На щастя, саме тоді він нажив якусь хворобу печінки, повернувся лікувати її де Європи, і з цієї нагоди вточив себе на батьківщині великим комфортом, і віддався різним розвагам. У Лондоні він не мешкав з батьками, а мав власну квартиру, як і годиться неодруженому гуляці. До від'їзду в Індію Джозеф був надто молодий, щоб брати участь у столичних розвагах, тому, вернувшись, він поринув у них з головою: катався в Арку власною каретою, обідав у модник тавернах (бо "Східний клуб" ще не був створений), учащав до театрів згідно з тогочасною модою або з'являвся в опері, старанно вичепурившись у вузькі панталони й трикутний капелюх.
Повернувшись потім до індії, і взагалі до кінця своїх днів Джозеф любив захоплено розповідати про ту пору свого життя, натякаючи, що він і Бруммель були тоді найпершими гуляками. Та насправді він був у Лондоні такий же самітний, як і в джунглях свого Боглі-Уолага. Він не знав у столиці жодної душі, і якби не лікар і товариство синіх таблеток та болі печінки, він би загинув із самоти.
Джозеф був ледачий, дражливий бонвіван; жінок він боявся найдужче за все, тому рідко з'являвся в родинному колі на Рассел-сквер, де панував радісний настрій і де жарти добродушного батька зачіпали його самолюбство. Огрядність завдавала, йому великого клопоту й тривог, час від часу він відчайдушно пробував спекатися зайвого сала, проте лінивість і звичка ні в чому собі не відмовляти брали гору над його наміром змінити життя, і він знову починав наїдатися донесхочу тричі на день. Він не вмів одягатися гарно, але витрачав багато зусиль, щоб причепурити свою огрядну постать, і гаяв на це щодня по кілька годин. Його служник набув собі цілий статок на господаревому гардеробі, туалетний столик Джозефа був заставлений помадами й есенціями, ніби в якоїсь літньої кокетки, щоб мати талію, він випробував усі паски, корсети й бандажі, які тільки тоді існували. Як більшість огрядних людей, він полюбляв вузьке вбрання і дбав про те, щоб воно було якнайяскравіших кольорів і молодіжного крою. Причепурившись нарешті, Джозеф вирушав сам кататися в Парк, потім вертався, перевдягався і йшов знову ж таки сам обідати до "Кав'ярні Пьяцца". Він був самозакоханий, як дівчина, і, мабуть, його хвороблива несміливість була одним із наслідків надмірного самолюбства.
Якщо міс Ребека зуміє спіймати його, та ще й тільки-но вступивши в життя, то вона — особа з неабияким хистом.
Уже перший крок засвідчив її велику вправність. Називаючи Джозефа вродливим, вона знала, що Емілія скаже про це матері, а та, мабуть, Джозефу або принаймні буде потішена таким компліментом її синові. Кожну матір таке потішить. Скажіть Сікораксі, що її син Калібан вродливий, мов Аполлон, і вона зрадіє, хоч сама хитра відьма й знає ціну таким словам. Та й Джозеф міг почути цей комплімент, бо ж Ребека говорила досить голосно; і він таки справді почув його, а що сам у душі вважав себе за красеня, то аж затремтів увесь з радості від такої похвали. Але ж відразу засумнівався. "Чи ця дівчина, бува, не глузує з мене?"— подумав він і квапливо схопився за дзвоник, щоб, як ми з вами бачили, втекти. Затримали його й змусили залишитися вдома батькові жарти й материні вмовляння. Ведучи Ребеку вниз до їдальні, Джозеф то радів, то сумнівався. "Чи вона справді вважає, що я вродливий,— міркував він,— чи просто кепкує з мене?" Ми вже згадували, що Джозеф був самозакоханий, як дівчина. А що, як — не дай господи!— дівчата візьмуть та й обернуть цей вислів, скажуть про котрусь із своїх знайомих: "Вона самозакохана, як чоловік"? А нічого — вони матимуть цілковиту слушність! Бородаті істоти такі самі ласі на хвалу, такі самі дріб'язково прискіпливі до своїх уборів, так само пишаються своєю вродою і такі самі впевнені в силі своїх чарів, як кожна кокетка.
Отже, вони спустилися до їдальні — Джозеф червоний і зніяковілий, а. Ребека — сама скромність, з опущеними зеленими очима. Вона була в білій сукні, з голими білими, як сніг, плечима, втілення молодості, беззахисної невинності й покірної, цнотливої простоти. "Треба мені бути дуже скромною,— подумала вона,— і дуже цікавитися Індією".
Ми вже чули, що місіс Седлі приготувала для сина чудове каррі, саме таке, як він любив, і під час обіду Ребеці запропонували скуштувати його. А що це таке?— спитала вона, благально дивлячись на Джозефа.
Пречудова штука, — сказав він з напханим ротом і аж розцвів, таку втіху давав йому сам процес їжі.— У вас, мамо, каррі готують не гірше, ніж у мене в Індії.
О, я неодмінно попробую, якщо це індійська страва,— заявила Ребека.— Все, що прибуває з Індії, має бути добре, я певна цього.
Дай-но, любий, того каррі міс Шарп,— мовив, сміючись, містер Седлі.
Ребека ще ніколи не їла такої гидоти.
Ну як, справді все, що прибуває з Індії, добре?—, запитав містер Седлі.
О, чудесне!—відповіла Ребека, яку палив вогнем кайєннський перець.
То візьміть ще до нього чілі, міс Шарп,— порадив Джозеф, щиро зацікавившись.
Чілі?—перепитала Ребека, насилу хапаючи повітря,— О так!— Вона думала, що Чілі — щось прохолодне, і взяла собі трохи цієї приправи.— Які свіжі й зелені стручечки!— вигукнула вона й поклала один у рот.
Чілі виявився ще пекучіший за каррі. Ребека не могла більше витримати, відклала виделку й закричала:-Води, ради бога, води!-Старий Седлі зареготав. Він був чоловік безцеремонний, бо весь свій час проводив на фондовій біржі, де полюбляли грубуваті жарти.
Чого ж ви, це справжнісінький індійський чілі,—сказав він.— Самбо, дай міс Шарп води!-Батьковому реготові завторував Джозеф, якому жарт страшенно сподобався. Жінки тільки ледь усміхнулися. Вони бачили, що бідолашна Ребека дуже страждає. Вона сама ладна була б задушити старого Седлі, але проковтнула образу так само легко, як жахливе каррі, і коли знов спромоглася на слово, то добродушно пожартувала:
— Як же я забула про перець, який персидська принцеса в "Казках Тисячі й однієї ночі". сипле в тістечка з вершками. А в Індії до вершків додають кайєннського перцю? ‘-Старий Седлі знов зареготав, визвавши, що Ребека дотепна дівчина, а Джозеф простодушно сказав:-Тістечка з вершками? В нас у Бенгалії вершки дуже погані. Ми звичайно п'ємо козяче молоко, і знаєте, їй-богу, воно мені краще за вершки!-Тепер, мабуть, вам не буде подобатися все, що прибуває з Індії, міс Шарп?— спитав господар, а коли після обіду жінки вийшли, хитрий старий сказав синові:— Стережися, Джо, ця дівчина ставить па тебе тенета.