Наче вогонь нищівний, що, в безкраїх лісах розгорівшись,
На верховину шугнув, і далеко та заграва сяє,
Так від рядів, що проходили, від світлосяйної міді
Полиск сліпучий в просторі яснів аж до самого неба.
ДВОБІЙ ПАРІСА Й МЕНЕЛАЯ
Відчинилася Скейська брама високої Трої, звідти вийшло троянське військо й зі страшним галасом рушило швидко назустріч ахеям. Так кричать восени журавлині ключі, що летять через далеку ріку Океан, тікаючи на південь від зимової негоди і холодних дощів. А міднозбройні ахеї ішли мовчки, з лютою ворожнечею в серці, тільки грізно бряжчала їхня зброя та з-під ніг здіймалася така курява, що здавалось: усю долину оповив густий туман.
Майже зійшлися обидва війська і стали нарешті. Від троянців вийшов схожий на бога Паріс, син Пріамів, із барсовою шкурою на плечі, із гострим мечем та кривим луком при боці. Паріс високо підняв руки з двома мідногострими списами і став викликати найхоробрішого з-поміж ахеїв помірятися силою в герці.
Тільки-но помітив його Менелай, улюбленець грізного бога Арея, миттю зіскочив зі своєї бойової колісниці та, схопивши зброю, кинувся вперед, наче голодний лев, що угледів полохливого оленя. Радістю зблиснули очі спартанського володаря: адже тепер він по-мститься за смертельну образу, за викрадену дружину — прекрасну Єлену. [22]
Прудко підбігав він до Паріса. І той злякався, немов побачив перед себе чорного дракона — смерть неминучу. Блідий, настрашений, відступив Паріс назад і сховався за стрункими лавами троянців.
Завважив це його старший брат, шоломосяйний Гектор, і докірливо мовив:
— Ти тільки удаєш хороброго, нещасний Парісе! Краще б ти не народився на світ, ніж ганьбити себе і весь наш царський рід. Чуєш, як нестримно регочуться з тебе ахеї? Ти підступно викрав у володаря Спарти красуню-дружину на велике горе старому нашому батькові, й нашому місту, і всьому народові, а собі — на довічну ганьбу. Якби троянці були хоч трохи злостивіші, вони давно побили б тебе камінням за все лихе, що ти їм заподіяв. Тож іди, борони свою честь і честь священної Трої. Тільки знай: у цім герці не допоможуть тобі Афродітині милі дари — кучері й врода, тут потрібна сміливість і сила.
— Слушно ти свариш мене, Гекторе,— покірно відказав Паріс.— У тебе в грудях серце завжди тверде і несхибне, як залізна сокира у вправних руках дроворуба. Тільки не докоряй мені милими дарами золотої Афродіти — дари безсмертних богів ніколи не бувають ганебні і їх зрікатись не вільно. А тепер хай троянці трохи відступлять: я битимуся з Менелаєм. Хто з нас переможе, хай візьме собі прекрасну Єлену та всі її скарби, і хай на тому кривава війна припиниться.
Вийшов тоді перед троянські лави великий Гектор, блискаючи мідним шоломом. Ту ж мить від ахейського боку полетіли в нього стріли й каміння, та владно загримів голос царя Агамемнона:
— Стривайте, друзі! Послухаймо, що скаже нам шоломосяйний Гектор!
Вгамувалися міднозбройні ахеї, і тоді Гектор промовив слово крилате:
— Слухайте всі, троянці й ахеї! Брат мій Паріс, через якого знялась ця кривава війна, просить усіх воїнів покласти зброю на землю. Він хоче у двобої з Менелаєм вирішити долю війни. Нехай переможець візьме Єлену, а обидва ворожі війська складуть клятву вічної приязні.
Запала мертва тиша, а тоді вийшов наперед улюбленець бога війни Менелай і гучно мовив:
— Давно вже ятрить мені серце думка: годі воювати! Доволі горя зазнали усі через мою ворожнечу з Парісом. Один із нас має загинути — і хай гине той, кому така доля судилась. А ви, друзі, негайно [23] укладіть мир довіку. І хай сам троянський цар Пріам Дарданід спалить священну жертву громовладному Зевсові на знак вічної приязні між нами.
Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв —
Блисла надія усім, що війна осоружна скінчиться.
Зскочили всі з колісниць, поставили коней рядами,
Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних
Склали близенько два війська лиш смужка мала розділяла.
Тим часом у Трої в палаці сиділа прекрасна Єлена, схилившись над пурпуровою тканиною, і гаптувала золотом картину битви ахеїв із троянцями. Нараз явилася їй золотокрила олімпійська вісниця Іріда в образі Лаодіки, найвродливішої Пріамової дочки.
— Піди, Єлено, поглянь,— сказала Іріда,— як зустрілися для смертельного бою наші славні троянці і міднозбройні ахеї. Але тепер вони мовчки стоять, спираючись на щити, а списи спокійно повстромляли в землю. Всі чекають двобою між красунем Парісом і Менелаєм, улюбленцем бога Арея.
Ці слова навіяли на Єлену солодку тугу за рідною домівкою, за далекою Спартою. Запнувшись у срібно-біле тонке покривало, вона вийшла з палацу, не тамуючи щирих сліз. Дві служниці поспішали за нею.
Ось нарешті і Скейська брама. Єлена піднялася на вежу, де сиділи круг царя Пріама всі старійшини міста, вже невдатні до бою, але наймудріші у раді державній. Ще здаля угледівши Єлену, вони почали стиха перемовлятися:
— Хіба ж можна ганити троянців, а чи ахеїв, що вони б'ються заради такої жінки? Вона схожа на безсмертну богиню!
— Справді, заради такої краси можна стерпіти і лихо. Тільки хай би Єлена вже відпливала мерщій додому...
Так перемовлялися стиха старі, а цар Пріам підкликав Єлену до себе і лагідно мовив:
— Люба дитино, підійди ближче і сядь біля мене. У нашій біді ти не винна; то безсмертні боги повели ахеїв на багатослізну війну. Тож сідай і скажи мені ім'я того велетня-мужа, що вирізняється серед ахеїв зростом і поставою. Є в ахейському війську і вищі за нього, та ніколи мої очі не бачили такого гарного і гідного героя. Він схожий на всевладного державця. [24]
— Шановний мій свекре,— відказала богорівна Єлена,— спасибі тобі на доброму слові. Тільки хай би краще чорна смерть забрала мене в той день, коли я подалася до священної Трої разом із твоїм сином Парісом, кинувши рідну домівку, маленьку дочку і всіх подруг. Тепер я караюся, плачу, та зарадити горю троянців не можу.
По тих словах підійшла Єлена ближче і, вдивляючись туди, де стояло ахейське військо, сказала:
— Ти хочеш знати, хто той могутній воїн? То син славетного Атрея, цар Агамемнон, мікенський володар. Він був родич мені, недостойній. А поруч, дивись, трохи нижчий за нього, але ширший грудьми і плечима — то Одіссей, син старого Лаерта, велемудрий і хитрий володар скелястого острова Ітаки.