— Якій? Вашій російській чи моїй польській?
— Ти польський підданий, — відповів Кречетников і польський закон тебе судитиме.
— Тоді закуй і себе разом зі мною: ти сам казав, що у баталіях до кількох тисяч ляхів вирізав.
Кречетников наказав відвести його під варту.
Разом з Гонтою були взяті й інші ватажки заколоту. Мартин Білуга, колишній жаботинський сотник, Василь Шило, Потапенко — балтський сотник. Та не знайшли між полоненими ні Залізняка, ні Семена Неживого, ні Швачки, ні Журби. Виявилось, що Залізняк, напередодні катастрофи, захопивши найвірніших своїх сподвижників Неживого, Швачку, Журбу, а також Василя Волощина, молдавського чабана, та Івана Саражина, утікача з Новоросійського поселення гусара, як найдосвідченіших і найвідчайдушних гайдамаків, гідних свого ватажка, пішов з-під Умані із загоном не більше двадцяти чоловік. Колишнього тарговицького сотника Власенка (або Уласенка), якого Залізняк, після розорення Умані, поставив губернатором цього міста, давно вже не було у гайдамацькому війську. Після короткочасного правління Уманню цей імпровізований губернатор з гайдамаків, захопивши свої гроші і скільки міг з награбованого польського та єврейського добра, через Балту пробрався у Буджак, а звідти за Дунай у Молдавію.
Захоплено було всього 887 гайдамаків. Якщо судити з цього числа, то знищення Кречетниковим гайдамацької ватаги було далеко не повним, оскільки під Уманню стояло більше двох тисяч гайдамаків. Втім, це число ми знаходимо тільки у П. Скальковського. Що ж до польських письменників, то вони, як приміром, Липоман, говорять, що це число було набагато більшим. У Липомана згадується, що "таким мудрим розпорядженням той високоповажний і гідний (czcigodny i dostojny) проводир (Кречетников) з набагато меншою кількістю людей, не втративши й однієї людини, без пострілу, захопив до чотирьох тисяч озброєних навіть гарматами бунтівників". Решта їх в такій же, а, може, й більшій кількості знаходилась по селах близько Умані. Маючи своїх ватажків, а часом і залежачи від ватажків, які залишились у головному таборі, усі ці маси не могли одночасно бути в Умані, почасти тому, що займалися розбоями на стороні, а почасти тому, як це завжди буває у подібних випадках, і як це було у пугачівщини, що не завжди слухалися наказів своїх ватажків і блукали скрізь на свій розсуд, отже, Кречетников не міг захопити враз і десятої частини бунтівного народу, що вештався повсюди із зброєю в руках. До того ж, тільки уманських козаків, які зрадили місту і пристали до гайдамаків, було близько двох тисяч, окрім "лизнів", які також приєднались до Залізняка й Гонти.
Але як там не було, тільки розпорядливості і винахідливості російських воєначальників (хто б вони не були — чи генерал Кречетников, чи полковник Нолкін, чи Гурієв, чи, врешті, козацький поручик Кривий) Польща була у даному разі зобов’язана тим, що головне гніздо гайдамаків було розгромлене і у народному русі, який прийняв небезпечні розміри, вже не було зосередженості. Як завжди буває у подібних випадках, вдалий удар у самий центр повсталих народних сил похитнув решту, і вже після уманського погрому набагато легше було гасити пожежу, яка ще де-не-де перебігала польською Україною. Через те польські письменники розсипають приємні похвали Кречетникову, який, втім, виявився далеко не таким винахідливим, яким був під Уманню, у Саратові та Астрахані, через шість років, під час пугачівщини. З гайдамаччиною, як видно, було легше справитися, ніж з пугачівщиною. Зате на місцевих польських начальників, і особливо на уманського губернатора, сучасні польські історики покладають тяжке звинувачення в тому, що їхня бездіяльність і відсутність знахідливості були причиною не тільки пролиття рік людської крові, а й того, що ці слабкі люди дали посилитися народному рухові, який польські хронікери називають "отруйним гадом".
Польські хронікери уманської різні стверджують, що у тому стані, в якому перебувала Умань під час нападу на неї Залізняка, сама уманська міліція, якби тільки нею вправно і розумно керували, могла б загасити пожежу, що захопила польську Україну. Міліція ж бо була досить багаточисленна, добре організована і сконцентрована в одному місці, а не розкидана, як міліція інших польських губернаторів. Крім того, вона мала піхоту і гармати. У неї, врешті, була добре захищена і для витримування облоги усім необхідним забезпечена фортеця. Польські письменники вказують на розторопність (спритність) і розум росіян, в основному Кречетникова. Один російський полк під його начальством, підтриманий (podsycony) тисяччю донських козаків, встиг загасити пожежу, коли її сила значно зросла у порівнянні з тим, що було у момент наближення Залізняка до Умані. На той час у нього були побільшості розрізнені ватаги селян, між якими був незначний процент городових козаків з Лисянки, Черкас та інших містечок, взятих Залізняком, і ще менший процент досвідчених і добре озброєних воїнів-запорожців. У Залізняка не було тоді ні уманських козаків, добре витриманих і звиклих до війни, ні фортеці, ніякої артилерії, яку отримав уже після взяття Умані. Між тим "мудрий Кречетников", з його слабкими ресурсами порівняно з гайдамацьким військом, зумів придушити цього "отруйного гада" вже після розорення Умані, хоч цей гад був уже незрівнянно сильнішим. Усе це доводить, за думкою польських письменників, що Умань погано захищали і що її міліцією керували негідні начальники. Скрізь помилки, недогляд, слабкість, боягузтво.
Те ж саме явище впадало в око при вивченні подробиць пугачівщини і такі ж звинувачення падали на голови діючих у той час російських і німецьких начальників, починаючи з губернаторів, воєвод, обер-комендантів і комендантів і кінчаючи гарнізонною "негідницею" і "срамцями". Лише Кречетников у гайдамаччину діяв мудро і розторопно (rostoropnie), а у пугачівщину мляво і двозначно.
Правда, — застерігають польські письменники, — гайдамаки ні на які хитрощі не піддалися б і ніякою хитрістю не могли бути ошукані. Та якби вжили розумних заходів, то й без воєнних хитрощів можна було б їх і зупинити, і знищити вчасно. У Могилеві стояла надвірна піхота, яка могла б бути призвана в Умань. У з’єднанні з уманським полком, добре витриманим і бездоганно озброєним, з додатком артилерії, "лизнів" і конфедератів, загін цей, "якби був даний розумному і розторопному предводителю, одним ударом міг розсипати наволоч Залізняка і придушити бунт".