Після Такеми послідовно йдуть гірські річки: Коамі (по-удегейському Агана, а на морських картах Лоаенгоу), потім біля мису Большова буде річка Шоомі (по-китайському Сеамі, по-удегейському Сомі). їхні долини поблизу моря злилися докупи і утворили широку низину, вкриту рідколіссям. Довжина Шоомі дванадцять кілометрів. Початок її лежить біля гори Туманної з перевалом на річку Такему, до місцевості Ілімо.
Долина останньої річки непропорційно широка, особливо у верхній частині. Гори з лівого боку так розмиті, що можна зовсім непомітно перейти на сусідню біля неї річку Кулумбе. Тут я бачив такі ж кам'яні розсипи, як і на річці Аохобе. Воронки серед них, діаметром близько Двох метрів і глибиною півтора метра, правлять за водоприймач. Через них вода входить у землю, а потім знову з'являється на поверхні біля гирла.
На північ од річки Шоомі характер гірської країни виявлений дуже різко. Можливо, це тільки так здається під впливом контрасту гостроверхих сопок з рівною поверхнею моря.
Рідколісся, що вкриває схили гір, складається переважно з монгольського дуба, амурської липи і даурської берези. Серед кущів переважають калина, таволга, леспе-деця,, шипшина і ліщина. Тут, на кам'янистих схилах, мимохідь я зірвав дзвоник (платикодон крупноцвітий): це одна із звичайних і чудових рослин формації ліщини і лук на місцях вигорілого лісу. Видова назва цього дзвоника показує, що його квіти великі; згодом я побачив чебрець а побляклими, вже твердими фіолетовими квіточками; велику вероніку, що має оксамитно-опушені стебла
і коротке, шпичасте, зубчасте листя. Яка квіточка в неї — сказати не можу. Судячи по зів'ялих віночках, квіти у неї не білі, а сині. Потім аконіт — пишна висока рослина з дрібним пушком у верхній частині стебла, з оксамитним великим листям; її засохлі квіти, розташовані великою китицею, певно, були темно-голубі. І, нарешті, здибав я дрібнолисту смілку; квіти її вже опали, зосталися тільки келихоподібні чашечки з випнутими назовні довгими тичинками.
Огляд річки Шоомі забрав чимало часу. Після полудня ми повернули знову до моря і попрямували до гір, розташованих з лівого боку долини. Удегейці називають їх Саха-дуоні і Канда-дуоні (мис Чорта Канда). Висота кожної з цих гір — близько 240 метрів.
Години через дві з половиною ми підійшли до річки Кулумбе. Південний мис з правого боку заслуговує на особливу увагу. Тут можна спостерігати чудові зразки стовпчатого розпаду базальтів. На лівому березі річки здіймається висока тераса, яка свідчить про негативний рух берегової лінії.
По берегах річки і на островах росте тонкостовбурний вербняк, а на терасі — рідкий липовий і дубовий ліс. За ним звисає висока скеля, якій місцеві китайці дали назву Ян-тун-лаза 30.
Перейшовши вбрід через Кулумбе, ми вибралися на терасу, розклали вогонь і почали сушитися. Звідси зверху добре було видно все, що діється у воді.
Щойно почався осінній хід кети. Тисячі тисяч риб вкривали дно річки. Інколи кета стояла нерухомо, тоді раптом, немов злякавшись, кидалась убік і потім повільно рушала назад.
Чжан Бао стріляв і вбив двох риб. Цього нам цілком стало на вечерю.
Біля північного краю долини, в тому місці, де берегова тераса прилягає до гір, дорогу перетинає висока скеля з роговообманкового андезиту. Тут треба дертися вверх, за камені не можна братися,— вони хитаються і вивалюються із своїх гнізд. По той бік скелі стежка тулиться по карнизу на висоті двадцять метрів над морем. Іти просто стежкою небезпечно, бо карниз вузький, нерівний і похилений до моря, по ньому можна просуватися боком, обернувшись обличчям до стіни і тримаючись руками за виступи скелі. Тут загинуло багато людей. Удегейці називають цю скелю Куле-Рапані, а китайці Ван-Сін-лаза, від імені китайця Ван Сіна — першої жертви необережності. У чоботях іти по карнизу небезпечно; люди звичайно йдуть босі або беруть м'яке і сухе взуття. Ван-Сін-лазу не можна переходити в дощову погоду, вранці, коли роса, і під час ожеледі.
Коли ми переходили вбрід річку Кулумбе, наше взуття намокло, і тому перехід через скелю Ван-Сін-лаза було відкладено до другого дня. Ми почали шукати місце для бівуаку. В цей час з води виринула якась тварина. Підвівши голову, вона зацікавлено розглядала нас. Це була нерпа.
Кільчатий тюлень, або нерпа, належить до ряду ластоногих. Тіло цієї тварини довге — понад два метри — і важить близько вісімдесяти кілограмів. По берегах Уссурійського краю нерпи трапляються скрізь, але чим далі на північ, тим їх більше, бо там узбережжя безлюдне. Забарвлення тіла тварини світло-сіре із сріблястим відтінком і добре помітними темними кільцевими плямами. Тварина здебільшого сидить у воді, проте інколи для відпочинку вилазить на прибережне каміння. Сон нерпи тривожний: вона часто прокидається й озирається навколо. Слух і зір у неї розвинені краще, ніж інші органи чуття. На суші вона дуже неповоротка, зате у воді надзвичайно спритна. У своїй рідній стихії вона стає сміливою до зухвалості і навіть нападає па людину. Особливою рисою характеру нерпи є цікавість і любов до музики. Мисливці підкликають її, посвистуючи або ударяючи паличкою по якійсь металевій речі.
Дерсу щось закричав нерпі. Вона пірнула, але за хвилину виринула. Тоді гольд кинув у неї каменем. Нерпа зникла у воді, та незабаром з'явилася знову і, задерши голову, пильно дивилася на нас. Це вивело старого з рівноваги. Вій вхопив першу гвинтівку, що попалась йому під ^руку, і вистрелив. Куля сплеснула зовсім близько від тварини.
— Ех, брат, промазав ти,— сказав я.
— Моя його лякай,— зауважив він.— Убий не хочу.
Я запитав, навіщо він прогнав нерпу. Дерсу відповів, що вона підраховувала, скільки на берег прийшло людей. Людина може лічити тварин, але нерпа?! Це дуже ображало його мисливське самолюбство.
Решту дня ми розподілили так: Чжап Бао і Дерсу пішли оглядати скелю — вони хотіли обвалити каміння, яке погано трималось, і, де можна, зробити східці, а я майже до смерку креслив маршрути.
Закінчивши роботу, взяв рушницю, гукнув свого собаку і пішов трохи повештатися берегом.
Дійшовши до річки Кулумбе, сів на камінь, слухав тихі, мов шепіт, звуки, якими завжди сповнюється тайга смерком. Безмежний океан, сонна земля і глибоке темне небо з мільйонами невідомих світил однаково здавалися величними.