І Менелай відступив, покинувши напризволяще Патроклове тіло. Так тікає пишногривий лев, коли люди й собаки женуть його геть від кошари.
Поволі відступав Менелай і весь час озирався навколо, шукаючи очима могутнього Еанта Теламоніда. Нарешті, угледів його з лівого краю і, швидко наблизившись, мовив:
— Любий Еанте! Ходімо мерщій, може, встигнемо відбити в троянців мертвого Патрокла, а коштовну зброю вже зняв із нього невгамовний Гектор.
Завваживши Менелая з величезним Еантом, Гектор кинув Патроклове тіло, яке тяг уже до троянського стану, а сам скочив на бойову колісницю. Обладунок же й зброю, що їх Патроклові дав його богорівний друг Ахілл і що тепер дісталися йому, Гектор звелів берегти своїм воїнам.
Тоді Главк, вожай хоробрих лікійців, похмуро мовив до нього:
-Гекторе, видно, тебе, втікача, даремно увінчує слава. Злякався ти величезного Еанта і без бою віддав йому Патроклове тіло. А спершу кинув на глум ворогам тіло нашого володаря Сарпедона. Тож ми, лікійці, не хочемо тобі далі служити й вертаємо до рідних осель.
Глянув спідлоба на Главка шоломосяйний Гектор і владно сказав:
— Ти завжди вирізнявся світлим розумом, Главку. І я не сподівався такої погорди від тебе. Невже ти справді гадаєш, що мене можна злякати великим списом чи іншою зброєю? Ось стривай: я вберуся в Ахіллів обладунок, той, що зняв сьогодні з Патрокла, а тоді знову битимуся.
Так і зробив великий Гектор. Та коли одягав коштовний Ахіллів [140] обладунок, побачив його з високого Олімпу темнохмарний Зевс. Похитав головою Громовержець і стиха промовив:
— Нещасний! Ти і думати не хочеш про Смерть, а вона стоїть уже поруч. Гаразд, сьогодні я дарую тобі перемогу, бо знаю: цей обладунок не зніме з тебе Андромаха, вірна дружина, до неї ти не повернешся з бою і сина вже не побачиш.
А Гектор уже з'явився поперед свого війська в Ахілловім яснім обладунку, і серцем героя володів тільки грізний Арей, бог війни.
— Слухайте, друзі — троянці, дардани і військо союзне!-крикнув дужим голосом Гектор.— Будьте мужами і не забувайте про бойову доблесть. Сміливо рушайте назустріч міднозбройним ахеям. А той з-поміж вас, хто добуде Патроклове тіло, дістане велику здобич і зі мною зрівняється славою.
Запалені цими словами воїни підняли загрозливо списи і ринули знову вперед. Так у горах після довгих ливних дощів утворюється великий потік і нестримно мчить у долину.
Але не гаяли часу і міднозбройні ахеї. До Еанта Теламоніда і Менелая вже приєдналися інші славетні вожді: Еант Оїлеїв, Ідоменей, Меріон... Та хто може пригадати імена всіх доблесних героїв-звитяжців, що стали, наче кам'яний мур, довкола мертвого Патрокла?
Бурхливий потік налетів на той мур, задзвеніла зброя, залунали бойові крики й предсмертні зойки, а земля стала вогка від крові.
Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б.
Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —
Пітьма така огорнула густа бойовище, де кращі
Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.
Раті ж троянські та всі в наголінниках мідних ахеї
Бились спокійно під небом ясним; навкруги променіло
Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —
Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,
Стоячи оддаль одні проти одних, здаля уникали
Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви
Й пітьми терпіли, і гинули там від нещадної міді
Вої найкращі...
Так увесь довгий день точилася жорстока битва за Патроклове тіло. А славетний Ахілл і досі не знав про загибель свого вірного друга. Правду сказати, Пелід і не боявся за нього, бо мати, богиня [141] Фетіда, що часом потай розповідала любому синові про майбутнє, не зважилась його засмутити гіркою долею вірного друга. Тож Ахілл спокійно чекав у своєму наметі Патрокла.
Зате Пелідові коні безсмертні, спинившись далеко від бойовища, тяжко плакали за славетним героєм. Марно доблесний Автомедонт силувався їх зрушити з місця — вони не слухалися ні батога, ні ласкавого слова. Запряжені у візерунчасту колісницю, непорушні коні з довгими гривами здавалися кам'яним надгробком над могилою полеглого героя.
Сам Зевс-олімпієць пожалів тих безсмертних коней і, дивлячись на них, зажурено мовив:
— О бідолашні! Навіщо ми віддали вас Пелеєві, смертному мужу? Хіба тільки на те, щоб і ви страждали, як люди. Серед численної тварі, що дихає й повзає на широкій землі, немає стражденнішої істоти, ніж смертна людина. Та не журіться: ніколи я не дозволю, щоб до вас доторкнувся рукою шоломосяйний Гектор або щоб став на вашу візерунчасту колісницю. Досить із нього Пелідової зброї. А вам я вдихну в груди таку силу, що ви легко промчите Автомедонта крізь троянські лави до кораблів. Бо сьогодні, поки згасне сонце і спуститься на землю священна ніч, я ще дарую звитягу троянцям.
Тільки промовив це Громовержець, як Пелеєві коні, відчувши небувалу силу, рвонули й помчали, звівши голови з пишними гривами. Хоробрий Автомедонт налетів на ворогів, як коршак налітає на стадо гусей, і вони, засліплені жахом, ганебно тікали.
Угледів блискучий Гектор Пелеєвих коней з візерунчастою колісницею знову на бойовищі і, підкликавши на поміч Енея, спробував був підступитися до них, та марно: обидва дужі Еанти перепинили троянців, а божественні коні були вже далеко.
А навколо Патроклового тіла заклекотів іще дужчий бій.
...Ту зваду будила Афіна,
З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
Дух бадьорити данаям — до них-бо він серцем схилився.
Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
Або зиму незігрійну, що перепиняє людині
Працю усю на землі та засмучує овчі отари,-
Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
Діва Афіна, і в кожному дух піднесла войовничий.
[142]
Прийнявши подобу старого Фенікса, богиня звернулася насамперед до Менелая Атріда, що стояв до неї найближче:
— О Менелаю, ганьба і неслава впадуть на твою ясночолу голову, якщо троянці кинуть собакам тіло найкращого Ахіллового друга. Тримайся мужньо та надихай інших ахеїв.
— Любий Феніксе, батьку героїв! — відповів Менелай.— Якби ж могутня Афіна Паллада дала мені більше снаги та відхилила хмару гострих стріл, що мені докучають! Смерть богорівного Патрокла вразила мене в саме серце, і я битимусь за його тіло до скону. Бачиш — Гектор бушує, наче вогонь. То Зевс дарував йому силу і славу.