіли б знати, чи не лікую я її від облисіння, чи фарбую її волосся, чи виправляю її фігуру, чи підводжу їй брови... хотіли б знати? I знатимете, серденько моє – якщо я вам скажу. Знаєте, як звали мого прапрадіда?
– Ні, – сказав Стірфорс.
– Звали його "Та невже", лялечко моя! – сповістила міс Маучер. – I походить він з прадавнього роду "Та невже", що від них успадкувала я всі маєтки "Чи справді".
Ніщо не могло зрівнятися з підморгуванням міс Маучер, хіба що тільки її самовладання. Прислухаючись до того, що казали їй, або чекаючи відповіді на свої слова, вона по-сорочому схиляла голову набік і мружила одне око. Одним словом, я зовсім розгубився від здивування і вп'явся в неї очима, забувши, боюся, всі правила ввічливості.
Тим часом вона присунула до себе стілець із торбинкою і метушливо почала витягати з неї всякі пляшечки, губки, гребінці, щіточки, клаптики фланелі, щипчики та інші інструменти; все це вона поклала купою на стільці. Раптом вона припинила свою роботу і спитала Стірфорса, дуже збентеживши цим мене:
– Як звуть вашого друга?
– Містер Копперфілд, – відповів Стірфорс, – він хоче познайомитися з вами.
– Гаразд, він познайомиться. Я з його вигляду зрозуміла, що йому цього хочеться! – сказала міс Маучер, шкутильгаючи до мене з торбинкою в руці і сміючись мені в обличчя. – Обличчя, мов персик! – вона стала навшпиньки, хоч я сидів, щоб ущипнути мою щоку.
– Просто спокусливо! Я дуже люблю персики. Щаслива познайомитися з вами, містере Копперфілд, запевняю вас.
Я відповів, що поздоровляю себе з честю познайомитися з нею, і що щастя наше взаємне.
– О, боги, які ми чемні! – вигукнула міс Маучер, роблячи безнадійну спробу затулити своє широке обличчя куценькою ручкою. – Який же це шахрайський і плутаний світ!
Ці слова були адресовані до нас цілком конфіденційно. Разом з тим вона відняла куцу ручку від обличчя і засунула її аж до плеча в торбинку.
– Що ви цим хочете сказати, міс Маучер? – спитав Стірфорс.
– Ха-ха-ха! Ми ж така весела банда шахраїв, правда ж, мила моя дитинко? – відповіла ця мініатюра жінки, нишпорячи в торбині, схиливши голову набік і підвівши очі вгору. – Подивіться, – витягла вона щось зі своєї торбинки. – Обрізки нігтів російського князя! Князь "Абетка-навиворіт", так я зву його, бо в його прізвищі всі літери стоять шкереберть.
– Невже російський князь – ваш клієнт? – запитав Стірфорс.
– Запевняю вас, лялечко моя, – відповіла міс Маучер. – Я доглядаю його нігті. Двічі на тиждень. І на руках, і на ногах.
– Сподіваюся, що він хоч платить добре? – спитав Стірфорс.
– Платить, як і говорить, люба моя дитинко. Власне, говорить він у ніс, а кредиторів залишає з носом, – відповіла міс Маучер. – От якби ви побачили його вуса. Руді від природи, чорні від мистецтва!
– Від вашого мистецтва, звичайно, – сказав Стірфорс.
Міс Маучер підморгнула.
– От він і мусив послати за мною. Не міг собі ради дати. Клімат погано вплинув на його фарбу; для Росії вона годилась, а тут облізла. За все своє життя не бачили ви такого іржавого князя. Мов старе залізо!
– Чи не через це ви щойно назвали його шахраєм? – поцікавився Стірфорс.
– Ох ви, найкращий хлопцю! – відказала міс Маучер, шалено трясучи головою. – Я ж сказала, що всі ми загалом – банда шахраїв, і на підтвердження показала вам обрізки князівських нігтів. Князівські нігті допомагають мені в усіх аристократичних домах більше, ніж усі мої таланти. Я завжди ношу їх із собою. Вони для мене найкраща реклама. Якщо міс Маучер обрізує нігті князеві, значить вона, безперечно, поважна особа. Я їх роздаю юним леді. Вони їх, мабуть, кладуть в альбоми. Ха! Ха! Ха! Клянуся життям, "вся соціальна система" (як то кажуть чоловіки в своїх там парламентах) є системою князівських нігтів! – заявила ця маленька жінка, намагаючись скласти свої коротенькі рученята і похитуючи великою головою.
Стірфорс щиро розреготався та й я слідом за ним. Міс Маучер тим часом похитала своєю схиленою набік головою, закотила одне око і підморгнула другим.
– Ту ну ж бо, – сказала вона, ляснувши себе по колінах і підводячись. – Час братися до справ. Ідіть-но сюди, Стірфорсе. Дослідимо полярні області і завоюємо їх.
По цих словах вона вибрала два чи три інструменти та маленьку пляшечку і спитала (на моє здивування), чи витримає її стіл. Коли Стірфорс потвердив це, вона присунула стілець до столу, попросила мене допомогти їй і спритно стрибнула на стіл, мов на естраду.
– Коли хтось з вас побачив мої підв'язки, – заявила вона, влаштувавшись на столі, – то скажіть про це, і я піду додому й вкорочу собі віку.
– Я не бачив, – сказав Стірфорс.
– І я не бачив! – сказав я.
– Тоді гаразд! – скрикнула міс Маучер. – Я згодна жити! А тепер уть-уть-уть, іди сюди, моє каченятко, я тебе заріжу.
Це означало запрошення Стірфорсові віддатись на волю її рук; отже, він сів спиною до столу, обернувшись усміхненим обличчям до мене, і дозволив їй дослідити його голову, мабуть, тільки для нашої розваги. Чудове видовище являла собою міс Маучер, стоячи над ним і дивлячись на його пишне темне волосся з допомогою великої лупи, яку вона добула з кишені.