— До речі, в мене з ним була цікава розмова…
— Про що?
— Спочатку, як тільки я назвав ім'я Жан-Шарля Гайяра, секретар якось дивно глянув на мене… А коли я попросив зробити список справ, у яких він виступав за останні два роки, старий хитро посміхнувся і сказав:
— Це вам мало що дасть…
— Чому? Небагато клієнтів?
— Навпаки! Як мені відомо, метрові Гайяру важко поскаржитися на брак клієнтури… А заробляє він набагато більше, ніж ті адвокати, які щотижня пріють в суді…
— І що далі? — запитав Мегре.
— Далі він почав мовчки гортати якісь реєстри, і щоразу, вносячи до списку нове ім'я, бурмотів:
— Виправданий… Ще один виправданий…
І весь час хитрувато позирав на мене. А інколи вигукував:
— Стривайте! Засудження… Певна річ, умовно…
Це тривало близько години. Список ставав дедалі довший. Виправдання, умовні засудження, незначні штрафи…
Не витримавши, я запитав:
— Що, він справді такий сильний, цей метр Гайяр?
У відповідь він якось глузливо поглянув на мене і промовив:
— Просто він завжди знає, за що береться…
Ця багатозначна фраза, що заінтригувала інспектора, тепер примусила замислитися і самого Мегре.
Виграти процес, звичайно, приємніше, ніж його програти — і не тільки для підсудного, але й для його оборонця. З кожним новим успіхом зростає як його слава, так і гонорари.
"Знає, за що береться…"
І от список справ, за які останнім часом брався метр Жан-Шарль Гайяр, лежав перед ними. Люка та Мегре вже з годину сортували його, розписуючи на два окремі аркуші справи громадянські та кримінальні.
Оскільки на перших обидва зналися погано, вони вирішили одкласти їх на пізніше і зосередили всю увагу на других. Цих було порівняно небагато, загалом коло тридцяти за два роки.
"В суді я виступаю досить рідко", — пригадав комісар слова Гайяра.
Люка називав імена.
— Іполит Тесьє… Фальшування документів… Це вам щось каже?
— Це той колишній директор казино, який намагався відкрити в Парижі нелегальний ігровий дім?
За хвилину спливло нове ім'я.
— Жюльєн Вандр… Крадіжка із зломом… Виправданий…
Мегре пам'ятав і цього: тихий, миршавий чоловічок з сумними очима, який спеціалізувався на крадіжці транзисторів. Щоправда, формальних доказів проти нього не було. Комісар порадив був судовому слідчому якийсь час не чіпати його, щоб потім спіймати на гарячому…
— Запиши його на окремий аркуш…
А в цей час навпроти будинку адвоката, зручно вмостившись у затінку кафе, сидів гладкий Торанс. На вулиці, неподалік від блакитного лімузина, скромно сіріла невеличка поліцейська машина з приватним номером.
Торанс ніколи не був прибічником сухого закону. Навіть випиваючи по одному кухлю пива на годину, він мав усі шанси стати до вечора на кілька кіло важчий.
— Юрбен Потьє… Купівля краденого… Рік ув'язнення умовно…
З півроку тому комісар доручив був цю справу Люка.
Потьє кілька разів з'являвся за повісткою до Сюрте — низенький, підстаркуватий, в заяложеному костюмі, з двома жмутиками чорного волосся, що стирчали із ніздрів.
Він був лахмітник і тримав невеличку крамницю на бульварі Ля-Шапель. Там можна було знайти найнесподіваніші речі — від старих фраків до майже неношених ковбойських штанів, від канделябрів до холодильників.
— Я чесний комерсант… Скромний, але чесний… Коли я купував у цього типа грамофон, я не знав… Я думав, що…
З кожним новим іменем Мегре щось прикидав у думці, інколи викликав для довідки когось із інспекторів.
— Хто далі?
— Тастон Моран… Крадіжка машин.
— Такий рудий хлопчина?
— Тут не написано…
— Здається, його судили десь навесні…
— Еге ж… У квітні… Разом із цілою бандою, що крала машини і продавала їх в провінції спекулянтам…
— Поклич Дюпе…
Інспектор Дюпе, який колись розслідував цю справу, на щастя, був поряд, у сусідній кімнаті.
— Це часом не той рудуватий хлопчина, що розповідав нам казки про хвору матір?
— Саме він, патроне… До речі, мати в нього справді стара і хвора… Тоді йому не було ще двадцяти… В банді він був на побігеньках… Він здебільшого стояв на сторожі, в той час як Скажений Жюстен порався з машинами…
Дві справи про звідництво, кілька про пограбування. Дрібні, буденні злочини, про які за браком інформації газети інколи повідомляють на останній сторінці. І жодного, що займав би першу.
Однак усі, кого обороняв Гайяр, були певною мірою професіонали.
— Читай далі, — зітхнув Мегре.
— Це все… Ви мені сказали переписати справи лише за два останні роки…
Для адвоката, що мешкав у власному особняку і їздив на американському лімузині, цього було б замало.
Навіть коли врахувати й ті справи, що, завдяки Гайярові, не дійшли до суду.
Щоправда, у метра Гайяра були численні клієнти, подібні до Еміля Буле, яким він складав декларації про прибутки. Скільки він з цього мав?..
В кабінеті ставало важко дихати. Комісара вже давно мучила спрага і мозок гризла неприємна думка, що він заплутався і все доведеться починати спочатку.
— Подзвони податковому інспекторові дев'ятої округи…
Це вже нагадувало товчіння води в ступі, але зараз він не міг нехтувати щонайменшими деталями.
— Хто?.. Месьє Жюбелен?.. Гаразд, давайте месьє Жюбелена… Комісар Мегре з карного розшуку… Ні, комісар хоче розмовляти з ним особисто…
Чи то інспектор Жюбелен був справді дуже заклопотаний, чи то просто дбав про власну гідність, але довелося чекати принаймні п'ять хвилин, поки він нарешті взяв трубку.
— Алло!.. З вами говоритиме комісар…
Мегре зітхнув, затуливши рукою мікрофон.
— Даруйте, що я потурбував вас, месьє Жюбелен… Я хотів би лише взяти у вас довідку… Що ви сказали? Так, певним чином це стосується Еміля Буле… Знаєте з газет? Розумію… Ні, мене поки що не цікавлять його декларації… Можливо, пізніше, але ми вам надішлемо спеціальний запит… Я вас розумію…
Зараз ідеться про дещо інше… Скажіть, у вас були з ним якісь неприємності?.. Саме так… Ну, скажімо, вам ніколи не доводилося погрожувати йому судом?.. Ні… Всі розрахунки в цілковитому порядку… Я так і думав… Певна річ…
Слухаючи, він часом кивав головою і щось малював олівцем на вимочці.
Месьє Жюбелен говорив так голосно, що Люка за кілька метрів від телефону чув кожне його слово.
— У нього, кажуть, був добрий порадник… Адвокат… Еге ж, саме він… Жан-Шарль Гайяр… От про нього я й хотів би повести розмову… Він, певно, дає консультації багатьом вашим платникам податків? Що-що? Навіть надто багатьом?