58
…як їх зображено на фресці пізанського КампоСанто… — Фреска XIV ст. на стіні КампоСанто (кладовища) в Пізі, яка постраждала в часи другої світової війни. На ній, поряд зі сценами людської суєти і тріумфу смерті, зображено пустелю, серед якої роздумують і провадять розмови анахорети; один із них доїть лань, другий вражено спостерігає це диво.
59
…ars moriendi — мистецтва вмирати… — Вислів із лексикону середньовічної повчальної літератури. То було вміння слухати. — Особливе служіння Йозефа Фамулуса, яке полягало в терплячому вислухуванні тих, хто приходив сповідатися, змальоване в явно автобіографічних тонах. Справа в тому, що Гессе в другій половині свого життя і особливо наприкінці його отримував неймовірну кількість листів від незнайомих — від юних кандидатів у самогубці, від дозрілих людей, що почали сумніватися в сенсі свого життя й зазнали тяжкої душевної кризи, від жертв фашизму, що шукали розради, і від вчорашніх правовірних фашистів чи націоналістів, які намацували шлях до нового, гуманнішого світу ідей. Усі ці кореспонденти зверталися до письменника з підсвідомою довірою, як до лікаря. Таким чином муки й спокуси Йозефа Фамулуса були добре відомі самому письменникові.
60
…Діоном Пугілем… — Латинське слово "pugil" означає "кулачний боєць"…мов той, що зрадив Спасителя. — Пор. євангельську розповідь про кінець Іуди Іскаріота: "І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов та й повісився" (Матф., 27,5).
61
…іти слідами Іуди або й Розп'ятого… — Парадоксальне зближення Христа й Іуди характерне для гностичної думки. Іуда повісився, але й Христа в новозавітних, літургічних і богословських текстах часто називають "повішеним на дереві" — і якраз навмисне для того, щоб застосувати до нього формулу Старого завіту: "Проклятий кожен, хто висить на дереві". Христос узяв на себе всю повноту прокляття, що тяжіло над людством, а тому його гранична святість виявляється тотожною граничній сакральній нечистоті.
62
З розповіді того чоловіка випливало, що він мав знайомих серед магів і астрологів… — У розповідь вченого незнайомця вкладено дійсні уявлення і вчення пізньоантичного гностицизму, а також стилізовані в гностичному дусі моменти доктрини Юнґа (див. коментар до с. 298).
63
І ось знайшлися вчителі, що казали: "Бог, який створив світ і в ньому Адама й дерево пізнання, не єдиний і найвищий бог…" — Це вчення ввів єретичний єпископ Синопи Маркіон (середина II ст.), і його прийняло чимало гностичних сект.
64
…повернувся в світовий кругообіг… під ім'ям Равана… — Імена героїв цієї новели досить вільно вибрані зі скарбниці імен, що фігурують у найвідоміших індійських переказах. Демон Равана, який брав участь у битві демонів з Рамою, відомий з "Рамаяни". Васудева — ім'я брахмана, що був міністром останнього представника династії Шунга і внаслідок перевороту сам заснував нову династію Канваяна бл. р. до н. е. Нала, суперник Даси у боротьбі за владу й за жінку, має те саме ім'я, що й цар нішадів, племені, яке жило в горах Віндх'я. Ім'я Праваті нагадує нам чарівну дружину бога Шіви Парваті, любострасними думками про яку Камадева намагався відвернути Шіву від аскетичного подвигу. Те саме стосується й решти імен, крім імені Даси, що за своїм значенням відповідає іменам Кнехт, Фамулус.
65
Майя — в індійській релігійній філософії поняття світотворчої, космічної ілюзії, яку належить переборювати зусиллям самозаглиблення. "Для того, хто досяг стану істини й дійсності, весь видимий світ зникає" ("Ведантасутрабхаш'я", II, 1, 14).
66
…а на колінах вона тримала сина… — Образові Праваті з мертвим сином на колінах Гессе явно надає рис архетипу Великої Матері (цей архетип вивчив і ввів у науковий обіг Юнґ), яка знов і знов народжує свою Дитину, душить її у своїх смертоносних обіймах і застигає в сльозах над її мертвим тілом. Ця безмежно лагідна і безмежно жорстока Мати, що все народжує і есе нищить свій плід, що бреше самим своїм буттям, — символ тієї ж таки майї.
67
З лісу він уже не виходив. — Ця фраза, якою закінчується не тільки новела, але й уся книжка, намічає, поряд з головною течією розповіді про Кнехта, тобто течією від касталійської духовності до "світу", зустрічну, зворотну течію і повертає нас до епіграфа, що проголошує доцільність Касталії як твердині "справжньої духовності" і безкомпромісних пошуків сенсу життя.