Але Мак Куїн благодушно зніс усе.
— З того, що ви кажете, Тесе,—лагідно промовив він,— можна зробити висновок, що ви в досить-таки ідеальному світлі уявляєте собі революційне братерство наших заводських околиць.— Він почухав носа.— Коли б ви, дівчино, як я, вийшли з вулиці, ви б знали, який нереволюційний і млявий у нас народ.
— Ви забули про вулицю,— вороже відрубала вона. Мак Куїн розсміявся.
— Хвилиночку...— втрутився Везубі з виглядом голови зборів.
— Не хвилюйся, Вез,— сказав Мак Куїн.— Я не з'їм дівчину. Треба визнати,— звернувся він знову до Тесе,— що для пестухи, яка студіювала політику в "сільському котеджі, у вас виходить не так уже й погано. Якщо Нед не піде у політику — ідіть ви! Вам би мітингувати — ви б показали клас!
Тесе тепер привертала всю увагу Гордона. Він вирішив, що в особі Мак Куїна Тесе бачить себе саму і, збиткуючись з міністра, збиткується з себе самої. Останні насмішкувато-шанобливі випади Мак Куїна, видимо, вкрай розсердили її—вона ледве стримувалася і важко дихала, немов їй коштувало величезних фізичних зусиль залишатися спокійною. Тесе мовчала, доки Мак Куїн не додав з веселим і спокусливим виглядом:
— За вами все ще залишається слово щодо вибору Неда. Про нього ж ви знаете, що він хороша людина, не те, що я, буржуазний лицемір. Скажіть йому, хай погоджується, та й по всьому!
— Треба бути сильнішим за Неда, щоб, потрапивши до парламенту, залишатися хорошою людиною,— відповіла Тесс.— І коли б його вибір і рішення справді залежали від мене, я сказала б: "Ні! Ні! Ваш парламент уб'є в ньому людину, як убив у багатьох інших".
Гордон не сприйняв ці слова як вирок, що вирішує його долю, бо в цю хвилину він прислухався не до того, що говорить Тесе, а до того, як вона це говорить. Він чув від-стороненість в її словах,— немов якась дуже далека Тесе звертається до невідомого божества із стомленою мольбою — послати Гордону будь-яку долю, тільки не ту, яку несе з собою ця дрібна спокуса, що її йому зараз нав я-зують.
Але Тесе мала ще сказати і щось інше:
— Неду не загрожувала б небезпека уподібнитися вам лише в одному випадку: якби він пішов у парламент як поборник своїх друзів-кочовиків. Якби він мав за мету тут, в Англії, битися разом з ними за їхнє право на життя. Якби він прагнув врятувати Гаміда від вислання, яке йому тепер загрожує. Коли б Нед хотів розпочати.цю боротьбу, я сказала б йому: погоджуйся! Бо це б означало діяти в ім'я якоїсь справи, а не безцільно повзати на череві, як усі ви.
— Ви не чуєте в цьому виклику, Гордон?—спитав Везубі, намагаючись обернути слова Тесе на спонуку.
— Я не з тих, хто потребує викликів,— відповів Гордон. Йому знов нав'язували Аравію, і це викликало в нього озлоблення. Особливо ця згадка про Гаміда. Невже погроза вивезти Гаміда з Аравії (Везубі тільки сьогодні вранці розповів про неї Гордону) не була досить жахливою сама по собі, без цього підкреслювання? Невже ніхто не міг зрозуміти, що він потребує чогось більшого, всеосяжного? І Тесе — Тесе теж не розуміє цього!
— Так чи інакше,— казав він далі до Везубі,— вони сперечаються про свої приватні дільця, які не мають нічого спільного зі мною чи з Аравією! Трошки соціалізму тут, трошки соціалізму там — кого це обходить, коли справжня суперечка веде до того, що одна половина світу висадить у повітря іншу? Російська половина і американська половина. Ось де справжні розміри. Яка рація сваритись за якісь вулиці, коли старі солдати сваряться за весь світ?
Він поглянув на Тесе — щоб побачити, як вона сприймає цю істину, що ставала його глибоким переконанням, істину, що, як він тільки зараз почав усвідомлювати, лежала в основі його шукань. Але Тесе уже втратила будь-який інтерес до того, про що йде мова,— вона зібрала чашки й тарілки і залишила трьох чоловіків для того, щоб вони по-золовічому порозумілися між собою. І лише тепер Гордону стало ясно, що вона мала на увазі, коли говорила про його слабкість: Тесе зараз вийшла з кімнати, впевнена, що залишає його в компанії його друзів! Вона ставила Гордона в один ряд з цими людьми, до яких відчувала таке глибоке і непохитне класове презирство...
Смуток посів Тесе і не залишав її в тихі дні, що настали після візиту Мак Куїна. У своєму гніві вона була мовчазною, надто ввічливою і замкненою в собі; вона надто старанно приховувала свої почуття і — Гордон бачив це — готувалася поїхати від нього. Мати теж відчула це і стривожилася.
— Тесе надто тиха. Що бентежить її?—спитала вона в сина голосом, в якому звучали обвинувальні нотки.
— Ніщо! Просто її совість повстає проти буржуазного болота, в яке вона потрапила.
— При чому тут совість? Яке це має відношення до нас?
— Тільки Тесе могла б з'ясувати це, мамо. Але ти однаково не зрозумієш,— безпристрасно додав він, повторюючи слова самої Тесе і вдумуючись в них,— яких болючих ударів люди нашого кола завдають людині, що видряпалася до нашого рівня з самого дна. І несвідома жорстокість тут найгірша над усе!
— По-моєму, ти неправий, Нед. Ми не допускали ніякої нетактовності щодо Тесе. Вона чудово почуває себе серед нас. Та що, тут казати — вона ж нам, як рідна! Завжди була і зараз є!
— І все ж таки... — Гордон загадково замовк, не закінчивши фразу.
Ця загадка була для нього самого зрозумілою лише наполовину — він тільки інтуїтивно відчував, що переживає Тесе. По-справжньому йому вдалося зазирнути їй в душу пізніше, коли одного дня вона прийшла до його кімнати. (Там, в своїй кімнаті, знехтувавши мирською суєтою, він останнім часом проводив дні і ночі за читанням книжок). Вона прийшла, щоб скинути з себе смуток, який, видимо, став для неї нестерпним.
— Скажи, я хоч чимсь скидаюсь на ту людину?— через силу спитала вона.— Я розмовляю, як він, Нед? Я кажу те. що він каже? Я маю отой самовпевнений, задоволений, втішений вигляд, коли перебуваю серед вас? В мене є ота претензійність, оте вихваляння своїм походженням і своїми діями?
Мак Куїн надломив її.
Тесе заплющила очі, щоб одігнати від себе відтворений нею образ міністра, щоб не бачити, як добре йому сидиться на стільцях і серед подушок, щоб не бачити його фальшивих чорних черевиків, щоб не бачити всього, що свідчило про його зраду своєї колишньої справи. Гордон зрозумів її огиду. Він побачив, що вона сповнена жадання звільнитися, очиститися від дотиків і атмосфери всіх речей у цьому будинку і в цьому житті.