Історія одного кохання

Страница 20 из 25

Эрик Сигел

— Слухай, ти не будеш сміятися? — запитав я Дженні. Вона саме нарізала помідори на кухні (витриманій у приємних жовтих тонах і з агрегатом для миття посуду).

— Чого? — запитала вона, нарізаючи помідори.

— Мені дуже сподобалося ім'я Бозо.

— Ти не жартуєш?

— Ні. Кажу чесно.

— І ти назвав би нашого сина Бозо?

— Авжеж. Чесно кажу тобі, Джен, це найкраще ім'я для супер-спортсмена.

— Бозо Берретт,— вимовила вона, дослухаючись, як воно звучить.

— Він буде неперевершеним хокеїстом,— провадив я дедалі переконливіше.— Бозо Берретт, гравець-велетень першої збірної Гарвардського університету.

— Слухай-но, Олівере. А що коли... Що коли у хлопця не буде координації рухів?

— Це неможливо, Джен. Він успадкує такі гени, що це просто неможливо.

Я говорив це цілком щиро. Віднині, прямуючи на роботу, я часто обмірковував плани майбутньої кар'єри Бозо.

За обідом я знову завів ту саму розмову. Ми щойно купили чудовий сервіз із датської порцеляни.

— Бозо буде хокеїст з чудовою координацією рухів,— сказав я Дженні.— Якщо він успадкує ще й твої руки, ми зможемо поставити його у захист.

Вона іронічно посміхнулась, очевидно, підшукуючи якесь ущипливе зауваження, щоб затьмарити мою світлу мрію. Проте нічого не придумала і натомість, розрізавши пиріг, дала мені скибку.

— Ти тільки подумай, Дженні,— говорив я, відкусивши чималий шмат,— двісті сорок фунтів ваги: це ж буде диво-хокеїст.

— Двісті сорок фунтів? — перепитала вона.— Наші з тобою гени, Олівере, навряд чи забезпечать йому двісті сорок фунтів.

— Ми його підгодуємо, Джен. Дамо побільше білка, поживних сумішей, створимо спеціальний харчовий режим.

— А що коли він не схоче їсти?

— Схоче. Ще й як схоче,— сказав я, починаючи сердитись на хлопця, який скоро сидітиме за цим столом і опиратиметься моїм спробам зробити з нього спортсмена високого класу.— А не схоче, то я розтовчу йому пику.

Дженні поглянула мені в очі й осміхнулась:

— Не розтовчеш, якщо він важитиме двісті сорок фунтів.

Я збентежився на хвилину, але потім зміркував:

— Змалечку він не буде стільки важити.

— Що правда, то правда,— сказала Дженні, застережливо помахуючи ложкою.— Але коли набере двісті сорок фунтів, тоді бережися його, Шпаргалето! — І вона зареготала.

Жарт був дотепний, і, поки вона сміялася, у мене в уяві постала картина: загорнений у пелюшку хлопчисько, вагою в двісті сорок фунтів, женеться за мною по Сентрал-парку і кричить: "Я тобі покажу, як кривдити мою маму, Шпаргалето!" Тепер єдина надія на Дженні; сподіваюся, вона оборонить мене від лютого Бозо.

17

Зачати дитину не так легко, як це, може, здається.

Іронія долі: молодята, які перші роки подружнього життя докладають усіх зусиль, щоб запобігти вагітності, згодом міняють курс на сто вісімдесят градусів і стають одержимі ідеєю відразу ж породити дитину.

Так, ця ідея може стати настирливою. І вона може зіпсувати найінтимніші хвилини подружнього життя, позбавивши їх природності й безпосередності. Адже коли програмуєш акт кохання (яке огидне слово "програмуєш"! Наче йдеться про машину), коли програмуєш акт кохання у відповідності з приписами медицини, календарними розрахунками і стратегією ("Може, краще завтра зранку, Оллі?") він може викликати нехіть, відразу, а потім і жах.

І коли ти бачиш, що твоїх елементарних знань у цій справі й бездоганного (як тобі здається) здоров'я не досить, щоб породити нащадка, тебе починають мучити страхітливі побоювання.

— Ви, певно, розумієте, що потенція сама по собі не виключає безплідності,— сказав мені доктор Мортімер Шеппард, коли ми з Дженні вирішили проконсультуватися з ним як із фахівцем.

— Він це розуміє, докторе,— відповіла за мене Дженні, знаючи, що коли безплідним виявлюсь я, це буде для мене жахливим ударом. Навіть у її голосі відчувалася надія на те, що безпліддя виявиться вадою її власного тіла.

Лікар розтлумачив нам звичайні речі, готуючи до найгіршого, а потім сказав, що, цілком можливо, у нас все гаразд і ми невдовзі станемо щасливими-батьками. Але, звичайно, нам доведеться проробити цілу серію аналізів. (Не хочу вдаватися в деталі цих обстежень.)

Ми відбули аналізи в понеділок. Дженні вдень, я після роботи, бо вже з головою поринув у юридичну практику. Доктор Шеппард подзвонив Дженні у п'ятницю і попросив зайти ще раз: мовляв, його медсестра щось наплутала і йому треба повторити деякі аналізи. Коли Дженні сказала мені про це, я став підозрювати, що він виявив "ваду" в її організмі. В неї, мабуть, виникла та сама підозра. "Помилка" медсестри — був явно вигаданий привід.

Незабаром доктор Шеппард подзвонив мені на роботу. Чи можу я зайти до нього додому? Коли я довідався, що розмовляти ми будемо сам на сам ("я вже говорив сьогодні з місіс Берретт"), моя підозра змінилася впевненістю. Дженні не зможе мати дітей. Звичайно, таке твердження надто категоричне,— переконував я себе. Адже Шеппард сам говорив, що можна поправити діло хірургічним втручанням або іншими засобами. Проте робочий настрій у мене пропав. І навіщо чекати до п'ятої? Я зателефонував Шеппардові й запитав, чи можна зайти до нього зараз. Прошу,— відповів він.

— У кого дефект? — запитав я без передмов.

— Я б не назвав це дефектом,— сказав він.

— Гаразд. У кого з нас порушені функції організму?

— У Дженні.

Я був готовий до цієї відповіді, але її категоричність приголомшила мене. Лікар мовчав, очевидно, чекаючи, що я скажу.

— Нічого не вдієш. Доведеться взяти на виховання чужих дітей. Головне, що ми любимо одне одного, правда?

І тоді він сказав мені:

— Справа набагато серйозніша. Дженні дуже хвора.

— Як розуміти "дуже хвора"?

— Вона помирає.

— Не може цього бути.

Я сподівався, що лікар скаже: це просто жарт.

— На жаль, це правда,— відмовив він.— Мені дуже прикро, що я змушений сказати вам її.

Я почав сперечатися з ним: мабуть, він допустивсь якоїсь помилки, а може, дурепа-сестра знову щось наплутала — підсунула йому не ту рентгенограму абощо. Лікар дуже делікатно пояснив, що помилка виключена: аналіз крові був зроблений тричі. Отже, діагноз не підлягає сумніву. Ясна річ, він змушений послати нас — тобто мене, ну, і Дженні — до гематолога. На його думку, найкраще звернутися до...