В царстві тім зчинилася паніка, бо такого ще ніколи не було, аби за Новим роком приходила осінь, за осінню одразу ж літо, за літом зима, а весна так і невідомо де поділася. Мабуть, у природі щось сталося... м-м... таке-розтаке, що пори року попереплутувалися, а весна ще й загубилася!
Аномалія якась та й годі!
І видав тоді цар-батечко найсуворіший указ: розібратися, хто в тому винуватий, в аномалії тій, у плутанині несусвітній і винуватців суворо покарати! Навіть саму аномалію, якщо вона, раптом, винуватою виявиться!
Одразу ж була створена Найвища Царська Рада, яка три дні і три ночі засідала без передиху. А на четвертий таки розібралася. Виявляється, синок царя-батечка, Харко-царко пишучи в школі твір на задану тему "Пори року", все переплутав і написав, що за Новим роком іде осінь, за осінню літо, за літом зима, а про весну і взагалі забув.
Оскільки ж царському синкові не можна було ставити оцінку "два", йому поставили "п’ять", адже Харко-царко вважався першим учнем того царства і помилятися він, ясна річ, не міг.
Хочеш не хочеш, а довелося цареві-батечку видавати царський указ, за яким постановлялося: вважати, що віднині і назавжди у їхньому царстві одразу ж після Нового року починається осінь, після осені — літо після літа — зима, а щодо весни так в указі була окрема ухвала: вважати, що такої пори року, як весна, в тому царстві й зовсім немає!
Уявляєте? Всі мали жити без весни!
У школі так вже й боялися Харка-царка запитувати про що-небудь та перевіряти його домашні завдання. А не питаючи і не перевіряючи одразу ж ставили йому п’ятірки. І він і далі вважався у тій школі, у тім класі (у якому саме, він ще й сам не знав) найкращим учнем, з якого всіх зобов’язували брати приклад. А самому Харкові-царкові чи не щомісяця за буцімто відмінні успіхи в навчанні видавали по золотій медалі — їх у царського синка зібралася аж ціла торба! Золотих медалей! Уявляєте? Та якось нова вчителька, не розібравшись хто є хто, попрохала Харка-царка охарактеризувати чим відрізняється літо від зими, а зима від літа?
Харко-царко подумав, подумав (а він іноді навіть ще й думав) і відповів таке: взимку буває спека і тому всі ходять до річки на пляж, купаються і загорають, а влітку буває холодно, тріщать морози і тому всі ходять у шубах, шапках-вушанках, в рукавицях і добрих валянках, або в хутряних унтах. Ще й шию замотують вовняним шарфом.
Коли про те доповіли цареві, він занепокоївся. Якщо визнати, що це неправда, виходить царевич неук, незнайка, погано вчиться і не ясно за що ж йому в школі надавали цілу торбу золотих медалей? Тож батько-монарх спішно видав указ: так і так, вважати, що взимку насправді тепло і всі ходять на пляж купатися та загорати, а влітку навпаки, дуже холодно тріщать морози й аби не простудитися, влітку всі мають зодягати шуби, шапки, взувати биті валянки чи унти, на руки натягувати хутряні рукавиці, а шиї обмотувати вовняними шарфами.
Ви уявляєте, що сталося з Харком-царком, коли він, виконуючи царський указ, вийшов влітку в соболевій шубі, шапці-вушанці, в хутряних унтах і таких же рукавицях, а шию обмотав вовняним шарфом?!. Га? Уявляєте? Ні, я таке не здатен уявити. Довелося Харкові-царкові дізнаватися нарешті до якого ж він класу ходить та по-справжньому вчитися. Бо виявилося, що й царям треба вчитися, бо ж якщо царі неписьменні, то куди ж воно годиться? Інакше доведеться влітку ходити в кожухах чи шубах, в шапках, в хутряних унтах та рукавицях, а шию ще й обмотувати вовняним шарфом!
Чи візьметься Харко-царко нарешті за навчання — поживемо та й побачимо. А поки що він і далі щомісяця одержує золоті медалі за видатні успіхи в навчанні (аж по дві зараз!) і все ще не відає, а до якого ж він класу ходить? Власне, до якого класу його возять у царському лімузині.
Ось така в тому царстві, що як і годиться, знаходиться за високими горами, за дрімучими лісами, за синіми-синіми морями, лучилася аномалія з Харком-царком, учнем однієї школи невідомо якого класу.
МЕТЕЛИК І БАБКА
Із циклу "Життя комах"
— Хеллоу!.. Мені Бабку Зелену... Що-о?.. Це ти, Бабко?.. Ха! А чого це в тебе голос, як у допотопної старушенції деренчить? Охрипла? Нічого, сьогодні поправимо твій голосок. Салют! То як, стара, ще пурхаєш? Що?.. Хто дзвонить? Ну ти й даєш, Бабко! Вчора після п’ятого фужеряки амброзії божественної клялась мене вічно любити, а сьогодні — хто дзвонить! Метелик дзвонить. Як це — який? Ну — екзотика! Кіно! Докайфувалась ти, Бабко! Закусювати треба краще. Бражник в’юнковий дзвонить. Пам’ятаєш? Той, що вчора у "Вогнику" з тобою на брудершафт пив... Що?.. Ти з багатьма вчора пила? Я — теж. Але тебе — засік. Ми ще з тобою на столі культурно щось збацали. Я ще золотий годинник пахана залишив офіціантці за побиті фужери. Згадала?.. Нарешті!
То як після вчорашнього, золотко? Приходиш до тями? Ха! Шикарно
вчора посиділи. Культурно. Я ледве сьогодні встав та до телефону доповз. Кіно! Екзотика! І ти — теж? Ха! Побільше б таких вечорів. Оце я розумію, життя. Відчуваєш себе справжнім джентльменом. Молодим богом. Суперменом, чорт забирай! Що?.. Темниш, стара. Нічого не второпаю, куди ти гнеш? А-а... слухай, стара. Тільки між нами. Може, хоч ти пам’ятаєш, як я вчора у тім "Вогнику" свої крильця той... спалив. Розумієш, прочумався вже вдома, голова тріщить, дай, думаю, в пивбар пурхну... Похмелюся. Схопився, підстрибую, а воно... Як той казав — не возноситься... Бо немає чим. Що? Ха-ха-ха! У тебе теж крильця тю-тю? Повзаєш? І я оце біля телефону повзаю безкрилою комахою. Ну й дали! Але ж і посиділи добряче! Шик-модерн! Екзотика! А життя таке прісне, що коли б не той "Вогник", то й згадати нічого... Та ти не панікуй, не панікуй, як роботяга, якого за прогули витурлили. Подумаєш, крильця! У вік авіації живемо. Ну, перебрали, з ким чого не буває... Що? Цікавишся, як далі безкрилій жити? Ха! Ти й даєш. Пахан у тебе, сподіваюсь, є? Маманя в наявності? То хай предки й кумекають, як тобі далі жити. Тим більше, наші предки літають здорово. Твій предок хто? Кандидат педагогічних наук? Екзотика! Думаю, що для свого єдиного чада на "Вогник" він поки що в змозі заробити... А мій — заслужений працівник культури. Із статейками в газетах виступає. Повчає, як треба виховувати підростаюче покоління. Одне слово, заробляє престижно. А культура для нього — то все. Щоб я міг себе культурно поводити — щодня мені кілька червоненьких виділяє. Так що вистачить на житуху. Обійдемося і без крилець. Принаймні, до "Вогника" нас і таксі підкине, А крильця... Ха! Анахронізм! Скоро буде мода на безкрилих... А на крайній випадок можна щось і придумати. Для антуражу можна й пластмасові причепити. На них хоч і не злетиш, так зате ярлик висить: "маде ін..." Модерні крильця і дуже модні. Насяду на свого предка — дістане. У спекуля що завгодно можна дістати.. А ти на свого пахана насідай. І будеш з імпортними крильцями. А Бабки з такими крильцями на висоті, хоч і літати не можуть... Ну, стара, гуд бай, бо щось у мене черепок тріщить. Поповзу до мамані, хай на похмілля дає. До зустрічі у "Вогнику"!