ФЕЯ ГІРКОГО МИГДАЛЮ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Роман граф Бжостовський.
Пан Пшсменський, його "жондца" (управитель).
Пані Францишка Копчинська, господиня цукерні.
Василь Петрович Д з ю б а, відставний військовий писар Ніжинського полку.
Д а р ' я Іванівна, його дружина.
К л а в о ч к а , Нюточка— їхні дочки
Леся, сирота Дзюбина небога.
М о к р и н а, дівчина.
Кряква, судовий канцелярист.
Цвіркун, харківський студент.
Корнет Двігубський.
Пан Невседомський.
Д р я к в и н — Кублицький, поміщик із Оренбурга.
К а пітон, його слуга-скрипник.
Казимир, графів лакей.
Судові канцеляристи, школярі, дівчата в цукерні, лакеї і графова покоївка.
Діється в Ніжині 1809 року.
ДІЯ ПЕРША
СОЛОДКИЙ ГРАФ І ГІРКА ДІВЧИНА.
Цукерня пані Копчинської в Ніжині. Стародавнє, дужнє помешкання, ще грецького будування. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з прилавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варення, цукерками, кавою та різною бакалеєю, ще багато пляшок з різноколірними наливками та лікерами. На першому плані — по цей бік арки кімната зі столиками для відвідувачів.
Ліворуч — біля самої арки (по цей бік), за двома столиками ком-т панія молоді — канцеляристів, школярів тощо. Праворуч, — насупроти — теж за столиком, але в самотині, сидить Кряква за склянкою вина, із книжкою в руках. Пані Францишка в цукерні.
Двоє дівчат подають гостям каву, люльки, вино тощо.
Один з молоді. Пані Копчинська, будь ласка, ще дві пляшки молдавського.
Другий. А мені, будь ласка, склянку помаранчової.
Францишка (дівчині). На, однеси паничам.
Перший. Та йдіть краще до нас самі. Ми хочемо мати вино з ваших прекрасних ручок.
Другий. Пані Францишко! Ми хочемо випити за ваші чудові оченята.
Францишка (з цукерні). Ну, то й пийте собі на здоров'я.
Третій. Пані Францишко! Та йдіть-бо до нас. Кава не солодка.
Францишка (як і перш). Положіть цукру. Третій. І цукор не солодкий.
Францишка. Ну, то йдіть шукайте собі чогось солодшого.
Перший. Пані Францишко! Муха в склянці!
Францишка (іде в кімнату до паничів). А бодай вас качка забодала. Чого вам од мене треба?
Перший. Нам треба милуватися з ваших чарівних очей, з ваших солодких губок, гнучкого стану. А більшого ми хоч і дуже бажаємо, але просити не сміємо.
Францишка. І добре робите.
Другий. Пані Францишко, коли ж ви мене покохаєте? Францишка. Коли весь гіркий мигдаль в моїй цукерні зробиться солодким.
Другий. Почекаємо, може, й посолодшає.
Обіймає її, вона б'є його по руках.
Третій. Ну, а мене, пані Францишко?
Францишка. Вас? Коли збудують ту академію, що мурує граф Безбородько за річкою... Для ніжинських дурнів.
Перший. Пані Францишко, та йдіть-бо сюди, я щось вам скажу. (Обіймає її й тягне до себе.)
Кряква (за своїм столиком). О, блазнове надворнії! О вчинки непристойнії. Одягаюсь у свою добродітель, як каже Горацій , і не слухаю. (Знов заринається у книжку.)
Францишка (виривається). Ану вас із вашими дурощами. Он хтось іде.
Пан Пшемеиський входить у цукерню й зупиняється на порозі
арки.
Пшеменський. Пані Копчинська! Здається, не пі знали?
Францишка (придивляється). А-а! Пшеменський! Відкіля це ви? Де це ви стільки пропадали?
Пшеменський (підходить до неї). Моє шанування найпєнькиєйшій пані. (Цілує її руки.) Я "гадаю, що пані зовсім покрутила голови всім ніжинським паничам, бо пані в своїй цукерні сама є найсолодшою принадою. (Озираєть-, ся.) Але я хотів би про дещо побалакати з пані.
Францишка. То ходім сядемо тут у куточку. (Веде його й сідає з ним за столик праворуч.) Сідайте, будь ласка. (Підзиває пальцем дівчину.) Горпино, принеси нам пляшечку слив'янки... А може, пан хоче кави? Чи венгжини?
Пшеменський. Ні, дякую. Так ось яка справа. Як пані знає...
Францишка (бере од дівчини пляшку і наливає собі й Пшеменському). Прошу. Так чого ж це пана так давнр не видно? Хіба пан куди їздив?
Пшеменський. Дзєнькуєм. За найкращу цукерницю на всій Україні. (П'є.) Так ось, як пані знає, я зараз жондцею в графа Бжостовського. Граф хоч і має на Вкраїні великі маєтності, але тут не живе і навіть ніколи сюди не приїздив. Відома річ, чоловік молодий, вродливий та ще й багатий. Так воно йшло до цього року. Аж ось зимою граф приїхав до Варшави і викликав мене та інших жондців для відчиту. Я йому дуже вподобався й ми таки добре погуляли з ним у Варшаві. Граф уже почав давати мені на догад, що має поставити мене головним жондцею на всю Україну, аж тут якийсь дябел дав йому на розум поїхати сюди самому. Це б ще нічого, але хтось написав йому листа про якісь нібито мої зловживання в його маєтностях і, зокрема тут, у Носівці 3. Звичайно, це все глупство, але...
Францишка (сміється). Але пан себе, звичайно, не забував?
Пшеменський. Певна річ. На те ж і життя. Та ще тут, розумієте, пустили поголоску про якусь там діброву, нібито я її вирубав, про пшеницю, та ще про якихось там хлопів, нібито я їх продав у рекрути, а гроші забрав собі. Та хоч би й продав, велике диво, що спродав кілька хлопів, хлопи на те й існують. Ну, забрав він собі в голову їхати — і поїхав. Спочатку ми були в Києві на контрактах, потім на Волині, а ось учора приїхали сюди, до Ніжина. Про Носівку він не забув, і завтра збирається туди. Так ось мені потрібно, чим тільки можна, затримати графа тут, хоч на два або на три тижні, бо в мене є одна думка — може, мені пощастить продати цю погану Носівку... Сказати пані по секрету — то в мене вже й покупець є. Вся справа тільки в тому, щоб хоч трохи вигадати час. І ось пані мусить допомогти мені по-старому знайомству в цій справі.
Францишка. Я? Що ж я тут можу зробити?
Пшеменський. Як що? Все, бо пані ж — жінка та ще така найпєнькнєйша. Пані може так захопити, привабити графа і так закрутити йому голову, що він і не згадає більш про ту Носівку. Пані сама не знає собі ціни, сидячи в цьому брудному Ніжині. Невже ж вам тільки й вабити, що цих судових паничів та школярів! А тут — молодий, вродливий граф... Не кожний день трапляється така нагода. Та й я не забуду паниної послуги, а поки прошу прийняти від мене в задаток цю дрібницю. (Знімає з пальця й дає Францишці перстень з діамантом.)
Францишка (бере перстень й милується з блиску діаманту). Яка чудова гра! (Задумалася, дивлячись на перстень.) Так... Але скажіть мені лишень, мій пане, що за людина цей граф? Які в його, взагалі, вподобання, схильності? Може, він має до чого-небудь особливий смак або охоту?