— Залізняк не піде без мене на Бердичів, — відповів Гонта.
Та коли Кречетников сказав йому, що Залізняк зник, роздосадуваний Гонта зауважив:
— Запорожцю, яко сущому злодію, вірити не слід — або обдурить, або вкраде.
— А пан Гонта не запорожець? — спитав Кречетников.
— Я обиватель і дворянин, — відповів Гонта, — у мене дружина і господарство в достатку.
Скориставшись невдоволенням Гонти через зниклого Залізняка, Кречетников повівся з ним ще ласкавіше і дружніше, і, збираючись призначити похід наступного дня, просив Гонту показати йому свій маєток у селі Росушках. Приводом для такого візиту послужило почасти те, що Гонта перед походом повинен був попрощатися із своїм сімейством, а головне — що Кречетников улесливо висловив бажання особисто познайомитись із сімейством нового російського воєводи і князя уманського. Кажуть, Гонта охоче згодився пригостити у себе генерала з його штабом, і тому усі відразу зібралися у путь. Гонта їхав на білому "знатної крові" турецькому коні, оточений своїми отаманами і сотниками у багатих нарядах. Попереду і позаду скакали гайдамаки. У Росушках під час бенкету російські офіцери доклали чимало зусиль, щоб гайдамацькі отамани і сам Гонта перепилися остаточно, а самі утримувались від пиття. "Російські офіцери і донці, — говорить п. Скальковський, — виконали свою справу вельми вдало, навіть гусари горілки не пили". Під вечір уся компанія повернулась у табір під Умань.
Між тим Кречетников розпорядився, щоб у той час, поки вони із старшиною бенкетуватимуть у Росушках, у таборі також мала відбутися пиятика в обох військах — гайдамацькому і російському. Тільки гайдамакам викотили кілька бочок горілки. А своїм солдатам Кречетников суворо заборонив напиватися, та щоб легше приспати гайдамацьку недовірливість, він звелів своїм солдатам робити вигляд, що вони випивають у своєму таборі, але замість горілки вони пили просту воду, "вигукуючи за Здравиці" гайдамакам. Гайдамаки, накинувшись на горілку, пили її досхочу (do zbytku), і врешті перепились до того, що втратили будь-яку свідомість і забули про обережність. Вартові їхні також перепилися.
Гонта, повернувшись з Росушок п’яним, не віддав жодних наказів, а сотники з свого боку — ніяких розпоряджень не зробили, не маючи наказу від глави всього гайдамацького ополчення, отак і настала ніч, така пам’ятна в історії уманської різні. Того ж вечора, після заходу сонця, прибули і каргопільці і розташувалися біваками під самим гайдамацьким табором. Гайдамаки, побачивши вози, навантажені цепами, колодками і вірьовками, спитали козаків:
— Що це ви, москалі, привезли до нас?
— Сухарі, — відповіли козаки.
— А ми сухарів не вжуємо, — казали п’яні гайдамаки, — у нас усі страви м’які.
— Ми їмо тільки курятину і бараніну, — хвалилися інші, — поживіть, москалі, з нами, і ви багатими станете.
— Геть московські сухарі! — кричать треті.
Козаки ледве заспокоїли цих невдоволених "московськими сухарями", і коли настала ніч, весь гайдамацький стан поринув у глибокий сон.
Розділ XX
Цієї ночі у розпорядженні Кречетникова було вже досить значне військо, отже він міг би при дружному нападі на гайдамаків розбити їх і без допомоги обману, без споювання гайдамацьких начальників і усього гайдамацького ополчення. У нього був полк донських козаків у кількості, за свідченням Калмикова, до тисячі коней, полк карабінерів, гусари і драгуни. Та йому не досить було розгромити вщент і навіть знищити гайдамацькі ватаги: у його розрахунки входило, по можливості, всіх їх взяти живцем, не доводячи до кровопролиття.
Так він і зробив. Коли у гайдамацькому стані вже не було видно жодних ознак неспання, а головні гайдамаки позасинали у своїх наметах і слідом за ними й п’яні вартові і караульні пости, які стерегли коней, Кречетников скомандував починати справи. Донські козаки, вправні загоничи табунів, відбили гайдамацьких коней від табору і погнали у степ так, що караульні й не почули. Решта загонів оточили весь гайдамацький табір, так що ніхто не міг пробратися, якби й сталася випадкова тривога. Гармати, бойові припаси та інша зброя, складена окремо за порадою Кречетникова, були оточені вартою, відтак — сплячі гайдамаки виявилися відрізаними, як від своїх коней, так і від артилерії і зброї. Донці, гусари і драгуни з’явилися у табір з вірьовками, цепами, колодками і "кляпами" для забивання ртів гайдамакам, якби хтось з них став кричати.
Захват усієї гайдамацької старшини пройшов надзвичайно швидко та успішно. Сонних та напівсонних сотників, отаманів та інших п’яних гультяїв в’язали вірьовками, забивали у колодки, зв’язували попарно, забиваючи рти кляпами. Дехто з гайдамаків, розбуджених шумом та вигуками товаришів, хапались було за зброю і вбили кілька солдатів, але донці так спритно й швидко в’язали їх, що весь табір невдовзі був підкорений. Коли дехто з гайдамаків поривалися втекти, наказано було не стріляти в них, а хапати живцем і без зайвого шуму закривати їм роти. Старий гайдамак, який служив замість конюха у Залізняка і випадково врятувався від спільної долі, розповідав згодом, що "донці в’язали гайдамаків по двоє разом; зв’яжуть двох спинами один до одного, ще й землі у мішок накладуть — так вони, бідні, й стоять разом". Один з гайдамацьких єсаулів на ім’я Фома, схопивши зброю, став кричати: "Зрада! Зрада!" — та оточений донцями, він був схоплений, хоч і вбив кілька донців. Інші були пов’язані сонними, не розуміючи, що з ними діється. Інші, скориставшися нічною темрявою і загальним сум’яттям, встигли було вислизнути з табору, пробравшись поповзом під черевом коней, на яких сиділи російські гусари, оточуючи табір живою стіною, але їх згодом переловили. Гайдамаків було так багато, що у росіян не вистачало вірьовок і колодок, і тоді їх витримали до ранку під караулом, а вже вранці позапирали у погріба та ями.
Гонту захопили у числі перших. Коли в’язали його єсаула, який спав з ним в одному наметі, той закричав:
— Гонто! Гонто! Ми пропали!
— Спи, бісів сину, не заважай мені спати, — відвовів напівсонний Гонта і враз був пов’язаний.
Вранці, коли Гонту привели до Кречетникова, і генерал сказав йому, що має "доручити його законній владі", Гонта похмуро запитав: