Собака сидів рядом і, настороживши вуха, теж пильно прислухався до лісових звуків. Раптом він стрепенувся і почав дивитись уверх по річці. Невдовзі я почув, як позаду щось засопіло. Швидко обернувся. Якась темна маса рухалася біля річки. Це був великий ведмідь. Я ще пам'ятав науку, яку здобув торік на річці Мутухе, тож утримався від пострілу. Але Альпа не витримала і загавкала. Ведмідь став, понюхав повітря, а тоді повернув назад і, загарчавши, пішов знову в шелюгу.
Я встав і поспішно подався до бівуаку. Багаття біля табору горіло яскравим полум'ям, освітлюючи червоним світлом скелю Ван-Сін-лаза. Біля вогню рухалися люди; я впізнав Дерсу — він поправляв дрова. Іскри, наче фейерверк, здіймались угору, розсипалися дощем і повільно гасли в повітрі.
За чверть години я був разом із своїми товаришами. Після вечері ми довго сиділи коло багаття і розмовляли. Говорили більше Дерсу і Чжан Бао, а я слухав. Час летів непомітно. Коли ми закінчували розмову, сузір'я Близнят уже показувало північ. Підкинувши ще раз дров у вогонь, ми закутались у ковдри і лягли спати. Цей бівуак чомусь залишив у мене незабутнє враження.
На другий день, 26 вересня трапилось так, що ми всі прокинулися дуже рано. Ранкова зоря була багрова, сонце зійшло деформоване; барометр показував 758, температура —|-60 С.
Гріючись коло вогню, ми пили чай. Раптом Чжан Бао щось закричав. Я обернувся і побачив міраж. У повітрі, над водою, бовванів пароплав, дві парусні шхуни, а за ними видніли гори; потім з'явилась будівля, зовсім не схожа ні па російський будинок, ні на китайську фанзу. Видіння тривало кілька хвилин, а тоді стало блякнути і потроху розсіялось у повітрі.
Всі почали обмірковувати. Чжан Бао сказав, що міражі в прибережному районі трапляються восени і здебільшого саме вранці. Я намагався пояснити своїм супутникам, що це таке, але бачив, що вони не розуміють мене. З виразу обличчя Дерсу блгло видно, що гольд зі мною не згоден, але з чемності не хоче заперечувати. Я вирішив* про це побалакати з ним у дорозі.
Коли ми вирушили з бівуаку, я почав його розпитувати. Спочатку він ухилявся од розмови, і я вже втрачав надію дізнатися від нього що-небудь, але одне моє слово наче підштовхнуло його. Я сказав "тінь" і влучив саме куди слід. Однак слово "тінь" Дерсу розумів як тінь астральну, як душу. Після цього він взявся мені пояснювати явище міражу дуже складно. За його уявленням, душа-тінь (ханя) — є не тільки у людей, тварин, птахів, риб, комах, а й у рослин, і каміння, і взагалі у всіх неживих предметів.
— Люди спи,— казав Дерсу,— ханя ходи: ханя назад ходи — люди прокинувся.
Душа залишає тіло, мандрує і багато бачить в той час, коли людина спить. Цим пояснюються сни. Душа німих речей теж може залишити свою матерію. Міраж, який ми бачили, з погляду Дерсу, був тінню (ханя) тих предметів, які в цей час перебували в стані спокою. Так первісна людина, одушевляючи природу, просто пояснює оптичне явище — міраж.
Переправа через скелю Ван-Сін-лаза була справді дуже небезпечна. Я намагався не дивитись униз і обережно переставляв ногу з місця на місце. Останнім ішов Дерсу. Коли він ступив на берег моря, я полегшено зітхнув.
Одразу за скелею тече маленьке джерело Дзалянкуні (на картах Талянкуні), поряд з ним гора Уоигу, потім дві річки: Момокчі і Асектані (на картах Остегні). Від гирла Кулумбе до Асектані десять кілометрів.
Ці місця дуже цікаві в зоогеографічному відношенні. Тут — останній природний розплідник плямистих оленів. Ця тварина за своїми розмірами займає проміжне місце між козулею та ізюбром і є єдиним представником хвостатих оленів. Літнє забарвлення її дуже строкате: загальний тон шерсті червоно-цегляний; по боках тіла — сім рядів білих плям завбільшки з яблуко; по спині проходить смуга; хвіст тварини, яким вона без упину махає, прикрашений довгим чорним волоссям. Взимку олень стає буро-сірим, і плями майже зовсім зникають. Його мускуляста шия вкрита досить довгою шерстю, яка спереду і на грудях трохи темніша, ніж в інших місцях. Роги самців не мають нижніх очних відростків, як в ізюбрів; панти китайці цінять дуже високо (від 800 до 1200 крб. пара).
В Уссурійському краї плямистий олепь живе на півдні. Північною межею його розмноження в басейні Уссурі можна вважати річку Іман і на березі моря річку Ама-гу (мис Арка). За останні двадцять років площа, де живуть олені, скоротилася разів у десять. В .тих місцях, де раніше вони бродили стадами, оселилися корейці і почали знищувати ліси. Бідні тварини стали відходити на північ, але не змогли жити у хвойних лісах і дуже швидко загинули. Тепер у всьому Уссурійському краї е лише три природних розплідники: 1) острів Аскольд, у затоці Петра Великого; 2) гірська область з правого боку у верхів'ї річки Судзухе (місцевість Юм-б*ей-сі) і 3) невелика ділянка на узбережжі Японського моря, між річками Ку-лумбе і Найною (мис Арка). Як тільки звіропромисловці пронюхають про це, вони швидко переб'ють всіх оленів. Місцевій владі в краї варто було б подбати про охорону цих розплідників уже тепер, поки ще не пізно.
Розділ дванадцятий КОРЕЙЦІ-СОБОЛЯТНИКИ
Малі річки прибережного району.— Корейська фанза.— Водяна ступа.— Річка Найна.— Корейська соболина пастка.— Вплив колонізації на край.— Мис Арка.— Річка Кванбагоу.— Річка Кудя-хе.— Старообрядницьке село.— Удегейці.— Клімат прибережного району.— Фенологія.— Ботанічні і зоогеографічні межі.— Річка Амагу.— Лось.
Чим далі на північ, тим вищі стають тераси на березі моря. Особливо розвинені вони біля гирл гірських річок: Гаппаксі, Була (по-китайському Яндіоза), Толомогі, Ку-лумбе, Момокчі і Найни, де досягають висоти майже 15 метрів. Біля Момокчі вони заглиблюються в долину і тягнуться з обох боків її, як карнизи. Основа терас масивна, а горішня частина складається з незграбних уламків уперемішку з глиною, від чого зверху вони завжди заболочені. Тут, на березі моря, вперше трапляється модрина, яка росте групами.
Географія частини узбережжя між Момокчі і Найїіою така: високий гірський хребет Габаді простягається під гострим кутом до берега моря. По той бік його лежить басейн річки Кулумбе, по цей — течуть малі річки, які мають тільки удегейські назви: Яшу (на картах Ячасу), Уяхгі-Бязані, Сапке, Канути, Янужа та ін. Між ними слід відзначити три гірські вершини: Габаді, Дюхане і гору Яндоюза, а біля гирла річки Яшу — самотню скелю Када-