Іліада (переказ для дітей)

Страница 5 из 62

Гомер

Упізнав хитромудрий Одіссей владний голос грізної богині. Скоряючись їй, поспішив він одразу до царя Агамемнона, взяв його золотий жезл — ознаку царської влади — і подався до корабів спиняти міднозбройних ахеїв. Кого лагідно умовляв розумним словом, кого силою завертав від швидких кораблів, а непокірних навіть бив царським жезлом.

Владно так правував він у стані. І люд до майдану

Від кораблів і наметів знову лавиною ринув

З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря

В скелі над берегом б'є і хвиля рокоче невпинно.

[18]

Нарешті всі вгамувалися і замовкли. Тільки один воїн, на ім'я Терсіт, і досі ремствував, голосно лаючи вождів. Був то чоловік потворний, клишоногий, кульгавий; над горбатими плечима стриміла в нього гостроверха голова з ріденьким чубом. Цей зухвалець люто ненавидів славних мужів Ахілла та Одіссея, а найдужче — царя Агамемнона.

— Чого тобі ще треба, Атріде? — галасував Терсіт.— 3 усіх міст, що ми звоювали, тобі дісталося найбільше здобичі — гарних жінок, золота, срібла та гострої зброї. Чи цього тобі замало? То зоставайся тут, біля стін багатої Трої, а ми подамося до рідних домівок. А ви,— кинув він воїнам,— боягузи, ганьба вам! Ахеянки ви, не ахеї! Чого ви зволікаєте? Сідаймо мерщій на кораблі, хай пихатий Агамемнон тут сам зостається. Тоді він збагне, що нічого не вартий без війська.

Отак невгамовний Терсіт ганьбив образливим словом вождя всіх ахеїв.

Тоді підступив до горбаня Одіссей і гнівно сказав:

— Слухай, зухвалий Терсіте! Промовець із тебе, я бачу, горлатий, тільки раджу не плескати дурним язиком, не ображати славного вождя ахеїв і не намовляти військо тікати з-під багатої Трої. Коли ще хоч раз я почую від тебе таку мову, то присягаюсь: хай зітнуть мені голову з могутніх рамен, хай я більше ніколи не побачу сина свого Телемаха, якщо не покараю тебе ганебно різками при всьому нашому війську.

Розлютившись, богорівний Одіссей ударив щосили зухвальця по спині царським жезлом, аж тому ринули сльози з очей. Зіскулився Терсіт, мовчки подався назад і сів віддалік, а воїни весело реготалися з нього.

Випростався велемудрий Одіссей, а поруч нього стала сама Афіна Паллада, прибравши подобу молодого оповісника. Владно зажадав ясноокий оповісник, щоб усі замовкли і слухали мудру мову вождя.

— Славний сину Атреїв!-загримів Одіссей.— Ахеї надумали зганьбити тебе перед усіма нащадками смертних. Вони відмовляються справдити слово, що його давали в той день, як від рідних берегів рушали сюди, до високої Трої. Тоді вони клялися зруйнувати її неприступні мури і повернутися переможцями. Тепер же вони бідкаються і тікають, як слабосилі жінки. Одна-єдина в них думка й журба — якнайшвидше додому дістатись. Правда, важко здолати це бажання навіть тому, хто хоч місяць блукає далеко від батьківщини. А вже минає дев'ятий рік, як ми стоїмо під міцними мурами Трої. [19]

Тож я не корю ахеїв, що тужно поглядають на свої кораблі швидкоплинні. Та сором, ганьба нам вертати додому, так і не здобувши звитяги.

Тяжко зітхнув Одіссей, та за мить його голос загримів ізнову:

— Треба все перетерпіти, друзі! Зостаньмося ще тут, щоб дізнатись, чи ж правду віщував нам старий Калхант. Пам'ятаєте, це сталося в Авліді, де зійшлися всі ахейські кораблі на загибель Пріамові та його Трої. Ви всі були тому свідки, всі, кого ще не забрали чорні Кери, що приносять нам смерть. Ступивши на берег, ми знайшли гарну галявину, оточену крислатими платанами. Чиста джерельна вода била з-під землі. Ми розпалили навкруг джерела жертовні вогнища і склали багату жертву безсмертним богам. Та під час священної відправи нам явилося дивне страхіття: з-під жертовника виповз величезний змій і шугонув на платанове гілля. А там, серед густого листя, кублились у гніздечку восьмеро горобенят. Змій умить їх пожер, а мати-горобчиха металася навкруг, тужно квилячи за своїми дітьми. Змій зжер і її, а тоді враз — була на те, видно, Зевсо-ва воля,— перетворився на камінь. Ми стояли непорушно, з подиву й жаху не годні озватись і словом, але боговіщий Калхант сказав мудре слово:

"Чого це ви всі поніміли, ахеї? Це ж могутній Зевс подав нам свій знак. Змій пожер восьмеро горобенят і їхню матір дев'яту. Це стільки років ми воюватимемо з троянцями, а на десятий рік зруйнуємо Трою".

Так казав віщий Калхант, і ось уже дев'ять років відтоді минуло. Тож перемога вже близько, ахеї!

Голосні вигуки розляглися далеко навкруги — ахейське військо зраділо Одіссеєвим мудрим словам і знову прагнуло бою. А тут підвівся ще сивий Нестор, володар пілоський, і статечно, розумно — так він завжди говорив — умовив ахеїв не вертати ганебно додому, а ладнатись до звитяжного бою.

— Так, готуймось до бою! — владно сказав і цар Агамемнон.— Хай кожен воїн нагострить меча, виправить щит, добре нагодує свого коня та й сам досхочу попоїсть. Бій буде важкий, без спочинку, аж до темної ночі, поки руки від важкої зброї помліють. Але горе тому воїнові, що надумає тікати з бойовища: не врятує він свого тіла від псів та птахів кровожерних.

Замовк володар мужів Агамемнон, і скрикнули гучно ахеї. Так хвиля, гнана до узбережжя поривами південного Нота, шумно б'є [20] об стрімкі скелі, а за нею мчить інша. І нема супокою тим скелям од вітру і хвиль.

Нарешті вгамувалися міднозбройні ахеї і порозходилися поміж кораблями до своїх наметів ладнати обід. Запалали при березі синього моря великі багаття — то ахейські вожді приносили жертви богам-олімпійцям, а цар Агамемнон складав жертву егідодержавному Зевсу. Він скликав до себе усіх найславніших героїв, і вони, ставши круг вогнища, де смажився Зевсові в жертву п'ятирічний вгодований бик, палко молились, щоб всемогутній дарував їм сьогодні життя й перемогу.

Не знали вони, що темнохмарний Зевс лишився байдужий до їхніх молитов і благань. І хоч жертву багату прийняв, та цього дня готував ахеям важкі випробування і лиховини.

Скінчивши пишний обід, усі вожді розійшлися, скликаючи військо шикуватись до бою. Між воїнів то тут, то там сяяла золотом егіда Афіни Паллади — то богиня, як буря, літала серед війська, підносячи його бойовий дух.

І от ахейське військо рушило.