ЛІРИЧНЕ ХРЮКАННЯ
Із циклу "Цікава зоологія"
Про любов немало складено пісень,
Я тобі заспіваю, заспіваю ще одну
Із колись популярної пісні.
...І між ними спалахнула... Так, так, ота штукенція, що її ми називаємо любов’ю. Власне, той її різновид, що спалахує з першого разу. Як порох. Та й результати іноді бувають такі, як після спалаху пороху — феєрверк та й більш нічого. Але ефект значний, піротехнічний.
Таке трапляється. Ще й нині. Навіть серед людей. А вони були...
А втім, все по-порядку.
Він здибав її, як час покаже, на свою біду. Що стане для нього останньою. Після якої у його житті вже нічого не буде — ні радощів, ні прикрощів. Як і самого життя, і до такого краху його призведе любов. Та ще з першого погляду.
Але коли закохуєшся, хіба думаєш до чого це може тебе призвести? Думаєш, як здибаєш її, ту, що незвичайна, що одна-єдина у світі білому? А вона була така пишнотіла, така розкішно-дорідна, така зваблива, що... Ні, ні, в автора не вистачає слів, аби передати на папері якою незвичайною була його вибраниця. Додам лише: до всього ж вона була ще й біла. Він тоді ще не знав, що належала вона до великої білої породи. Звичайно ж, свиней. (Українська степова біла чи миргородська порода). Та й хто він був, щоб знати ще й таке. Звичайним парнокопитним ссавцем родини свинячих. Це за наукою, про яку він і гадки не мав.
Простіше, він був диким кабаном. А втім, що він дикий — чому дикий? Чому на цій підставі він не пара свійській одомашненій свині? — він і не здогадувався. Термін кабан має два значення: 1) самець свині (звичайно, кастрований) і 2) — дика свиня, вепр. Отож він був диким кабаниськом
вепром (до кабанюги йому ще було далеко).
А вона була свійською. Коротко кажучи, вельможно-дорідною, породистою (навіть якісь там медалі мала, що вручали їх на Виставці передового досвіду в секторі "Тваринництво"), а не якоюсь там свинею без роду-племені. Це він відчув відразу ж. Можливо, тому й захопився нею. Незважаючи на те, що він був диким кабаном і на цій підставі не годився їй у кавалери.
Але попри різницю в породі й чи не кастову "різножанровість", між ними спалахнула любов.
Звісно, свиняча. З їхньої точки зору найкраща у світі, і звичайно ж, з першого погляду.
Та хіба він знав чи міг передбачити чим закінчиться їхня взаємна симпатія з першої здибанки? Хіба міг відчути небезпеку, як вона тручись об нього, так ніжно хрюкала-рохкала, що й він не втримавшись, і собі хрюкнув. Майже лірично.
А як по правді сказати, він довго не спускав з неї очей — як уперше її загледів. На краю лісу, на луках паслися фермерські свині. І серед них — вона. (Це він як глянув, так і вирішив: ВОНА!)
Ось зона підійшла ближче до краю лісу, до кущів ліщини, у яких він сторожко ховався, підійшла зваблива, пишнотіла, викохана на добрих хазяйських харчах, дорідна. Задоволено і сито порохкувала.
На його місці кожен би закохався в неї. З першого погляду. Оце свиня! Йому б таку! І більшого хотіння годі було й чекати. Одне слово, закохався.
Ну, може, "закохався" слівце дещо з іншої опери, не зовсім доладне — яка любов у свиней, скаже хтось і матиме рацію. Але він, на лихо, щось схоже на таке почуття відчув до неї з першого погляду.
І вийшов з кущів. У всій своїй красі. Худий, аж чорний вепр. Але кремезний, мав короткі ноги, довгу загострену голову, морда видовжена, що закінчувалася традиційним "п’ятачком". Гострі ікла. Щетина темно-сіра. Верхня губа закінчувалася рилом, ним можна здорово рити — особливо смачні бульби. Він був предком свійської свині, далеким її родичем — як представник дикого свинства. І хоч він був по-суті свояком, але свійські свині кинулись од нього врозтіч. І вона кинулась. Але на відміну від своїх товарок — до нього. І вони прогуляли разом цілий день, щось там рили в землі, видобуваючи смачні корінці. Час од часу вона так звабно терлася об нього і так ніжно до нього хрюкала, аж рохкаючи від задоволення, що й він спромігся на якесь там ліричне хрюкання, що було виявом у свиней найвищого блаженства.
Між ними тоді й спалахнула свиняча — є, є й така! — любов!
— Дозвольте вами захоплюватися, — вигукнув би він їй словами героя одного фільму, якби дивився фільми і вмів говорити.
Але в своїх дрімучих хащах він ніколи не дивився фільмів і вмів лише хрюкати. І вона теж. Це й урівноважило їхні категорії, хоч вони й належали до різних свинячих порід.
А далі... Далі пішло все як по накатаній у таких випадках дорозі, що веде до сердечних... гм-гм... історій. Вони покохали одне одного. Незважаючи на те, що належали до свиней. І при тому до різних порід.
Він жив, як і належить жити дикому в густих хащах, десь на болотах, і щодня ні світ, ні зоря біг до околиці лісу, де біля села починалися луки — там завжди паслися-гуляли фермерські свині і серед них завжди була ВОНА. Єдина. І вони разом паслися аж до вечора. Потім вона поверталася до своєї ферми, а він до своїх дрімучих хащів на болотах-драговинах...
Але так не хотілося од неї йти в ті комарині мочарі-драгви. Вперше йому вже не хотілося, хоч ті дрімучі хащі й були його рідною домівкою. Він уже ладен був піти з нею на ферму. Там годують харчем і головне, там була ВОНА. Єдина.
Хотів і ще боявся. А потім почав поступово звикати, вільніше підходив до свиней і свині до нього, лісового дикуна почали теж поступово звикати і вже не сахалися од нього, а навіть привітно хрюкали. Зрештою, вони звикли до чужака і вже сприймали його за свого, хоч і не білого, і не свійського, а чорного і дикого.
І він їх уже сприймав за своїх. Серед них, пишно-розкішних, добре вгодованих, гладких і опасистих — що то значить дармові харчі та пійло! — він різко виділявся, як чужий серед своїх.
Але попри все, він теж був свинячого роду. А між дикими і свійськими свинями ніколи не було антагонізму. Тому й виникла любов. До всього ж у них був спільний генетичний механізм, а тому взаємність між дикими і свійськими свинями — звичайна справа. Ось чому в нього з нею спалахнула й розгорілася любов. І не тільки платонічна. Якось у кущах, куди він заманив свою пишнотілу, він її і приголубив. І були вони не винуваті, адже надійшов листопад місяць, а в свиней саме в цей час починається гін...