Гра дзеркал

Страница 28 из 51

Агата Кристи

— Дякую, — сказала міс Марпл тоном щирої вдячності. — Ці лабіринти закону завжди здаються мені суцільною містикою.

— Ерік Гульбрандсен після того, як заповів певні суми на утримання Коледжу, різних товариств і фондів та інших доброчинних установ і залишив однакові суми своїй дочці Мілдред і своїй прийомній дочці Піпі (матері Джіни), поклав решту свого великого статку на рахунок, прибуток від якого мав сплачуватися Керолайн протягом усього її життя.

— А після її смерті?

— А після ЇЇ смерті він мав бути порівну поділений між Мілдред і Піпою — або їхніми дітьми на той випадок, якби дочки Керолайн померли раніше від неї.

— Тобто peaльно ці гроші мають бути поділені між Мілдред і Джіною.

— Так. Керолайн також має свій власний і чималий статок, хоч і не на рівні класу Гульбрандсена. Половину його вона передала мені чотири роки тому. З того, що залишилося, вона відписала десять тисяч фунтів на Джульєту Белвер, а решту порівну поділила між Алексом і Стівеном Рестаріками, її двома пасинками.

— О Боже, — сказала міс Марпл — Це погано. Дуже погано.

— Тобто?

— Виходить, кожен у цьому домі має фінансовий мотив.

— Справді. А проте, ви знаєте, я не можу повірити, що хтось із них здатний на вбивство. Я просто не можу… Мілдред — її дочка, і вже досить добре забезпечена. Джіна дуже любить бабусю. Вона щедра й екстравагантна, проте прагнення до багатства їй невластиве. Джоллі Белвер фанатично віддана Керолайн. Обидва Рестаріки люблять Керолайн, як свою рідну матір. Вони не мають власних грошей, про які варто було б говорити, але велика частка від прибутку Керолайн була витрачена на фінансування їхніх проектів — особливо це стосується Алекса. Я просто не можу повірити, щоб котрийсь із тих двох умисне отруював її з метою по її смерті одержати гроші, які вона їм заповіла. Я просто не можу повірити в жоден із цих варіантів, міс Марпл.

— Ще є чоловік Джіни, чи не так?

— Так, — підтвердив Льюїс дуже серйозним голосом. — Ще є чоловік Джіни.

— Ви дуже мало знаєте про нього. І не можна не помітити, що цей молодик почуває себе дуже нещасливим.

Льюїс зітхнув.

— Він не зміг знайти себе тут, у нашому середовищі — ні, не зміг. Він не цікавиться тим, що ми тут робимо, й наша діяльність не подобається йому. Але зрештою, чому б вона мала йому подобатись? Він молодий, грубий і приїхав сюди з країни, де людину цінують за її успіхами в житті.

— Тоді як ми так дуже полюбляємо свої невдачі, — сказала міс Марпл.

Льюїс Сероколд подивився на неї гостро й підозріливо.

Вона трохи почервоніла й забурмотіла досить непослідовно:

— Іноді я думаю, знаєте, можна перебрати міру, вдаючись до якихось крайнощів… Я хочу сказати, що не можна забуваги й про тих молодих людей, які наділені, доброю спадковістю й розумно виховані в добрих родинах, наділені відвагою й твердістю духу, а також здатністю домагатися в житті успіхів, тобто про молодих людей такого гатунку, без котрих, якщо дивитися в суть проблеми, країна обійтися не може.

Льюїс спохмурнів, і міс Марпл поквапно провадила, червоніючи дедалі дужче й говорячи все більш і більш плутано:

— Не те, щоб я не цінувала — насправді я ціную — вас і Кері Луїзу, вашу справді подвижницьку працю, реальне співчуття, а людини повинна бути співчутлива, бо, зрештою, головне в людях — це те, які вони є, незалежно від того щастить їм чи не щастигь, хоч ми звісно, набагато більше сподіваємося (і цілком слушно) від тих, кому сприяє щастя. Але я іноді думаю про відчуття пропорції — о, я не маю на увазі вас, містере Сероколд. Власне, я навіть не знаю, що я маю на увазі — але англійці досить дивні люди в цьому плані. Навіть під час війни вони набагато більше пишаються своїми поразками та своїм відступом, аніж своїми перемогами. Чужоземці ніколи не зрозуміють, чому ми з такою гордістю говоримо про Дюнкерк. Про такі події у своїй історії вони воліють не згадувати. Але, схоже, ми завжди бентежимося, коли йдеться про наші перемоги й дивимося на них так, ніби непристойно хвалитися ними. А погляньте, що оспівують наші поети! Атаку легкої кавалерії[6], корабель "Рівендж"[7], який іде на дно в Карибському морі. Таке ставлення до власної історії не може не дивувати, коли ми замислюємося про це!

Міс Марпл набрала повні груди повітря.

— Я, власне, хотіла сказати, що все тут має здаватися дивним для молодого Волтера Хада.

— Так, — погодився Льюїс. — Я розумію, до чого ви хилите. Адже Волтер, безперечно, відзначився на війні. І сумніватися в його хоробрості в нас немає підстав.

— Не думаю, що з цього можна робити якісь конкретні висновки, — щиро зізналася міс Марпл. — Бо війна — одне, а повсякденне життя — зовсім інше. І я не думаю, що вбивство потребує хоробрості. Для цього вистачить хворобливого самолюбства. Атож, хворобливого самолюбства.

— Але я не бачу, щоб Волтер Хад міг мати достатній мотив.

— Не бачите? — перепитала міс Марпл — Він ненавидить усе, що тут його оточує. Він хоче забратися звідси геть. Він хоче забрати із собою Джіну. А якщо йому ще й потрібні гроші, то для нього важливо, щоб Джіна одержала свою спадщину, доки вона… е… е… не віддала остаточно свої симпатії іншому.

— Не віддала свої симпатії іншому? — здивовано повторив Льюїс.

Міс Марпл подивувалася зі сліпоти завзятих реформаторів суспільства.

— Саме це я й мала на увазі. Адже обидва Рестаріки закохані в неї, це очевидно кожному.

— О, не думаю, — неуважно заперечив Льюїс.

І провадив:

— Стівен для нас неоціненний, справді неоціненний. Як він уміє зацікавити наших хлопців, розбудити їхній інтерес! Минулого місяця вони дали блискучу виставу. Декорації, костюми, геть усе. Це незаперечно свідчить про те, — як я завжди казав Мейверікові, — що лише відсутність драми в їхньому житті приводить цих хлопців до злочину. Драматизувати своє існування — природний інстинкт дитини. Мейверік каже… ага, Мейверік…

Льюїс раптом замовк.

— Я хочу, щоб Мейверік поговорив з інспектором Кері про Едгара. Уся ця історія справді кумедна й безглузда.

— А що ви насправді знаєте про Едгара Лоусона, містере Сероколд?

— Усе, — переконано заявив Льюїс. — Усе, тобто все, що мені треба про нього знати. Про його оточення, виховання, — про його глибоко закорінену відсутність упевненості в собі.