Він хрюкав, майже лірично-романтично. А ще вони в пориві закоханості любили разом нишпорити огородами, де рили смачні бульби. А ще ласували кавунами на баштані. Їх ганяли, звинувачуючи його, любаса, що це він, мовляв, привчає свиню Машку (так її звали) до походеньок на чужі городи, що він взагалі зводить її з правильного шляху на манівці, закрутив їй голову, а це ні до чого доброго не приведе.
Зрештою, на них почали влаштовувати засідки, на одну з яких вони й наткнулися...
Прогримів постріл. Дуплетом. Щось на льоту вдарило його під ліве ребро і він полетів... І більше з того польоту не повернувся.
Будучи диким, він не підозрював, що любов може призвести до такого кінця. Але за нього вирішили інші.
Так закінчилася його скороспіла, негадана, але така щаслива для нього любов. А все тому, що він був безпородним і не мав права вибирати собі пару з породистих. За це й поплатився.
По весні Машка привела десять поросяток, не білих, як вона, а темно-сірих, смугастих. Як і їхній дикий батечко.
— Нащо мені така помісь?! — обурювався фермер. — Вони в майбутньому зіпсують чистоту породи.
"А ви зіпсували мені любов" — хотіла було сказати Машка, але не сказала, бо не вміла говорити словесами...
Крім смугастих поросяток, схожих на крихітні матрацики, Мащці ще залишилося на згадку ліричне хрюкання їхнього батечка. Всього лише хрюкання. Але таке ніжне й звабливе, що Машка, навіть будучи породистою, довго не могла його забути...
СВИНЯ НА П’ЄДЕСТАЛІ
Хто не знає славне місто Ромни? Це ж тут виводять гусей т. зв. роменської породи. Жива маса гусаків — 6—7 кг, маса яйця в гусок до 160 г. (Стараються гусаки, хоча, як бачимо, і подруги задніх не пасуть). Якщо така птиця колись, буцімто, врятувала Рим, то Ромни вона справді прославила.
А ще Ромни — єдине місто в Україні (ба, ба, чи й не у всьому світі), яке має пам’ятник свині. (Пригадується, з приводу цієї видатної події високо шанований у народі "Вишняк" якось уже писав з притаманною йому доброзичливою посмішкою). На постаменті під свинею напис: "Від щирих
українців".
Люблять роменці свою Хрю-хрю, про це навіть вірші складають. Як ось хоча б цей:
Химерно хвіст
У бублик закрутила.
І думає про себе:
Людям мила!
Далі в цьому поетичному шедеврі розповідається, що до паці на постаменті спішать і діти, і дорослі, навіть "гість поважний" його не минає, аби привітати свиню-героїню. Більше того, люди навіть цілий рік присвятили свині — правда, не роменській, а взагалі нашому славному свинопоголів’ю. Тож актуальним залишається гасло: збільшимо кількість... Ні. Ні, не свинства і не різних там свинтусів, а — шанованого свинопоголів’я.
І ось рік Свині минув. Проводжаючи його, юна мешканка Ромен Лілія Петрівна (таке в неї симпатичне прізвище, по-батькові вона Василівна), учениця 7-б класу Роменської ЗОШ № 8 і надіслала до любої їй "ЛУ" і не менш любого "Вишняка" своє нетлінне творіння про свиню на постаменті, якого ми частково процитували. Юна авторка так пишається своїми Ромнами і пам’ятником свині, що написала ще одного вірша, присвяченого пані Паці. Ось він.
Якось одна свиня сказала:
— Не бачити вам більше сала!
Сьогодні ж побіжу в салон краси
І всім моделям я утру носи.
За місяць схудну я до краю,
Бо я такий рецептик маю,
Що талії позаздрить і оса.
Не по нутру старе меню,
Віднині я його зміню,
Й ногою до корита ані-ні —
Подайте ласощі мені!
Отож запам’ятаймо, друзі,
Що ставимось ми до свиней
Не по заслузі...
Можливо. Тим більше, при нашій споконвічно-історичній любові до сала, що, як відомо, росте чомусь лише на свині. Отож, любімо, братове, сало! Окрім того, що воно цінний харчовий продукт, це ще й пречудова... закусенція. А хильнути можна в Черкасах. Чому саме в Черкасах? Та тому, що там у ресторані "Росава" відкрили єдиний у світі пам’ятник самогонному апарату. Майже двометрова керамічна композиція уособлює... так, так, нашого брата зі склянкою в руці (власне, з тією стопкою, про яку писав ще Остап Вишня), а позад нього — самогонний апарат. Він ще й працює і видає... справжнісінький самограй. Його в ресторані "Росава" можуть вам налити навіть за так. Спробуйте. А закусити можна і в Ромнах, адже там найкраще в Україні сало!
Будьмо! Щоб не остання!
Панько ПЕЧЕРЯНИН,
великий — істинний! — любитель сала і всього іншого,
що з ним пов’язано, друг, товариш і брат
усім мешканням славних і гарних Ромен.
P. S. У своєму листі до "Вишняка" юна поетеса Лілія Петрівна пише: "Вся наша сім’я щиро любить і поважає вашу газету". Себто "ЛУ". Вельми зворушливо. І головне — правильно. Сподіваємось, що нашу газету так же щиро, як сімейство Лілії Петрівни, любить і решта мешканців Ромен. І в зв’язку з цим адміністрація "Вишняка" (вельми-шанованого і т. д. в народі) закликає все населення України активніше брати приклад із вище згаданої сім’ї і збільшити на сто й один відсоток свою невмирущу любов до нашої газети, яка й справді заслуговує всенародної шани.
Будьмо!
БІДОВИЙ ХЛОПЕЦЬ МІЛІМЕТР...
Познайомивсь я тут з одним Міліметром. Нічого хлопець, бідовий. В усьому — невгамовно-принциповий. З отих самих, з когорти борців та правдолюбів... Скаржився, що в метричній системі мір, де він "вкалує", порядку і на гран немає. Як і справедливості. Бо всюди, за його словами, "позасідали... оті"...
— Даруй, хто — "оті"?
— Як хто? Метри. Вони, вельможні. Апетити у них знаєш які? Всі керівні крісла позахоплювали і — гребуть, гребуть... Собі, ясна річ. А нам, істинним роботягам, пролетарській, так би мовити, масі, що лишається?.. Всього нічого. Ріжки та ніжки. Ми завше в тіні, бо — міліметри. Люди, як кажуть, маленькі, прості... Допоки таке триватиме? Перед законом усі рівні — хоч ти, приміром, Метр, хоч Міліметр. Чи не так?
— Н-ну…
— Рівні, рівні. От ми й виступаємо за рівність. Щоб у всіх все порівну було — хоч у Метрів, хоч у Міліметрів. Бо всі ми трудівники однієї сфери. Та й демократія в нас. З тоталітарним минулим покінчено. Як і з диктатом одних над іншими. У світлі цих перемін ми й вимагаємо метрової зарплати і таких же метрових благ.
— Гм... А з обов’язками ж як? Теж вимагаєте... метрових?
— Ні, ні, — позадкував добрий хлопець Міліметр. — Не все ж нам. Щось повинно і в метрів зостатися. Та й обов’язки у нас свої, міліметрові. Вони нас цілком і повністю задовольняють. От ще якби до них та зарплата, як у Метрів, то й зовсім було б справедливо.