Генріх VI : Частина 3

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕКА 1
Пуща па півночі Англії.
Входять два лісник" з арбалетами в руках.
1-й лісник Сховаймося у темній гущині.
По цій галяві олені ітимуть;
У закутку глухому иричаївшись,
Найкращого з них виберем собі.
2-й лісник Зійду на пагорб, стрельнімо удвох.
1-й лісник Це неможливо. Звук твоєї зброї
їх надя&а, й мій постріл буде марний.
Прицільмося добряче, ставши тут,
А поки що, аби не кудьгув-ати,
Я роаповімі, що еталоєя зі мною
На цьому ж місці кілька днів тому.
2-й лісник Іде хтось. Зачекай, хай нас мине.
Входить переодягнутий король Генріх, із молитовником в руках.
Генріх 3 Шотландії прокравсь я привітати
Жагучим поглядом свій любий край.
Ні, Гаррї, ні, це не твоя земля.
Загарбано твій трон, віднято скіпетр,
Єлей, що ним помазаний ти, стерся,
Ніхто тебе державцем не назве,
Ніхто не схилиться й ні правосуддя,
Ні милості у тебе не иопросить.
Та й чим зараджу? Сам я безпорадний.
1-й лісник Еге, цей олень має цінну шкуру.
Король колишній. Схопимо його!
Генріх Лихій недолі я піду назустріч,-
Так наймудріше, кажуть мудреці.
2-й лісник Чого ж шш зволікаємо? Хапаймо.
1-й лісник Не поспішай, послухаємо ще.
Генріх Підтримки просять королева й син
У Франції. Я чув — Уорік там,
Щоб висватать Людовіка сестру
Едвардові. Якщо це тільки правда,
Ваш клопіт марний, бідна королево
І сину. Бо Уорік красномовний
Людовіка переконає швидко.
Але — як жінка, гідна співчуття,-
На нього, може, вплине й Маргарита.
її ридання короля зворушать,
Розчулять сльози й серце кам'яне.
Розтав би й тигр, почувши плач її,
Й Нерона щирим жалем пройняло б
Гірке її невтішне голосіння.
Але вона з благанням, а Уорік —
З дарами. Просить Генріху підтримки
Вона, а він — Едвардові дружину.
; Вона крізь сльози каже: "Генріх в горі"?
А він з усмішкою: "Едвард на троні".
Нещасна з туги й слова не промовить —
Уорік королю своє розкаже,
Що схоче, доведе — і короля
Відверне, врешті, геть від Маргарити.
Домовиться про шлюб і допомогу,
Едвардове становище зміцнить.
Отак, напевно, й буде, королево,-
Ти підеш, бідолашна, з чим прийшла.
2-й лісник Про королів і королев говориш?
Ти хто?
Генріх Хтось більший, ніж здаюся вам,
Та менший, ніж родився^Я людина
І меншим чимсь уже не можу бути.
Про королів усі говорять. Чом же
И мені про них не можна говорити?
2-й лісник Говориш так, мов сам ти був король.
Генріх Так, я в душі король. Цього вам досить?
2-й лісник Але, як ти король, де ж твій вінець?
Генріх У серці в мене, а не на чолі,
Не вкритий діамантами, незримий.
Вдоволенням він зветься: королі
Таким вінцем не часто володіють.
2-й лісник Вдоволенням увінчаний король,
Вдоволений вінцем, ви вдовольніться
Ще й тим, що з нами підете. Здається,
Що ви — Едвардом скинутий король.
А ми йому на вірність присягали
І візьмем вас, як ворога його.
Генріх Ви зроду не порушували клятви?
2-й лісник Такої — ні, і зараз не порушим.
Генріх Де ви жили, як я владарював?
2-й лісник На цій землі, де й нині живемо.
Генріх Я немовлям помазаний на трон,
Були мій батько й дід мій королі.
Мені на вірність присягали ви,
Тож клятви не порушили, скажіть?
1-й лісник Ні,
Як ви були король, були ми вірні.
Генріх Хіба ж я вмер? Не дихаю? Не знали,
У чому ви клялися, простаки!
Здмухнув пір'їнку я з обличчя; гляньте,
Як вітерець несе її назад,
То слухається подиху мого,
То повіву скоряється вона,
На дужчу силу завжди здаючись.
Такі ж ви легковажні, прості люди.
Та клятви не порушуйте. Не хочу,
Щоб відчували ви якусь вину.
Ну що ж, ходім, скоряється король;
Ви — королі, а я — підданець ваш.
1-й лісник Ми вірні слуги короля Едварда.
Генріх І знову б вірні Генріху були,
Якби на троні опинився він.
1-й лісник В ім'я Всевишнього і короля
Ви йти повинні з нами до властей.
Генріх Ведіть, в ім'я господнє. Короля
Свого шануйте. Хай же вчинить так,
Як бог велить. Скоряюсь божій волі.
Виходять.
СЦЕНА 2
Лондон. Кімната в палаці.
Входять король Едвард, Глостер, Кларенс І леді Грей.
Едвард Цієї леді чоловік, Джон Грей,
Загинув, брате Глостер, у бою
Сент-Олбенськім. Йому належні землі
Собі взяв переможець. Просить леді
Вернути їх. Було б несправедливо
Відмовити: адже віддав життя
За Иорків цей достойний дворянин.
Глостер Владарю, вдовольніть її прохання,
Адже ганебно відмовляти їй.
Едвард Звичайно, так; та все ж я зачекаю.
Глостер
(стиха, до Кларенса)
Ах, он як!
Повинна леді поступитись дечим,
І вдовольнить король її прохання.
Кларенс
(стиха, до Глостера)
Своє він знає — чує дичину!
Глостер
(стиха, до Кларенса)
Тихіше!
Едвард Вдовине клопотання обміркуєм;
По відповідь прийдіть пізніш до мене.
Леді Грей Несила ждати, добрий володарю.
Благаю зараз вирішити справу;
Що вам завгодно, тим і вдовольнюсь.
Глостер
(убік)
Вдові, я певен, землі віддадуть,
Як згодиться на те, чого він хоче.
Міцніш тримайся — матимеш удар.
Кларенс
(стиха, до Глостера)
Боятись варто їй лише падіння.
Глостер
(стиха, до Кларенса)
Не дай господь! Він скористався б цим.
Едвард Скажи, вдово, скількох дітей ти маєш?
Кларенс
(стиха, до Глостера)
Чи не проситиме й собі дитя?
Глостер
(стиха, до Кларенса)
Скоріш він двох їй дасть— чи я не я!
Леді Грей Трьох, найдостойніший владарю.
Глостер
(убік)
Йому скорившись, матимеш четверте.
Едвард Жаль позбавляти батьківщини їх.
Леді Грей Тож змилуйтесь і поверніть її.
Едвард Лишіть нас; випробую цю вдову.
Глостер
(убік)
Лишайся, поки молодість тебе
Не лишить, милиці тобі лишивши.
(Відходить із Кларенсом убік)
Едвард Скажіть, ви любите своїх дітей?
Леді Грей Люблю — так само, як себе саму.
Едвард Зробити ладні все для їх добра?
Леді Грей Знесла б, напевно, й лихо задля них.
Едвард Тож землі поверніть для їх добра.
Леді Грей По це, владарю, я й прийшла до вас.
Едвард Я вам скажу, як землі повернути.
Леді Грей Вам дуже вдячна буду я, владарю.
Едвард І чим тоді віддячиш ти мені?
Леді Грей Усе, що тільки скажете, зроблю.
Едвард О ні, відкинеш ти моє прохання.
Леді Грей Не виконаю тільки, як не зможу.
Едвард Те, що я хочу, зможеш ти зробити.
Леді Грей Тоді зроблю, ви тільки накажіть.
ГлОСТвр :.<-. І
(стиха, до Кларенса) 1
Завзятий, як вода> що камінь точить. І
Кларенс : |
(стиха, до Глостера) }
Він — наче той вогонь, що топить віск.
Леді Грей Яке ж, володарю, моє завдання? і
Едвард Воно легке: любити короля.
Леді Грей Як не любити? Я підданка ваша.
Едвард Ну що ж, я землі радо поверну.
Леді Грей Прощайте. Я безмірно вдячна вам.
Глостер
(стиха, до Кларенса)
Вона вклонилася — це згоди знак.
Едвард Стривай! Ідеться про плоди любові.
Леді Грей Я так і зрозуміла, володарю.
Едвард А я боюсь, що все-таки не так.
Якої прагну я любові, знаєш?
Леді Грей Довічної і вдячної любові,
Яку дарує доброчесність нам.
Едвард Ні, я казав не про таку любов.
Леді Грей Виходить, я не зрозуміла вас.
Едвард Тепер, напевно, можеш зрозуміти.
Леді Грей Якщо ваш намір добре я збагнула,
Не згоджуся ніколи на таке.
Едвард По щирості — з тобою хочу спати.
Леді Грей Як щиро — краще спати у в'язниці.
Едвард Не вернеш чоловікових земель.
Леді Грей Що ж — удовиним спадком буде честь,
Вона мені дорожча від угідь.
Едвард Але ж покривдиш ти своїх дітей.
Леді Грей Самі ви кривдите мене і їх.
Володарю, не личить жартувати.
Коли так гірко я благаю вас.
Пустіть мене, сказавши "так" чи "ні".
Едвард Якщо погодишся зі мноїо-так,
Ну, а коли мені відмовиш — ні.
Леді Грей Ні, володарю. Не прошу нічого.
Глостер
(стиха, до Кларенса) ' :
Нелюбий він — вдовиця супить брови.
Кларенс
(стиха, до Глостера)
Ну й залицяльник! Гіршого нема.
Едвард : .
(убік)
Рішучість, скромність у її очах,
Слова про незрівнянний свідчать розум.
Усі її чесноти гідні влади;
Так чи інакше — гідна короля.
Як не коханка буде, то дружина.
(Вголос)
А що, як королевою ти станеш?
Леді Грей О, легше це сказати, ніж зробити.
З підданкою вам краще розважатись.
Ніж наділяти владою її.
Едвард Чарівна вдово, владою клянусь —
Кажу про те, що в мене на душі,
Яка твого кохання прагне щиро.
Леді Грей Не можу я зарадити нічим —
Для королеви надто я проста,
А для коханки надто доброчесна.
Едвард Не коверзуй; сказав я те, що думав.
Леді Грей Вам прикро буде, як мої сини
Вас татом називатимуть.
Едвард Не більше,
Аніж тобі, коли моя дочка
До тебе "мамо" скаже. Ти вдова
І маєш діток — маю їх і я;
Хоч і не був одружений, їй-богу.
Це ж добре — мати багатьох синів!
Ти будеш королевою, і квит. ...
Глостер . , .-.
(стиха, до Кларенса)
Скінчив, нарешті, сповідь'духівник.
Кларенс .. —:':':
(стиха, до Глостера), м ,-
Прикинувся, лукави,й жартівник.
Едвард
(до Глостера і Кларенса)
Дивуєтесь, брати, про що йшла мова?
Глостер Вдові та мова, певно, як полова.
Едвард А що, як я посватаю її?
Кларенс За кого, брате?
Едвард Та за себе, звісно.
Глостер Нам довго б дивуватись довелось.
Кларенс Не набагато довше, ніж звичайно.
Глостер Зате, скажу, було б це диво з див.
Едвард Жартуйте, але знайте: я прохання
Задовольняю,— поверну їй землі.
Входить дворянин.
Дворянин Владарю, взятий Генріх, ворог ваш.
Приведений він до воріт палацу.
Едвард У Тауер хай відведуть його.
Брати, ходім до того, хто спіймав;
Спитаєм, як це вийшло в нього. Вдово,
Ти вільна, йди. Віддайте шану їй.
Виходять усі, крім Глостера.
Глостер Так, шануватиме Едвард жінок.
Хай плоть виснажує свою, хай з неї
Надійний пагін не зросте, не стьмарить
Мені мого сподіваного часу!
Проте між мною й прагненням душі
(Хай навіть вигине Едварда парость) —
Ще Кларенс, Генріх з молодим Едвардом.
Вони й нащадки їхні схочуть місце
Посісти — те, якого прагну я.
І це погубить заміри мої!
Тож зостається мріяти про владу.
Як той, що, стоячи на мисі, бачить
Манливий берег вдалині й ступає
Лише очима спраглими по нім,
І, лаючись, погрожує до дна
Широке море вичерпати,— так
Жадаю недосяжної корони,
Все лаю, що до неї не пускає,
І, прагнучи здолати перепони,
Втішаюсь думкою про неможливе.
Мій погляд зашвидкий, занадто серце
Зухвале, щоб моїм рукам і силі
За ними вгнатись. Але що, крім влади,
В цім світі втіху Річардові дасть?
В жшочих"любощах розкошувати,
Вбиратися строкато і вродливиць
Приваблювати' поглядом і словом?
Даремна мрія! Більше недосяжна,
Ніж здобуття стонадцяти корон!
Любов зреклась мене ще в лоні неньки.
Щоб я не знав її законів ніжних,
Вона хистку намовила природу
Скрутити руку цю, як всохлу гілку,
На спині в мене виростити горб,
Де всілась, насміхаючись, потворність;
Укоротити ногу і надати
Химерності всьому моєму тілу.
Я — мов хаос, мов ведмежа чудне,
Якого навіть мати відцуралась.
Отож хіба я можу буть коханим?
Це дурість — отаку плекати думку!
Та як нема для мене інших втіх,
Ніж правити, над тими панувати,
Що кращими вродилися за мене,
Хай небом стане мрія про корону.
Цей світ для мене вічно пеклом буде,
Аж поки тулуба цього жахного
Корона не прикрасить осяйна.
Але не знаю, як сягнуть корони,-
Між нею й мною не одне життя.
Як той, хто в хащах терну заблукавши,
Дереться й шарпається в колючках,
Не знаючи, як вирватись на волю,
Шукає шлях, збивається зі шляху
І все ж силкується його знайти,-
Так мучусь, прагнучи вінець добути.
Навік позбавлюсь мук чи прорубаю
Кривавою сокирою свій шлях.
Що ж — з усмішкою можу я вбивати,
Щасливого вдавати в мить печалі,
Вмиватися нещирими слізьми,
Являти на обличчі що завгодно.
Втоплю мандрівців більше, ніж сирена,
Згублю я більше жертв, ніж василіск,
Неначе Нестор, красномовним буду,
Всіх обведу хитріше, ніж Улісс,
Нову здобуду Трою, мов Сінон;
Багатший від хамелеона в барзах,
Мінливіший в подобах, ніж Протей,
Підступності навчу й Макіавеллі.
Невже ж то я, спроможний на таке,
Вінця не спроможуся захопити?
Хай буде й Далі —дотягнусь, неситий!
(Виходить)
СЦЕНА З
Франція! Зала в королівському палаці.
Входять Л ю д о в і к, .король Французький, і принцеса Бона з поч-
том; король сідає на трон. Потім входять королева Маргарита,
принц Уельський та граф Оксфорд.
Людовік
(підводячись)
Чарівна королево, сядь. Стояти
Достойній Маргариті не годиться,
Коли сидить Людовік.
Маргарита " Ні, могутній
Королю Франції, своє вітрило
Тепер згорнути мушу і коритись
Наказам королів. Минули дні
Мого владарювання в Альбіоні:
Права мої зневажила недоля,
Додолу скинуто мене ганебно;
Знедолена, тепер я мушу скніти,
< 3 тим, що судилося мені, змирившись.
Людовік Що викликало розпач цей великий?
Маргарита Те, що наповнило сльозами очі,
І відібрало: мову, й серце стисло.
Людовік Нехай там що, спокою не втрачай.
(Садовить її поруч себе)
Сядь поруч, не впрягайсь в ярмо недолі,
Хай подолає твій незламний дух
Наїїаеті: Кополірвгі Мяпгяпитп
Все розкажи, довірся нам в журбі,
І допоможе Франція тобі.
Маргарита Ця мова кволий дух мій оживляє
І спонукає вилити в слова
Німу печаль. Королю славний, знай:
Мій Генріх, чоловік коханий мій,
Уже не владар, а вигнанець; мусить
В Шотландії він самотою жити
В той час, як герцог Йорк, Едвард пихатий,
Собі загарбав титул і престол
Законного володаря держави.
Тож я, нещасна Маргарита, з принцом
Едвардом, Генріховим спадкоємцем,
Прийшла по справедливу допомогу.
Не вдовольниш благань-кінець надіям.
Шотландія безсила помогти,
Народ наш, пери збилися з пуття,
Скарбниця втрачена, втекли війська,-
Як бачиш, скрута в нас тепер тяжка.
Людовік Вгамуй тривогу, славна королево,
Подумаєм, як відвернути лихо.
Маргарита Що довше жду, то ворог мій сильніший.
Людовік Що довше жду, то краще поможу.
Маргарита Ах, нетерпіння — свідчення скорботи.
А ось — призвідник нашої скорботи!
Входить У о р і к.
Людовік Це хто сміливо так до нас прямує?
Маргарита Едвардів друг найкращий, граф Уорік.
Людовік Привіт, Уоріку! Із чим прибув?
(Сходить з трону)
Маргарита
(підводиться)
Гай-гай, тепер нова почнеться буря —
йому підвладні течії й вітри.
Уорік Едвард, достойний Англії король,
Володар мій і відданий твій друг,
Прислав мене з прихильністю й любов'ю
Твою величність щиро привітати.
Він хоче спілки дружньої й для того,
Щоб спілку цю зміцнить зв'язком родинним,
Ласкавої твоєї .згоди .просидь
Узяти як дружину ;й .королеву
Твою сестру, чарівну леді Бону.
Маргарита
(вбік)
Якщо це станеться, кінець надіям.
Уорік
(до .Бони)
Просив мене король, ясна принцесо,
Як ваша згода й.ласка, аамість нього
Смиренно руку вам поцілувати
І про серденний пал розповісти.
Йому,вселила .в серце ваша слава
Чудесний образ ваш, .вродливий, чистий.
Маргарита Королю добрий, ви, принцесо гБоно,
Стривайте, дайте слово я юкаж.у.
У цім проханні — "є любов ?Бдварда,
А хитрощі корисливі; тирану
Не —вельми колодко "владарювати,
Як не підтримають його .сусіди.
Тдран він — де засвідчує вже те,
Що Генріх ще живий, та хай і вмер би,
Ось принц "Едвард, син Генріхів, стоїть.
Отож дивись, владарю, не наклич
Цією дружбою ганьби та лиха:
Загдрбники недовго правлять, небо
Карає їх, перемагає правда.
Уорік Зла Маргарито!
Принц Чом не "королево"?
Уорік Тому, що Генріх, батько твій,— загарбник,
Вона — не королева, ти — не принц.
Оксфорд Забув, Уоріку, про Джона Ганта?
Той чи не всю Іспанію скорив.
А після нього Генріх був Четвертий,
Для иаймудріших — мудрості взірець;
А потім був відважний Генріх П'ятий,
Котрий всю Францію завоював.
Від них престол успадкував наш Генріх.
Уорік Чого ж ти, красномовцю, не сказав,
Як втратив цей усе, що Генріх П'ятий
В боях здобув? Французьким перам смішно
Це слухати. До того ж ти говориш
Про* родовід шістдесяти двох літ —
Нікчемний строк для прав на королівство.
Оксфорд Як можеш ти ганьбити короля,
Якому прослужив десятки літ,
І не— шарітись від такої зради?
Уорік А яїГпоборник правди Оксфорд може
Цим родоводом захищати лжу?'
Ганьба! Кинь Генріха, Едварда визнай.
Оксфорд Мого він брата, лорда Обрі Віра,
До? смерті засудив, і навіть батька —
На схилі літ,, коли, сама природа
До брами смерті привела старого!
Тїо що ж, його назвати королем?
Уоріку, я до загину буду
Ланкастера підтримувати дім.
Уорік А. я-дім Йорка^
Людовік Прошу вас, королево Маргарито,
й вас, принце, Оксфорде, вбік відійти.
' Уоріку", сказати хочу дещоі
Маргарита
(вбік)'
Дай боже, щоб1 не знадив короля він.
('Відводить убік із— принцам Иелооьким та Оксфордом).
Людовік Уоріку-, тепер— скажи відверто:
Едввря1— король законний? Бо не можу
Заходити' у спілку з^ самозванцем.
Уорік Законний владар він, клянуся честю.
Людовік Прихильно ставиться до нього люд?
Уорік И^жмвдьнііщ. ніждо>ЕенрІ5га)-невдахи.
Людовік Тепер, не прикидаючись, правдиво
Скажи: мені, чи' дуже? любить він
Пртйщесу Бону.
Уорік Любить так, як личить
Монархові. Нел раз яг чув, як він
Казав, і. присягався-,, що— любов,
Мов квіт нев'янучий, зростає в ньому
На грунті доброчесності, а* плід
У сяйві сонячної; ароди зрів.
Безстрашному, погорда? лиш страшна —
Хай вгасить біль-принцеса; чарівна.
Людовік Ну, сестро, що на це нам скажеш ти?
Бона Цілком я вашій волі підкорюсь.
(До Уоріка)
Але, признаюсь, чуючи не раз
Про всі чесноти короля Едварда,
До нього приязнь відчувала я.
Людовік Що ж, віддамо Едвардові сестру.
Тепер негайно складемо угоду
Про спадщину, що він призначить їй,
Із віном врівноваживши. У свідки
Йди, королево Маргарито,— Бону
Дружиною бере король англійський.
Принц Едвард бере, а не король англійський.
Маргарита Лихий Уоріку! Якби не ти,
Король би вдовольнив моє прохання,-
Людовік Генріху був другом досі.
Людовік Я й досі друг йому і Маргариті,
Та як слабкі у вас права на трон,
Про що нам свідчать успіхи Едварда,
То я, гадаю, можу бути вільний
Від обіцянки вам допомогти.
Однак люб'язно прислужуся всім,
Що сан ваш вимага й мій дати може.
Уорік Живе в Шотландії безжурно Генріх,
Не має там нічого, тож нічого
Й не втратить. Ви ж, колишня королево,
У батечка шукали б допомоги,
Тривожили б не Францію — його.
Маргарита Помовч, зухвальцю! Королівських доль
Пихатий розпоряднику, помовч!
Ні, не піду я звідси, не довівши
Слізьми й словами щирими, що й ти
Облудливий, і владар твій лукавий.
Обидва ви птахи одної зграї.
За сценою звук ріжка.
Людовік Уоріку, це лист — тобі чи нам.
Входить гонець.
Гонець Мілордові послу ось лист — від брата
Маркіза Монтег'ю.
(До короля Людоеіка)
Цього листа
Вам надсилає наш король, владарю.
(До королеви Маргарити)
І вам, міледі, лист,— не знаю чий.
Всі читають листи.
Оксфорд Це добре, що всміхнулась королева.
Зате Уорік раптом спохмурнів.
Принц Людовік, наче спересердя, тупнув.
Гадаю, це на краще.
Людовік Уоріку, чарівна королево,
Які у вас новини?
Маргарита Пречудові.
Уорік Обурливі — гнітять вони мене.
Людовік То ваш король побрався з леді Грей
І, щоб прикрити ваш і свій обман,
Листом цим заспокоює мене?
Це так він прагне з Францією спілки?
Як сміє він так глузувати з нас?
Маргарита А що я вам казала? Ось вам честь
Уорікова і любов Едварда.
Уорік Блаженством вічним і душі спасінням,
Королю, присягаюсь! Запевняю —
У вчинкові Едварда я не винен.
Мені не владар він — мене безчестить,
Себе — тим більше, бо ж свідомо чинить.
Чи не пробачив я, що через Йорків
Спіткала батька передчасна смерть?
Чи не забув про скривджену небогу?
Чи ж не надів йому корону я,
Віднявши в Генріха родинне право?
І нагородою за все — ганьба?
Йому ганьба, а я пошани гідний!
Честь, через нього втрачену, вертаю —
Тепер я з Генріхом, а не з Едвардом.
Забудь лихе, шановна королево,
Віднині я твій відданий слуга!
Помщуся за образу леді Бони
І Генріха на трон посадовлю.
Маргарита Слова ці обернули гнів на приязнь:
Забула я минулі кривди — й рада,
Що став ти знову Генріхові другом.
Уорік Таким великим другом, щирим другом,
Що, як король Людовік зводить дати
Бійців добірних декілька загонів,
їх висаджу на нашім узбережжі
Й тирана з трону скину силоміць.
Ні, сили не додасть йому цей шлюб,
А щедо Кларенса, то, свідчить лист,
Що, може, він одвернеться від брата,
Бо одружився через хіть Едвард,
Забувши і про честь, і про державу.
Бона Як відомстиш за мене, любий брате,
Коли не допоможеш Маргариті?
Маргарита Як далі Генріх житиме, владарю,
Коли не визволиш його з біди?
Бона У мене й королеви спільний недруг.
Уорік Мій, леді Боно, той же, що і ваш.
Людовік Мій — той, що в неї, в тебе й Маргарити.
Отож нарешті вирішив я твердо —
Допоможу вам.
Маргарита Дозволь за всіх подякувати щиро.
Людовік Тож поспішай, англійський посланцю,
Й так званому своєму королю
Скажи, що ряджених Людовік шле,
Котрі як слід розважать молодих.
Що бачив тут, на страх йому розкажеш.
Бона Скажи: вербовий надягну вінок
В надії, що вдівцем він швидко стане.
Маргарита Скажи йому: жалобу я скидаю,
Вбираюся у лати бойові.
Уорік Скажи: за те, що він мене образив,
його позбавлю швидко я вінця.
Ось плата, йди.
Гонець виходить.
Людовік Нехай ведуть Уорік
І Оксфорд п'ятитисячний загін
І, перетнувши море, бій дадуть
Едвардові; а королева й принц
Прибудуть із підмогою до них.
Та все ж, Уоріку, скажи спочатку,
Чим доведеш ти відданість свою?
Уорік Що ж, доведу я відданість сівою.
Як згодні королева й принці дочку
Найстаршу, втіху батькову,/із ним
Зв'язком священним щлюб^шш поєднаю.
Маргарита Так, я погоджуюсь. Я вдячна. Сину,
Вона чарівна й чиста,— не відмовся,
Уорікові руку дай і твердо
Запевни, що лише його дочка
Дружиною твоєю стане.
Принц Так,
Візьму її, любові й шани гідну.
В тім присягаюсь — ось моя рука.
(Подає Уорікові руку)
Людовік Чого ж ми стоїмо? Зібрати військо!
Хай пан Бурбон, великий адмірал,
їх переправить флотом королівським.
Нехай же той загине у бою,
Хто смів зневажити сестру мою.
Виходять усі, крім Уоріка.
Уорік Едвардовим послом сюди прибув,
А повернуся ворогом смертельним.
Він доручив мені владнати шлюб,
А влаштував собі війну жахливу.
Мене він посміховиськом обрав?
Що ж, я цей жарт на лихо оберну.
Я допоміг йому здобуть корону —
Тепер допоможу її позбутись.
Не те, щоб Генріх жалем спевнив душу,-
Едвардові за глум помститись мушу.
(Виходить)