— Не роз'їжджайте на гальмах,— промовив він.— Трос у вас тримається ниточці, а з переднім башмаком справа зовсім погана. Ще кілька таких римкіь. як яи звичайно робите, завертаючи на гальмах, і він відскочить, а разом з ним полетите і ви.
— А-а, то пусте. Скажіть, що сюяи потрібно?
— Новий трос і новий передній башмак.
— То їдьмо, дістанемо їх.
— Вже десята година ночі.
— О, ми постукаємо до того хлопця, що працює в гаражі в селі. Він має запасні деталі. Принаймні повинен мати. У нього такий самий мотоцикл, як і в мене. Виводьте свого зеленого звіра — прокатаймося. В швидкості е щось чесне — ніяких тобі жіночих фокусів І
Опівночі, коли Гордон, повертаючись, піднімався сходами до себе, йому спало на думку, що жіночим фокусам, мабуть-таки, немає кінця — бо він побачив Тесе, яка сиділа на верхньому східці, немов чекаючи його.
— І треба ж тобі зриватися отак по-божевільному посеред ночії 3 тобою ж що-небудь трапиться І
— Ти ждеш, щоб переконатися, що я повернувся цілий і здоровий?
— Ні. Ми всі щойно розійшлися, і я почула, як ти наближаєшся. Добре, що ти хоч здогадався вимкнути мотор.— Тесе сиділа, спираючись підборіддям на долоні, і дивилася на Гордона, який зупинився нижче неї на сходах. Вона скучила за ним — він відчував це. Але тепер, коли Гордон повернувся, Тесе знов замкнулася в собі — і одразу підвелася, щоб іти.— Ти завдаєш надто багато страждань своїм,— промовила вона, розстаючись з Гор-доном.— Навіть Джеку. І Грейс. Сердешна Грейс!
— Завтра я поїду в Лондон на зустріч з старим Мор-каром і з Везубі,— холодно сказав їй навздогін Гордон.— Хочеш поїхати зі мною?
Тесе у відповідь мовчки, заперечно струснула чорними кучерями.
— Щойно,— на прощання кинув він їй у спину,— я потратив три фунти і шість шилінгів на ремонт мотоцикла. Тепер у мене залишається свободи на п'ятнадцять фунтів стерлінгів.
РОЗДІЛ XXIII
Везубі не схотів прийняти Гордонову відмову щодо парламенту.
— У вас ніколи більше не буде такої нагоди,—жалібно сказав він.— Мають відбутися загальні вибори. Найбільше випробування для лейбористів. Вони потребують саме таких кандидатів, як-от ви, щоб залучити хитку масу виборців. Ви ж для них досконала кандидатура — вапівгерон, трохи на-віжений й справжній англієць.
— Оце так довід! — відповів Гордон.— Але мені вже остогидла хитка середина. Англія конає через цю хитку середину. Ні!
— Слухайте, Нед! — Везубі ухопив його за руку і повів до дверей.— Я везу вас до Куїнні. Йому ви не зумієте сказати ваше "ні"!
— Невже не зумію?
— Побачимо,— багатозначно сказав Везубі, і вони поїхали.
Мак Куїн чекав їх у коридорі парламенту — стояв, наче вріс у кам'яні плитки підлоги. У Гордона майнула думка, що міністр нагадує тверду вугільну брилу, навіки вцемен-товану у цьому місті.
— Ви коли-небудь залишаєте цей будинок?— спитав він у Мак Куїна.— Ви можете дихати поза його стінам"?
Мак Куїн розсміявся і сказав:
— Чому ви відмовляєтесь від парламенту? Ви коли-небудь спостерігали його в дії?
— Аякже, спостерігав. Пронудився кілька годин на галереї. Отож-то й лихо, що на ваш парламент більше одного разу і дивитись бридко!
— Чому? Що ви вже вгледіли в ньому вашими божевільними очима?
— Ця ваша палата — саркофаг для марудних посередностей. Вони багато їдять, люблять одне одного за лицемірство і кожного дня героїчно гинуть за принципи своїх двох партій.
Мак Куїн усміхнувся і повернувся до Везубі:
— Ну як його з такими думками переконувати, Вез? Гордон обперся руками — майже ліг—на довгий, як саме життя, стіл Мак Куїна.
— Ось що, Куїнні,— промовив він з посмішкою, що будь-яку іншу людину примусила б насторожитися,— ви переконаєте мене щодо вашого парламенту, коли вам вдасться спершу переконати одного мого друга.
— Згода! Хто він?
— Вона! — все ще посміхаючись, відповів Гордон. Везубі потер чистенькі руки. Темне обличчя Мак Куїна
зібралося в зморшки.
— Чи смію я припустити, що тут є щось більше, ніж політика?—спитав Везубі.
— Припускайте, що вам заманеться,— весело відповів Гордон.— Приїжджайте завтра до мене, і побачимо, на що ви здатні. Якщо вона скаже "так", я—ваш.
Тесе зустріла соціал-демократів безпристрасно — алебастрове обличчя, рожеві губи. Ніякої товариськості. Гордон бачив, що вона навмисне прибрала вигляд цієї холодної байдужості. Щоправда, йому вдалося нав'язати Тесс роль хазяйки за столом, бо матері не було вдома, і це змусило и певною мірою поводитись привітніше. (Сміт повіз місіс Гордон в Кембрідж, втішений честю, яку стара леді своєю присутністю робила його тремтливому автомобілю).
— Мені про вас, дівчино, відомо лише одне,— сказав Мак Куїн,— те, що Нед дуже високо цінує вашу думку.
Тесе розкладала цукор, а Мак Куїн порипував у своєму чорному костюмі і бридких черевиках, тягнучись за домашніми тістечками. Він чудово почував себе серед ситцьо-вих подушок, вони якнайбільше пасували йому, і Гордон у душі сміявся з уміння цієї людини всюди знаходити собі комфорт. Чорні черевики міністра мали якийсь фальшивий вигляд у цій обстановці.
— Нед ставить свою згоду чи незгоду балотуватись до парламенту в залежність від вашої думки, — додав Везубі. Він звертався до Тесс не так фамільярно, як Мак Куїн, але приязно і довірчо — немов усі присутні тут були добрими старими друзями.— Досі я був його провідником, але...
— Майте на увазі, що вона ненавидить парламент,— втрутився Гордон.— Вона вважає вас усіх буржуазними лицемірами.
— Ох, Нед, тоді вона одна з отих доморослих більшовичок! — вигукнув Мак Куїн, грайливо поглянувши на Тесс. — Я вже бачу це! — Він поворушив пальцями в черевиках, постукав підошвами по килиму і потримав чашку навису в своїй величезній ручищі, поки Тесе знов наливала чай.— Ви ж дивіться, не ображайте Неда,— промовив він до неї.
Але Тесе не хотіла дарувати їм свої посмішки, свої жарти. Вона поглянула на Гордона, і він побачив, що на щоках її палає той самий рум'янець, про який він колись сказав, що ніколи не хоче бачити його знову.
— Я не маю ніякого впливу на Неда,— сказала Тесе сухо. — Крім того, я не зневажаю парламент. Я зневажаю тільки людей* що сидять у ньому.
Мак Куїн засміявся, однак Тесе залишалася холодною, і Гордон вирішив, що її моральні устої забороняють їй посміхатися або прихильніше поставитись до Мак Куїна. Вона не хотіла також розмовляти чи сперечатися про політику, принади якої Мак Куїн весь час вихваляв. Тесе тільки знизувала плечима у відповідь на компліменти — немов струшувала їх з себе — та частувала гостей. Лише після чималих марних зусиль Гордону вдалося спровокувати її* на суперечку — коли він докинув щось про політичні ідеї, популярні серед жителів заводських вулиць. Між* Тесе і Мак Куїном стався короткий, але рішучий бій, > якому йшлося про партії та лояльність. Мак Куїн зазнав швидкої поразки: Тесе накинулась на нього з різкими обвинуваченнями в політичній та ідеологічній зраді—такими сильними, гострими і нещадними, такими влучно-викривальними, що Гордон навіть подумав, чи не перебільшує вона. В її словах відчувалася особиста неприязнь до міністра.