Душниця

Страница 15 из 35

Аренев Владимир

Федчик на мить замокла і пробігла поглядом по класу: чи пам’ятають? Тимофеєва відчайдушно закивала їй із першої парти: звісно-звісно! пам’ятаємо!

Коли Попаді раптом здавалося, що вона втратила "зв’язок із класом", – починала опитування з теми.

– Для ранніх християн у цьому не було нічого парадоксального: вони жили, чекаючи, що от-от відбудеться друге пришестя. Суперечність окреслилася й стала критичною вже в середні віки. Виходило так, що наприкінці часів відбудеться Страшний суд, на якому розглядатимуть і оцінюватимуть злі та добрі вчинки кожної людини. Ці уявлення – так звана велика есхатологія, – суперечили, однак, есхатології малій.

Вона поправила окуляри на широкому, завжди масному носі, переконалася, що всі встигають занотовувати. Сашко давно вже навчився нецікаві предмети конспектувати бездумно, як оце тепер.

"Головне, – розмірковував він, – з чого почати… І чи спершу запитувати… чи… А раптом вона вже дивилася?., чи хтось уже встиг запросити?.."

– Мала есхатологія стверджувала, що кожного індивідуума одразу після смерті судять і, відповідно, ухвалюють рішення, відправляти душу в пекло, до раю чи в чистилище, концепція якого, до речі, виникла значно пізніше, орієнтовно наприкінці дванадцятого століття. Свідомість середньовічної людини з легкістю сприймала цей парадокс, згідно з яким Страшний суд проходив одночасно: і наприкінці часів, і наприкінці життя кожного індивідуума. Проте суперечність таки вимагала розв’язання. Для складніших культур… гм-гм… для складніших культур характерна більша цілісність картини світобудови. Парадокс було розв’язано завдяки феномену уловлення душ, відомому ще з ранньоантичних джерел. Ставлення до уловлення душ не завжди сприймалося так однозначно, як тепер. У ранньому середньовіччі отці церкви серйозно обговорювали, чи не впливає на долю душі те, що її, душу, на певний час поміщають до міха й ховають у душницю. На Сімнадцятому Ферраро-Флорентійському всесвітньому соборі було прийнято constitutio apostolica, згідно з якою душу не просто треба – її необхідно поміщати до міха. Завдяки цьому душа позбавляється ймовірних страждань у пеклі: вона отримує шанс розкаятися і, можливо, спокутувати гріхи… По суті, йшлося про створення аналога індивідуального Чистилища…

– Слухай, – прошепотів Лебідь, – от я ніяк не можу зрозуміти: тобі насправді це все цікаво? Чи просто розмовляти не хочеш? То сказав би, я ж нічого, я ж тямущий…

Сашко відмахнувся:

– Пізніше.

Лебідь покосував на дідову кульку, прив’язану до гачка обіч парти.

– А, – сказав, – ясно. В цьому сенсі…

– Реформа, початок якої ініціював герр Вольфред Ешбах, сприяла виникненню громадських душниць. Наклавшись на культурну експансію, яку цілеспрямовано здійснював орден душевників, вона викликала цілий комплекс надзвичайно важливих світоглядних, ціннісних, економічних, соціальних змін. По суті, реформа знаменувала собою кінець середніх віків. Нова парадигма Христової віри, принесена братами душевниками на схід, до язичницьких країн, дала поштовх до становлення нової спільноти: як соціально-економічної, так і релігійної. Новонавернені народи стали найзатятішими прибічниками християнства. Цілісність набутих ними уявлень про світ, відсутність у них внутрішніх суперечностей стали причиною торжества Христової віри і в нашій країні. Вони позначили перехід цивілізації на якісно інший рівень. Це особливо помітно, коли порівнювати християнство з реліктовими, по суті, віруваннями, що досі панують на переважній частині півострова… гм-гм… дикунськими, відверто кажучи, звичаями й уявленнями.

Розуміючи, до чого це призведе, Сашко не стримався – підняв руку.

– Так, Турухтуне? Вийти хочеш?

– Людмило Гнатівно, а як так сталося, що дикунські, відверто кажучи, звичаї та уявлення зуміли так довго проіснувати?

Федчик роздратовано поправила окуляри, що вкотре з’їхали на ніс.

– Коли б ти слухав уважніше, знав би, що примітивні вірування найдовше побутують у народів, ізольованих від більш розвинутих.

– Але ж півострів – це не пустеля, не гори. Ну, Стіна на перешийкові, то й що. Вони ж завжди торгували, мореплавство там у них розвинуте і взагалі.

– От бовдур, – сумно прошепотів Лебідь. – Взірцевий.

Попадя миттю вкрилася багряними плямами.

– Турухтуне, якщо тобі дозволили готувати проект по твоєму дідові та якщо… гм-гм… словом, це аж ніяк не означає, що можна хамити. Навіть твій дід, між іншим, зрештою усвідомив, що помилявся, і переїхав до нашої країни. – Вона повернулася до класу й підвищила голос: – Дикунські звичаї на півострові завжди приголомшували цивілізованих людей. Відкидання душниць, старовірські обряди, єресь… Декілька разів Церква організовувала хрестові походи, і якби не Стіна…

– Людмило Гнатівно, – сказав Сашко, – а хіба в Євангеліях десь сказано про міхи для душ? – Він так і стояв, попри те, що Попадя вдавала, наче й не помічає його. Дідова кулька гойдалася збоку – звично байдужа до всього. – Може, вони там на півострові не єретики й не дикуни, а просто… інші? Не погані і не хороші – інші й усе?

Вона нарешті повернулася до нього: розчервоніла й спітніла. Штрикнула пальцем у дужку перекошених окулярів, схибила й тепер стояла з масною плямою на лівому скельці.

– "Просто інші"? – перепитала враз захриплим голосом. – Ти, Турухтуне, не знаєш, про що говориш. "Інші"! Поглянь, що там у них коїться, в інших. До чого вони за ці свої сім століть докотилися! Це соромно! Соромно!.. Ти ще не розумієш. Але почитай, що писав твій дід.

– Я читав…

– Певно, погано читав. У "Гірській луні" про це ж прямим текстом сказано: "Й відлуння перших пострілів гримить, і множиться, і зачина лавину…" Про що це? Про те, що ці люди не вміють зупинятися, їхня нескінченна помста одне одному, їхня ворожнеча – вони тільки посилюються. Вони пам’ятають лише про такі примітивні речі й не здатні піднятися над ними. Подивися, скільки років вони воюють… дикуни! Схожі на нас? Так. Все-таки, і це ти правильно зауважив, вони не були ізольованими: торгували, відбувався культурний обмін… Але ж у їхніх головах… у головах!..

Клас принишк. Вони вперше бачили Попадю такою. Сашко пригадав, що якийсь час пліткували, нібито в неї був син. Контрактник, миротворець…