Гідно промовив так Агамемнон і сів.
Сподобалася Атрідова мова старійшинам, і поклали вони вирядити до Ахілла трьох посланців — Фенікса, Еанта й Одіссея, трьох героїв, що їх найдужче любив смертний син богині Фетіди. [70]
Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,
Порозливали у келихи й всім порозносили гостям,
А узливання вчинивши, всі випили, скільки бажали,
Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.
Старий Нестор підійшов до посланців і, спиняючи розумний погляд на кожнім, а найдовше на хитромудрому Одіссеєві, звелів їм благати Ахілла, тамуючи власну гордість.
Посланці пішли берегом темного моря і швидко дісталися до мірмідонських суден. Ахілла вони побачили відразу: той сидів біля свого намету, грав на дзвінкій кіфарі та співав пісню про давніх героїв. А навпроти мовчки сидів і слухав той спів його вірний друг Патрокл.
Угледівши посланців — перший ішов Одіссей велемудрий,— здивований Пелід швидко підвівся і з кіфарою в руках поспішив їм назустріч.
— Гості шановні! — мовив Ахілл.— Який клопіт привів вас до мене? Гніваюсь я на ахеїв, це правда, та ви завжди любі моєму серцю.
З тими словами богорівний Ахілл ввів посланців у намет і посадовив на лавах, вкритих пурпуровими килимами, а Патроклові звелів принести великі кратери з променистим вином.
Незабаром келихи у всіх були повні, на столі парувала свіжа печеня і сам Пелід ділив м'ясо на великі шматки. Вірний Патрокл на догоду безсмертним богам кинув у вогонь пахущого зілля, і тоді всі стали пригощатися.
Довго їли й пили, та нарешті велемудрий Одіссей, піднявши келих з вином, звернувся до господаря:
— Твоє здоров'я, Ахілле! Багатою вечерею ти вшанував нас, але не про наїдки піде тепер мова. Велике горе насувається на ахеїв. Уже троянці із своїми спільниками підійшли до наших кораблів. Блискучий Гектор лютує, не боїться він ані людей, ані богів і нахваляється спалити наші кораблі швидкоплинні, а нас усіх порубати. І сам Зевс, певно, прихильний до Гектора. Ахілле, хоч і пізно, та допоможи нарешті ахеям. Адже твій батько Пелей наказував тобі стримувати горде серце у грудях і ухилятися від чвар, щоб усі ахейці тебе шанували. Так він казав, коли ти їхав до Атріда з далекої Фтії. Тож згадай батьків наказ і вгамуй своє горде серце, а цар Агамемнон надішле тобі щедрі дарунки.
І хитромудрий Одіссей старанно перелічив усе, що обіцяв Агамемнон дати Пелідові тепер і після перемоги над Троєю. [71]
— Якщо ж,— провадив він далі,— Агамемнон тобі ненависний і навіть дарунки його немилі, пожалій тоді військо ахейське, і воно шануватиме тебе, наче безсмертного бога.
На ту мову відповів Ахілл прудконогий:
— О Лаертіде славетний, розумний Одіссею! Щиро скажу те, що в мене на думці: ні Агамемнон, ані все військо ахейське не умовлять мене знову битися з їхніми ворогами. Навіщо мені знову важити власним життям, адже подяки від них я ніколи не бачив, а тільки образу і кривду. Завтра я справлю священну гекатомбу богам і вирушу із своїми кораблями додому, а за три дні, як зласкавиться над нами могутній Посейдон, ми вже будемо біля берегів рідної Фтії. Ти ж передай Агамемнону, що я гребую його дарами. Якби він обіцяв мені навіть у десять, у двадцять разів більше того, що має сам, якби зміг обіцяти все багатство єгипетських стобрамних Фів,— і то я б не прихилився до нього. І дочки його я не хочу, хай вона навіть краща за Афродіту і розумніша за Афіну Палладу. Багато є в Елладі і Фтії юних красунь, і мій батько Пелей сам знайде ту, яка стане мені за дружину. Давно вже я прагну повернутись до рідного дому, одружитися з достойною дівчиною і тішитися родинним теплом і багатством, що його назбирав батько мій рідний Пелей. Чув я від матері, срібноногої богині Фетіди, що невблаганна Мойра пряде моєму життю два різні кінці: як залишуся я тут, щоб битись під мурами Трої, то вже не повернуся до рідних берегів, зате серед людей ніколи не вмре гучна слава про мене. Коли ж я, покинувши бойовище, вирушу на батьківщину, то житиму довго й щасливо у рідному домі, тільки навіки загине слава моя.
Спинився на мить богорівний Ахілл і, тужно зітхнувши, повів мову далі:
— Немає нічого дорожчого за життя. Яка безцінь у порівнянні з ним багатство Трої чи навіть Аполлонові скарби, сховані на Піфійській скелі. Бо все можна купити чи завоювати — великі стада худоби, вітроногих коней, золото, мідь і зброю найкращу. А життя в людини буває одне, іншого ні купити, ні завоювати не можна. Тож хай би ахейські воїни вертали додому,— не збороти їм високої Трої, бо сам Зевс Громовержець простер свою могутню руку над нею.
Зажурилися посланці, слухаючи смертного сина богині Фетіди, а він ще й сказав наостанку:
— Повертайтеся тепер до ахейських вождів і перекажіть, що гнів мій не згас і допомагати їм я не буду. Хай міркують самі, як їм [72] урятувати військо та судна. Ідіть удвох, а Фенікс, як хоче, хай зостанеться ночувати у мене в наметі, щоб удосвіта відплисти з нами до рідної Фтії.
Замовк Ахілл, та мовчали й посланці, вражені його словами. Нарешті старий Фенікс, ллючи гіркі сльози, промовив:
— Якщо, славний Пеліде, ти не можеш здолати свого гніву і завтра відпливаєш додому, то хіба ж я зостануся тут без тебе, любе дитя? Десять років тому цар Пелей послав мене сюди з тобою, ще недосвідченим гарячим юнаком, щоб я навчив тебе всього, чого дізнався за довге життя. Боги покарали мене, не давши нащадка, тож змалечку ти був мені за рідного сина. Пам'ятаєш, як я, взявши тебе на руки, годував м'ясом та наливав у твій келих променистого вина, а ти, не вмівши пити, часто обливав мені хітон і коліна? Давно те було, тепер ти дорослий, розумний, але послухай мене, старого, і вгамуй лиху гордість. Славетні герої давнини теж часто піддавалися гніву, але й вміли подолати його, зласкавившись через багаті дари і щирі благання. Та що смертних — навіть вічних богів ублагати можливо! І розповів старий Фенікс про безсмертних богів-олімпійців:
Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,
І узливання із жиром жертовним, як ревно прохає
Ласки людина, хоча б помилилась вона й завинила.
Доньки-бо є у великого Зевса — Літи-Благання,-