Даса ніяк не міг отямитися. Знов затремтіла сулія в його руках, полилася додолу вода, холодними бризками впала йому на ноги й розтеклася. Чи йому знов наповнити сулію і віднести йогові, щоб той по3глузував з усього, що він пережив уві сні? Йому не дуже хотілося цього. Він вилив решту води з сулії і шпурнув її в мох, а сам сів і поринув у задуму. З нього було досить, навіть забагато цих марень, цього демонічного плетива переживань, радощів, мук, які стискали йому серце й заморожували кров, а потім раптом стали майєю, пошили його в дурні, всього з нього досить, йому більше не треба ні дружини, ні сина, ні трону, ні перемоги, ні помсти, ні щастя, ні мудрості, ні влади, ні чеснот. Він не хотів нічого, крім спокою, крім кінця, прагнув тільки одного: спинити й знищити це вічно рухоме колесо, цю нескінченну зміну картин. І себе він хотів би спинити й знищити, як тоді, коли в останньому бою накинувся на ворога, завдаючи йому ударів і сам отримуючи їх, ранячи його і сам дістаючи рани, поки не впав додолу. А що було потім? Потім настала хвилина непритомності, чи дрімоти, чи смерті. І зразу ж знов пробудження, знов довелося впускати в серце струмінь життя, знов перед очима попливли моторошні, чарівні, страхітливі картини, без кінця, без упину, аж до наступної непритомності, до наступної смерті. Та й це, мабуть, тільки перерва, коротенький, миттєвий спочинок, нагода полегшено відітхнути, а тоді все почнеться наново, знов він стане однією з тисячі фігур дикого, п'янкого, розпачливого танцю життя. Ох, усе це ніколи не зникне, йому немає кінця! Якийсь внутрішній неспокій змусив його звестися на ноги. Що ж, коли в цьому проклятому танці нема спокою, коли не можна здійснити його єдиного, заповітного бажання, він принаймні знов набере води й віднесе старому, як той йому наказав, хоч, власне, яке він має право наказувати? Це була послуга, якої від нього зажадали, доручення, його можна слухняно виконати, це краще, ніж сидіти й вигадувати різні способи самогубства; взагалі слухатись і служити багато легше й приємніше, багато невинніше й корисніше, ніж володарювати й відповідати за когось, — тепер він добре знав це. Отже, Дасо, бери сулію, гарненько зачерпни води й віднеси її своєму панові! Біля куреня вчитель зустрів його якимось дивним поглядом — у ньому було і запитання, і співчуття, і веселе розуміння; так старший хлопець дивиться на молодшого, коли той повертається після якоїсь важкої, не дуже гарної пригоди, після влаштованого йому випробування мужності. Цей принцпастух, цей безталанний приблуда, щоправда, повернувся тільки від кринички, куди він ходив по воду і де загаявся щонайбільше чверть години, але за цей час устиг посидіти у в'язниці, втратити дружину, сина й цілу державу, перейти ціле людське життя, побачити невпинний рух вічного колеса. Мабуть, він уже й раніше раз чи кілька разів прокидався, хапав ковток дійсності, а то б не прийшов сюди і не тримався б так довго; але тепер, здається, він прокинувся насправді, тепер він дозрів для довгого шляху. Треба згаяти не один рік, щоб тільки навчити його як слід сидіти і як слід дихати.
Самим цим поглядом — ледь помітним виявом ласкавої прихильності, натяком, що між ними вже зав'язуються стосунки, стосунки вчителя й учня, — самим цим поглядом йог прийняв Дасу до себе в учні. Цей погляд вигнав з голови юнака непотрібні думки й покликав його до послуху й служіння. Більше нема що розповісти про життя Даси, решта його минула по той бік образів і дій. З лісу він уже не виходив.[67]
1
…і хоч з певного погляду речі, що не існують… — Епіграф належить Гессе, а його переклад на схоластичну латину виконали друзі письменника — філологи Шалль і Файнгальс. Вигадане ім'я автора тексту "Альберт Другий" натякає на відомого середньовічного схоласта Альберта Великого (11– 1280), вчителя Фоми Аквінського. Альберт Великий, якого сучасники прозвали Універсальним Доктором, прагнув до всеосяжного духовного синтезу й до стрункого впорядкування всієї сукупності інтелектуальних вартостей своєї епохи, тобто до такого ідеалу, про який ідеться і в романі Гессе і який він втілив в образи Гри в бісер.
2
Магістр Гри Йозеф III (лат.).
3
…скажімо, в Піфагора… — Грецький філософ VI ст. до н. е. привертає до себе увагу Гессе як ініціатор духовної традиції, що фіксувала свій зміст в опрацьованій системі музичноматематичнокосмологічних символів (аналог Гри в бісер). Багато в чому близький до Гессе Томас Манн зауважує про Піфагора: "Число і співвідношення чисел як творчий принцип буття і моральної гідності — тут прекрасне, точне, моральне так дивовижно і врочисто зливалося в ідею авторитету…"…в колах еллінських гностиків… — Поширені на початку нашої ери в містах еллінізованого Ближнього сходу гностичні віровчення, в яких грецька філософія поєднувалася зі східною містикою, надзвичайно цікавили Гессе ще з тих часів, коли він працював над романом "Деміан", тобто з кінця 10х років (пор. образ гностикаастролога в новелі "Сповідник", що входить до цієї книжки). У гностиці Гессе приваблювала спроба охопити цілість буття в його споконвічній двополярності, довести до суперечливого синтезу раціональне й ірраціональне, ідею ладу й заперечення цієї ідеї і т. д.
4
… в основі кожної платонівської академії… — Слово "академія" історично виникло як означення школи Платона, засідання якої вібувалося в гаю Академа біля Афін. Ця школа, що проіснувала близько восьми сторіч, поряд з філософією культивувала математичні, астрономічні й музичні студії (за переказом, над її входом було написано: "Хай не заходить сюди той, хто не вивчав геометрії"), а також аскетичний спосіб життя: споглядання ладу в співвідношенні чисел і в рухові зірок мало навчити впорядкованості духу. Пізніше "Платонівською Академією" називали філософський гурток, заснований XV ст. у Флоренції, та деякі інші інтелектуальні товариства.
5
Микола Кузанський (14– 1464) — теолог, філософ і видатний учений пізнього середньовіччя. В центрі його вчення стоїть діалектична ідея про тотожність протилежностей; ця тотожність здійснюється в богові, якого він уявляє як ідею граничної спільності, як "нескінченну сферу, центр якої всюди, а поверхня — ніде". Під знаком цієї абсолютної тотожності зникає розщепленість людства на віровчення і віросповідання: за Миколою Кузанським, "усі народи дотримуються єдиної віри під виглядом різноманітних культів". Своє вчення Микола Кузанський любить викладати, користуючись математичними символами: так, бог для нього — одночасно нескінченне коло й нескінченний трикутник, що він пояснює кресленнями й обчисленнями; Отець, Син і Дух Святий співвідносяться як Єдність, Рівність і Взаємосполучення і т. д.