Дійсно, і за свідченнями інших письменників, відносини Кречетникова з гайдамаками відбувались майже так, як описано вище. Коли Залізняк дав російському генералові згоду йти не тільки під Бердичів, а й обіцяв потоптати своїми срібними підковками навіть Варшаву, Кречетников, аби остаточно завоювати прихильність гайдамаків, став частіше навідуватись до них. Приїжджаючи до них, він спілкувався з Залізняком і Гонтою з удаваною гречністю і врешті досяг такої їхньої довіри, що вони насмілилися нанести Кречетникову візит у його ставці.
Калмиков у своему щоденнику розповідає про одну випадковість, дуже характерну для честолюбної натури Залізняка. Кречетников ласкаво прийняв Залізняка і Гонту, які приїхали у супроводі єсаулів з булавами, став гостинно пригощати їх. У цей час донські козаки, зібравшись у коло, за наказом Кречетникова заспівали воєнних пісень, щоб звеселити гостей. Залізняк довго слухав і потім, трохи напідпитку, звернувся до Гонти з такими словами:
— І про нас, пане Гонто, співатимуть такі пісні, бо ми, наслідуючи Хмельницького, землю російську від ляхів і жидів чистою зробили.
Взагалі Кречетников поводився з начальниками заколоту дуже люб’язно, тішив їх самолюбство, аби приспати їхню пильність. Він. влаштовував їм пиятику, під час якої однак гайдамаки поводили себе стримано. Кречетников лестив їм, скільки міг, і навіть проводжав додому, ніби між ними і справді була найщиріша приязнь. Гайдамаки все більш піддавалися на ласки і люб’язності, і Кречетников все більш завойовував їхню довіру. Особливо ж, за свідченням Калмикова, гайдамакам подобалися донські козаки, які хвалились перед українськими козаками своєю вправною їздою на конях, стрільбою у ціль і різними воїнськими артикулами, так що Залізняк неодноразово схвально говорив:
— У нашої матінки государині добрих воїнських людей не без достатку.
З свого боку Гонта нахвалявся "міськими козаками", а Залізняк на це зауважив:
— З донськими, а також із запорозькими козаками ми своїй матінці під її царську руку не тільки Польщу, а й весь світ підкорити не вагаємося.
Коли встановилася видима довіра з обох боків, Кречетников наказав Залізняку і Гонті, що вже настав час готуватися до початку з’єднаних військових дій. При цьому він вказав їм на відсутність військового порядку в їх таборі, на неправильність у розподілі загонів і незручності у пересуванні обозу. Він радив їм привести обоз у можливий порядок і такий самий порядок встановити і у гайдамацькому війську. Він просив дозволити йому разом з начальниками гайдамаків оглянути їх війська, озброєння, якщо можна, розбити гайдамаків на сотні, і, виправивши усі військові потреби, призначити похід на Бердичів.
Яким не був обережним і догадливим Залізняк, дитинство й молодість якого недаремно пройшли у Запорожжі, де він бачив всілякі воїнські порядки, був навчений вічно бути на сторожі, особливо з москалями, які між українцями завжди мали репутацію хитрих і віроломних, однак московське лукавство перемогло і його запорозьку обережність. Гонта, видимо, був довірливішим за свого товариша і тому у всьому наслідував Залізняка. Притому і той, і другий все ще трохи сумнівалися у справедливості своєї справи, і, знаючи московську суворість, боялися відповідальності, неясно усвідомлюючи, що в їхніх козацьких подвигах не все може бути схвалене російським урядом, а тому хотіли заручитися таким товаришем, як генерал Кречетников, який на випадок знегоди міг би стати для них захисником. Міркуючи так, Залізняк і Гонта звеліли зібратися своєму військові для огляду, привели у порядок обоз, коней, зброю, і коли усе було готове і люди зайняли свої місця, — запросили Кречетникова.
Кречетников приїхав у гайдамацький табір із своїми офіцерами. Колмиков говорить, що коли вони минали один яр біля самого міста, то на дні його бачили безліч кісток, обгризаних собаками і відділених від тіла хижими птахами, та на деяких ще залишалося "чорне м’ясо", однак, додає очевидець, неможливо було розрізнити, "чи всі у тому байраці кістки були забитих під час різні людей, чи частина їх були кінськими". У гайдамацькому таборі Кречетников відразу зайнявся разом з гайдамацьким начальством оглядом їхнього обозу, оглядав людей, їх зброю, коней, сідла і т. і. Гайдамаки були поділені на сотні за вказівкою Кречетникова. Врешті він порадив їм ввести у гайдамацькому війську такі самі порядки, як і в його загонах, а головне рекомендував їм влаштувати особливу гауптвахту (odwach), де під наглядом вартових була б складена зброя. Потім він радив, щоб кожна гайдамацька сотня мала особливий стан (stanowisko). Гайдамаки все так і зробили. Кречетникову залишалося тільки виконати свій згубний для гайдамаків план.
Донські козаки і російські солдати, які прибули з Кречетниковим, також наблизились до табору гайдамаків і стали окремим обозом.
Однак, коли Кречетников підготував усе, щоб гайдамацьких начальників і усю їхню ватагу забрати живцем, Залізняк несподівано зник… Цей ватажок гайдамаччини, додає Липоман, — виявився далекогляднішим за всіх свої товаришів, і треба думати, давно підозрював, що Кречетников замислив щось недобре, хоч сумнівів своїх не довірив навіть Гонті, мабуть, знаючи, що й допомога Гонти не врятує його від російської сили. Коли інші гайдамаки пиячили, тільки він залишався тверезим, і, бачучи, що російські загони вже стали пліч-о-пліч з його загонами, сказав своїм товаришам, з якими починав гайдамацьку справу ще у либединському монастирському лісі:
— Не прибере мене, запорожця, москаль у свої шори.
Це було в ніч з 16 на 17 червня: Залізняк вислизнув з рук Кречетникова у той самий час, коли його залишалося зв’язати вірьовками та залізними путами, як потім донці і карабінери перев’язали решту гайдамаків.
Залізняк втік з гайдамацького стану з кількома прибічниками своїми, не попередивши навіть Гонту. Кречетников, дізнавшись про це раніше від Гонти і бачучи, що зникнення Залізняка збентежило Гонту, поспішив із закінченням свого плану, боючись, щоб і Гонта не вислизнув з рук. Жартома він сказав Гонті:
— Поквапимось, пане Гонта, до Бердичева, а то пан Залізняк сам його здобуде і буде нам соромно перед людьми.