— Не плач і не думай про смерть,— заспокоїв Делона велемудрий Одіссей,— а краще скажи, навіщо ти йшов до ахейського стану вночі, коли всі смертні сплять, потомлені боєм? Чи ти надумав познімати з мертвих зброю для себе? А чи блискучий Гектор послав тебе все роздивитися потай біля наших крутобоких кораблів?
Кваплячись, Долон відказав тремкими вустами:
— (Блискучий Гектор потьмарив мені світлий розум. Обіцяв віддати мені божественних коней Ахілла Пеліда та його колісницю з ясної міді, якщо я проберуся серед нічної темряви до вашого табору. Мав я розвідати, чи ваша сторожа, як і спершу, пильно вартує, чи, може, знесилена вкрай, повкладалася спати, а ваші вожді плекають ганебні думки про втечу.
Посміхнувся Одіссей і мовив:
— Справді, ти зажадав великої нагороди. Звичайним смертним важко впоратися з божественними кіньми Пеліда. Тільки він, син безсмертної богині, може їх приборкати та впрягти в колісницю. Але ти ось що мені розкажи: де зараз Гектор? Де його коні та зброя? Де саме вартує сторожа? І що наміряються чинити троянці?
— Усе я розповім, нічого не приховаю,— поспішно запевнив Долон.— Коли я йшов сюди, великий Гектор збирав старійшин на раду біля могили славетного їла. Ніякої варти нічної сьогодні немає, тільки там, де палають багаття, воїни не сплять і пильнують. Зате союзники наші сплять безтурботно, адже їхні домівки, дружини і діти звідси далеко. Коли хочете потай пробратися до троянського табору, то знайте: позаду, із самого краю, відпочивають фракійці зі своїм володарем Ресом, що славиться величезними кіньми. Вони біліші за сніг, що лежить на гірських верховинах, та стрімкіші за вітер. Золотом-сріблом оздоблено колісницю царя Реса, а золотий його обладунок, здається, зроблений не смертній людині, а вічному богові. [80]
...Невдовзі Одіссей з Діомедом були вже серед фракійців. Ті безтурботно спали, полягавши на землю. Спав серед них і цар Рес. Поблизу стояли коні, біліші за сніг, і тьмяно виблискувала золотом-сріблом царська колісниця.
Кинувся спритний Одіссей відв'язувати сніжно-білих коней, а Діомед... Наче той хижий лев, що потай підкрався до поснулого стада і раптом рве безборонних кіз і овечок,— так дужий Діомед, вихопивши меча, без жалю рубав на смерть фракійців. Дванадцятьом воїнам укоротив він життя, тринадцятим був цар Рес.
Побачивши, що Одіссей вже відігнав трохи коней, Діомед надумав був потягти колісницю за дишло, та нараз перед ним з'явилась Афіна Паллада.
— Пам'ятай про зворотну путь, Діомеде,— суворо звеліла вона.— Вертайся мерщій, поки хтось із безсмертних не збудив ще троянців.
Послухався Діомед яснозорої богині, і незабаром обидва герої вже мчали назад на сніжно-білих конях. Як переможців зустріли їх ахейські вожді, а старий Нестор урочисто промовив:
— Видно, люблять вас Зевс Громовержець і грізна Афіна Паллада!
ПОДВИГИ ЦАРЯ АГАМЕМНОНА
Тільки-но рожева Еос підвелась із свого далекого ложа і вийшла на небо нести ясне світло безсмертним і смертним, як одразу всемогутній Зевс послав до ахейських швидких кораблів нездоланну богиню Еріду. Спустилася вона до ахейського стану і, тримаючи в руках знамено війни, зійшла на чорний Одіссеїв корабель, що стояв саме посередині інших. Хотіла богиня, щоб її могутній голос почули всі ахеї, навіть славетні герої Ахілл та Еант Теламонід, які, покладаючись на свою мужність і силу, поставили кораблі по краях табору.
На корабель уступивши, гукнула богиня потужно
Й страшно і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
Силу і хіть воювати і з ворогом битись невтомно.
З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.
Голосно гукнув тоді до міднозбройних ахеїв Атрід Агамемнон, Щоб готувалися до останнього бою, і сам став мерщій вбиратися в обладунок війни. [83]
На могутніх грудях закріпив він панцир коштовний, дарунок кіпрського володаря: десять смуг із чорно-синьої сталі, двадцять олов'яних і дванадцять смуг із щирого золота прикрашали той панцир. А по ньому до самої шиї героя тяглися темно-сині змії, по три з обох боків, наче райдуга, що її Зевс Громовержець зводить у небі, як дивне знамення для смертних людей. Черезпліч Агамемнон повісив золото-цвяхований меч у срібних піхвах, а в руку взяв щит, звідки дивилася, наводячи жах на людей, потворна Горгона, а за нею ховалися Страх і Сполох, два рідні брати.
Той щит мав срібний держак у подобі дракона. Довга драконова шия звивалася вгору, а з неї виростали три страхітливі голови. Блискучий шолом із мідним гребенем і кінською гривою прикрасив героєві голову, а від його великих двох списів із мідними гостряками далеко видніло сяйво.
І тоді грім розлігся у чистому небі — то грізна Афіна Паллада і Гера могутня славили володаря золотих Мікен.
Ахеї не ставали на свої колісниці, а піші шикувалися до бою, позаду ж візничі тримали напохваті коней. Гомін і гук знялися в долині. Нараз ахейське військо збентежилося від зловісного знаку: темнохмарний Зевс укрив землю кривавою росою. Видно, багато відважних героїв хотів він сьогодні спровадити до похмурого Аїда!
Троянці тим часом теж шикувались, а серед них, наче зловісна зоря, що, виринувши з-за чорних хмар, засяє на мить і сховається в хмарах, а тоді знову виблискує в небі,— то тут, то там серед троянського війська з'являвся, пломеніючи міддю, невтомний Гектор, і зброя його мерехтіла, наче блискавки громовладного Зевса.
Впритул зійшлися ворожі війська, і почалася кривава битва.
Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
Жнуть ячмені чи пшеницю на ниві багатого мужа
Й густо лягає за ними в снопи по всій смузі колосся,-
Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
В битві шаленій, ніхто з них про втечу згубливу й не думав.
Тішилася богиня розбрату Еріда, дивлячись на бій. Із безсмертних тільки вона сама була тут, у долині, всі боги відпочивали в своїх осяйних палацах на схилах Олімпу. Розгнівилися вони на Зевса за допомогу троянцям, та він, гордий своєю могутньою владою, не зважав на це і сидів осторонь від усіх на високій верховині джерельної [84] Іди, поглядаючи звідти на багатолюдну Трою, на ахейські крутобокі кораблі, на долину, де блискотіла бойова мідь і де люди вбивали й самі умирали.