Сталін відкинувся на спинку стільця, даючи перекладачу зрозуміти, що знов
настала його черга. З-під напівопущених повік обдивився англійців.
— Уряд її величності поки що не визначив свого ставлення до наших зусиль, — промовив він потім. — Ми були б радими почути ваші міркування, панове.
Настала пауза. Гості переглянулися. Чутно було, як цокає годинник. Користуючись ненавмисним передихом, Іра миттєво витрусила цигарку, ухопила її губами, сунулася за сірниками. На її обличчі відбилася розгуба. Пильні англійці вхопилися за можливість заповнити мовчанку. З якоюсь гротесковою одночасністю у кожного в руці з'явилося по запальничці — жодної однакової, — пролунало множинне
клацання, і до Іри з різних боків протягнулися руки з тріпотливими вогниками. Іра знічено, майже перелякано, обвела їх поглядом, щоки її спалахнули.
— Ой, спасибі... я не...
Сталін для чогось поляскав себе по кишенях, знаючи, що сірників немає, — він тому й відклав люльку, так здивувавши цим Молотова, який вчасно згадав про це. На Іру тепер дивилися всі. Вона втягнула голову в плечі, потім відчайдушно схопилася на рівні. Тоненька, поривчаста, з величезними опуклими очима, вона й без окулярів нагадувала бабку.
— Я зараз! — затинаючись від власної хоробрості, випалила вона. — Я... у дівчаток з шифровалки стрільну! Товариш Сталін, для... для вас узяти?
Сталін заперечливо похитав головою. Іра кинулася до дверей, — віддаляючись, протанцьовувала перед англійцями фірмова наліпка "Г.Геринг верке" на її джинсах. Оката, подумав Сталін. Молотов не зрозумів, а вона зрозуміла. Запальнички в різнобій поховалися.
— Це чарівно, — напівголосно промовив один з гостей. — Я напишу про це. Чільник першої держави світу перериває важливе засідання через каприз стенографістки! Бачить бог, напишу.
Перекладач, схилившись до вуха Сталіна, забурмотів по-російськи, задоволено посміхаючись в хіпувату свою борідку. Молотів докірливо прошепотів:
— Ти дуже балуєш молодих, Сосо.
Сталін дивився просто перед собою, обличчя його було незворушне.
— Для вас, панове, це чарівно, екзотично і не зовсім зрозуміло, — сказав він. — Для нас — природно.
— ...Бат нэчэрал форі аз, — гордовито налягаючи на "р", відбарабанив перекладач.
Пам'ять Сталіна знову зісковзнула до початку. Це була, мабуть, найважча зваба — тому що дійсно всього не вистачало. Дійсно доводилося підгодовувати, як курчат для царської кухні, тих, хто на дану мить уявлявся важливішим, а інших залишати очікувати кращих днів... Двадцяті роки, о, двадцяті роки. Як все було чревате.
— Більшовики покінчили зі стародавнім антагонізмом Юпітера та бика, — посміхнувшись, промовив Сталін. — Або ж можна всім, або ж не можна нікому. Бо лишень виникають більш-менш узаконені привілеї, люди перестають займатися справою. Починається потворна бійка за місце біля годівниці та загальне озлоблення. Все встає догори дригом, мораль стає сміховиськом і знаком життєвої непристосованості. В газетах казенними фразами хвалять самовідданих героїв праці і закликають їх продовжувати самовіддаватися, а дари природи, квартири, дачі та красиві дівчата, — англійці, як за командою, обернулися на двері, в які вибігла Іра, — дістаються політичним авантюристам і злодіям. Хто совістливіший та талановитіший, взагалі не сунеться в цю багнюку. Але й не знайде собі застосування. Можливість впливати на хід справ починає надаватися лише після відмови від етики й таланту — але неважко уявити, яким виявляється такий вплив. Попутно виникає ще одне збочення: престижність, модність неробства. Якщо сиджу, склавши руки, значить чесний і талановитий! — Годинник пробив чверть на третю. Сталін дочекався, коли згасне мідний стогін, і закінчив: — Великий Маркс більш, ніж століття тому сформулював ці істини. Соціальна практика підтвердила їх неодноразово.
— А хто ж запише цю тираду? — весело прошепотів йому на вухо Молотів. Сталін скрушно гойднув головою і поклав руку йому на коліно.
Жест був вдячним. Ще на XX з'їзді Зощенко поремствував Сталіну, що той з роками починає не говорити, а віщати. З тих пір Сталін не раз просив друзів при кожному подібному випадку негайно "збивати його з котурнів".
Нарада закінчилася на початку п'ятого. Пішли англійці, Молотів пішов — втомлено сновигаючи спорожнілим кабінетом, Сталін незабаром почув з вулиці його гучні, самотні кроки. Потім виразно дзенькнули ключі, відчинилися й зачинилися дверцята машини. Відсвіт фар, що спалахнули, трохи похитнув прямокутну темряву вікна. Настирливо, тривало продзюрчав стартер й замовк. Знову задзюркотів тривало й безплідно. Тижнів зо два вже Молотов скаржився на запалювання, але так, видно, й не викроїв часу доїхати до станції техобслуговування. Нарешті, двигун все ж таки фиркнув з незадоволенням, співуче шурхотіння глайдера потекло повз вікон до Спаської брами й швидко потонуло в прозорій досвітковій тиші. Іра теж збиралася додому, розклала по ящиках папери, потім спорожнила сумочку на стіл, відібрала найнеобхідніше й запхала назад, інше залишивши просто на столі. Страшно було подумати нести опісля такої ночі на плечі зайву вагу. Зловивши погляд Сталіна, вона розслаблено похитала головою і чесно сказала:
— Просто пливе все.
— Зате ж цікаво, — майже прохально сказав Сталін. Він знав, що дівчина не збирається працювати тут тривалий час, і шкодував за це. — Як на цей раз — сподобалося?
Вона не відразу втямила. Перше, що прийшло їй в голову, — це що він над
нею підсміюється. Вона переживала свою нетактовність. Потім пригадала, як на початку ночі схвалювала хід бесіди з фон Ратцем та його компанією.
— Так не дуже, — зізналася вона. — Якось ви з ними... як з товаришами. Я б!... — вона стиснула кулачок і смішно їм потрусила, зображаючи жорсткість позиції. — Ось хоч Індія — такий політичний козир! А ви навіть не згадали.
— Звідки ти знаєш про Індію?
Вона смикнула плечиком, відкопилила нижню губу.
— А всі знають. Дівки в шифрувальному пляшку шампузи розплескали на радощах, що там так здорово все влаштовується. Я прохала мені ковток залишити, — зітхнула вона, — так вже пів на п'яту...
— Послухай, козир. Політика — не гра в підкидного. Не хитрість, а турбота. Навіщо їх кривдити? Товариш Мао, пам'ятаю, любив цитувати когось зі своїх стародавніх даосів. Якщо, прагнучи до мети, докладеш трохи менше зусиль, чим треба, доможешся свого, хай не повною мірою або із запізненням. Але якщо прикладеш хоч трохи більше — доможешся прямо протилежного. Так важко дотримати точну міру, товариш Мао далеко не завжди сам це вмів... Люди тривалий час не вірили ані в себе, ані в ближніх своїх, тому звикли, що чим більше чавити, чим більше тиснути — тим краще. Звикли боятися недостаратися. Але перестаратися — страшніше.