— "Билі когда-то і ми рисакамі..." — поправив Дмитро. Але Фіма не перейнявся цим і далі пересипав свою мову
ходовими утертими російськими виразами. Це надавало мові його блиску, хоч дуже дешевого.
— Як? — скричав украй здивований Тарас, почувши про нелегальний революційний гурток, де був членом і його батько. — Як? Мій батько ніколи жодним словом про це ніколи не прохопився!
Тарас згадав отой повсякчасний рефрен батьків до всього: "Грабіжники! Бандити! Жидівські наймити!" і до себе всміхнувся. Батько революціонер! Неймовірна комбінація! А може йому соромно тепер признаватися?
Але Фіма вже тепер серйозно запевняв:
— Справді, мені родитель розповідав не раз, що в Дри-жиполі був підпільний революційний гурток. Керував ним Володимир Демницький, що потім помер на засланні, та потім один адвокат, — він тепер у столиці прокурором республіки...
Навіть Дмитро зацікавився. І ця діра також була охоплена мережею підпільних організацій? Це невідмінно треба до істпарту передати, як матеріял до вивчення революційного руху на Україні.
Фіма ще раз ненароком підкреслив, що його "папаша" був діяльним членом.
— Якби він не був такий скромний, то напевно кричав би, б'ючи себе кулаком у груди на кожному кроці: "3а что боролісь? Тріста лєт!.."
А чому Тарасів батько держить це в такому секреті?
Тарас ніяк не міг добрати. Ну, нехай до революції це було небезпечно. А тепер? Ніколи в спогадах про себе, про свою мачуху, побиті скрипки, Володимира-поповича, — він не натякав на щось подібне. Він може соромиться, що такими дурницями грався, а от до чого те дурне довело... "Бандити! Злодії! Тільки й знають — чуже переводити..."
В усякім разі, використати це, зробити кар'єру, як каже
Фіма, якось міг би... Це тепер честь — он же Фіма цим хвалиться.
Так, Тарас пригадує: батько приїхав у сімнадцятому році з армії — такий піднесений, радий! Привіз чутку про революцію. Але тоді всі були раді.
Ні, Тарас зовсім збитий з пантелику. Плакати над книжкою, стругати сопілки, ходити на "оказії*, — все, тільки не революціонер.
І ніколи жодним словом не прохопиться, соромиться наче, — коли друге кричало б про свої "революційні заслуги^
Цікава людина його батько! Тарас вражений. А Фіма розсипав далі блискотки дотепів, завзявшись зачарувати сьогодні Дмитра.
— Як з комсомолом? — зненацька, серед розмови, запитав Дмитро Тараса. — Уже вступив?
— Ні...Я не маю ще другої рекомендації...
— Ось я скоро дам тобі від себе, — пожартував знову Фіма.
— А ви що, вже комсомолець?
— Так, я готуюся, — з наголосом відповів Фіма. — В усякім разі, мені теж бракує ще одної. Я вважаю, що молодь, яка твердо вирішила порвати з буржуазною пуповиною, — почав він, якось перебільшено палко і голосно, — для тої молоді єдиний шлях — шукати виховання в комсомольській організації. Я тому й робітником став, щоб мати своє "я", а не успадковане від родителів.
— Е, з вас, Фіма, будуть люди! — похвалив Степан-ський.
— Нам з батьками не по дорозі!
Звичайно, все це правда. Дмитро Степанський не раз це чув і від Тараса. Може він тому й відрізняв Тараса від його родини? Може тому слова Фіми не справляють на нього враження новини? В усякому разі, Тарасові здавалося, що він чув щось інше від Фіми там, біля зеленої брами.
В усякому разі, Дмитро всю увагу переключає на Тараса. Як жив у місті? На який факультет пішов? Чи пише? Читав у газеті його "художества" і показував тут одному чоловікові...
— Ну, як там у вас, дуже перелякалися, як я послав до старих на мешкання ревізора комнезаму? — запитує Дмитро.
Фіма цього натяку не розуміє, а Тарас знав, у чім справа.
Йому вже розказали вдома, як воно тут було. Приїхав із центру представник спеціяльно для того, щоб перевести ревізію діяльности комнезаму. В хаті у Сарґолів не знали, що то за птиця, а він також не розказував про себе, тільки їх усе розпитував. І мама, та й Оксана, яка щодня приходила із своїм малим, геть усе розказали. Є в них Тарас, що учиться й не хоче вертатися додому, не знають, як він там і що. Нічого не пише. Хоч нема звідки йому допомагати, він уперся й не хоче вертатися. Змалку такий був, тільки книжки знав, за ними світу не бачив, — і так далі, і так далі...
Аж потім довідуються, що він більше за них знає, що це — ревізор комнезаму і що він уповноважений вичистити всіх фальшивих членів із комнезаму. Ну, це вже й Тарасові нема чого надіятися...
А ревізор все те вислухав, випитав і... Тарас одержав після чистки, якраз перед чисткою в інституті нову картку комнезаму.
А він там сидів у місті й нічого не знав, що ним так багато людей у Дрижиполі цікавиться.
— Я йому розписав усі твої таланти, показав твоє оповідання в газеті й сказав, що його воля зробити, як він вважає найліпшим, — посміхаючись говорив Дмитро.
О, Господи! Вони ніхто не знали, скільки моральних мук завдали вони йому цією доброчинністю. Ніхто з них не бачив цього вопіющого фальшу. Всім, починаючи від домашніх, і кінчаючи тим ревізором ("такий якийсь свій дядько!" — казали мама) — всім їм здавалося, що й "кози ситі і сіно ціле". Ах, сіно те було збурене, пожмакане, видихане!..
Вже було пізно, як розійшлися вони, задоволені одні одним й кожен собою.
IV.
Якось у неділю по обіді вони вийшли з Дрижиполя й пішли насипом у поля. З високого насипу далеко було видно хвилясті рівнини полбвих жовтуватих ланів... Денеде, на тлі цих хвилястих полів підносилися верхівки дерев, що зраджували там, в улоговинах, хутірці. На обріях різьбилися силуети поодиноких дерев та від миготливого повітря стояли марева, — ліси, села, хутори.
Зовсім близько на цілині, повз насип, на боках висипу буйно росло і квітло всяке зілля, пахощі й барви справляли бенкет. Від цих медоносних і ароматоносних трав було якось п'янко й радісно.
Приятелі йшли до Марійки. В Марійці мали товариша, що ходив разом з ними до дрйжипільської школи. Ладько доводився небожем Тарасові, бо мати його, Наталка, була найстаршою дочкою тітки Мокрини, татової сестри. З нею Тарасові також хотілося побачити. Фіма ж цікавився, як виглядає "червоне село". Так від недавна почали називати Марійку.
Скоро звернули з насипу у вузьку доріжку між жита. По цих житах ходили мавки й їх прозорі серпанки видимі були тільки легким мерехтінням над колоссям. Тарасові хотілося, щоб котра мавка вигулькнула зараз у образі Нелі, з золотистим, пушистим, рівненько втятим волоссям.