Він скочив з куфра, схопив з етажерки якусь книгу, перелистав її, насадив окуляри і почав читати скрипучим, різким голосом:
"І коли Він зняв четверту печать, я чув голос четвертого єства, що казав: іди й дивись. І я глянув, і ось, кінь б л і д и й, і на нім вершник, котрому ім'я смерть; і пекло йде за ним, і дана йому влада над четвертою частиною землі — убивати мечем, і голодом, і заразою, і звірями земними..."
*1 Комедію закінчено (франц.).
Бріксль знов скинув окуляри і врочисто пояснив:
— Кінь рудий — війна, кінь вороний — голод — це ми бачили все. Але ось надходить четверте звіря — кінь блідий і ім'я йому смерть. "Блідий" — це грецьке слово, вжите тут для означення масти коня, означає "блідо-зелений, зеленаво-сірий кольор" — колір трупа, що розкладається. Ім'я вершника — смерть, а за ним пекло — ад, себто: куди ступить вершник — там він поширює смерть. А тепер (він зійшов з куфра, зібгався знов і затулився в капоту), тепер — іди, щоб тебе тут не було! Нікому нічого не кажи. Можеш прийти, я тобі щось дам...
Дада визволився з обіймів фотеля, ще раз глянув на бронзову балетницю, що спурхувала в сонце, на черепахи Бріксля і, не поспішаючи, вийшов. "До побачення вам, пане Бріксль". Бріксль нічого не відповів і сердито затріснув двері. "Варіят", — подумав Дада.
Ішов уже вулицею. Сонце тихо сідало за кам'яниці. Полум'яними видмами лизало вікна домів, трамваїв, бігло за трамваями по рейках.
Небо на сході запалювалось, набухало жовтими, фіолетовими, синіми вітрами. Над димарем цегольні стояв усміхнений нів1. Дада ще не міг відзначити, що бачить: доми були немов із трикутників, немов із квадратів. Над ними — коло сонця. Але ось дерева вже ламались кривавою лінією, трамвай вповзав між них червоним вальцем. Тут із заулка вискакувало авто, і яке воно було? Квадрат угорі, квадрат удолині, чотири кола. Все мішалось, все лізло одно на друге, око не встигало за ними. Дада ще нічого не бачив — був сліпий. І це його турбувало. Щоб розсіяти думки, побіг догори вулицею на пустарі, збіг униз під парканами, пересадив дроти, мимо ставу, мимо каплички і видряпався знов на гору. Кругом було зелено, місто було за ним. У долині гупав м'яч і кричали хлопці.
Дада прислонив очі долонею: тренував "Степ", його дружина. Збіг до них задиханий, червоний, влетів на середину площі, заштопував свічку і передав м'яча воротареві. Хлопці кричали: "Сервус2, Дада!" Дада кричав. "Сервус, сервус!" Капітан Зелепух пацнув його злегка кулаком, Сірничок біг на нього у роздертій сорочці і сміявся, Мурин клепнув по рамені, Дада садонув одного, другого, відібрав м'яч і ринувся з ним у синь, до ворожих воріт. Хлопці розбивались, падали, кричали "карний", "офсайт", "корнер", воротар жбурляв своє довге тіло просто у траву, оборона спокійно стояла на місці, а напад дерся на сонце, мов на стіну, галайкав, свистав, здіймав куряву. М'яч гудів, наче здоровенний жук, важко бебевхав на землю, так само важко зітхав, вилітаючи прожогом з-під ніг, зринав високо-високо і нарешті затихав у руках воротаря.
Даді кричали: "Дада, шпурт шпурт!" Дада мерехтів тільки голими колінами, його кучері золотою копичкою літали по синяві, Дада хвилювався, непокоївся, падав, вставав і знов біг: сонце було раз над ним, раз під ним, трава вилазила на небо, небо відчинялось прірвою під ногами — Дада грав, Дада ішов у атаку, Дада провадив мяч, Дада стріляв ґоля.
Але вже був кінець. Хлопці сходились, червоні, задихані, з подряпаними колінами, — розбитими кістками; м'яч розшнуровано, і він задоволено, втомлено зашипів і ліг спочивати. Дада стояв у синій сорочинці, взявшись під боки, і роз'яснював, що Сірничок зле подав, що мав бути карний, що там була рука, що взагалі суддя-кальош, але добре, що є "два — зеро". В неділю "Степ" грає з Україною НІ., треба установити склад і те грище до нічого. Зелепух-капітан обняв Даду і звісився на ньому, але Дада дав йому стусана в живіт. Проте Зелепух чудовий хлопець і всі чудові хлопці, яких ніде не найдеш.
1 Нів — новий місяць.
2 Сервус! (нім.)— Подавай! * Шпурт (нім.) — біжи.
Сонце вже зовсім сіло, трава посрібліла від роси, хлопці ще зашнуровували черевики. "Ідеш з нами, Дада?" — спитав Зелепух. "Ні, — відповів Дада, — я ще маю справу". — "Яку справу?" — Але Дада не сказав. — "Ну, то гони!" — І хлопці важко йшли під гору, Зелепух щось розповідав, Мурин йому перебивав, але голоси їх тихішали, віддалялись, врешті зовсім затихли. Дада був сам. Кругом був вечір. Місто дивилося у ніч ясним морем огнів, мигтіло, розливалось по кітловині сяйним озером.
Дада перейшов ще кілька горбків, спустився до залізничного шляху і ліг на землі край насипу. Срібні стріли рейок синішали в далечіні, було тихо-тихо. Стовпи приязно гуділи, хтось ішов ще десь далеко і скидав кам'янці в рівчак, семафор спалахнув зеленим оком. Дада лежав горілиць, над ним тремтіли зорі і посміхався нів. Запахло лугами, свіжим сіном, і Дада згадав, що той самий свіжий запах знає давно-давно. Десь зірвався спогад: синій Київ дивиться ввечір, Дада з мамою стоїть на Володимирській гірці. Тьмяно бовваніє Труханів острів, Дніпро завертає в Чернігівську даль, а Поділ горить унизу, під ногами. Мама бере його на руки, Дада хоче спати, а запах б'є, б'є, п'янить, любий, невгомонний...
Дада підвівся — хтось ішов шкарпом і стиха говорив. Відсунувся, Було видно: дві тіні підійшли майже до нього і стали. Жінка та чоловік. Дада прислухався: "Отже, я даю вам триста примірників, переховаєте їх, завтра зголоситесь під кіно "Люкс", там буде панна з гвоздиком, спитаєте: "Чи тут продають машини до шиття?" Вона скаже, що тут. Гасло...". — "Добре, добре", — сказав другий голос. Дада завмер: говорила панна з партеру в чорному, з нею був Трач.
Дада поповз у темінь: "Тут, здається, хтось є", — сказала панна. "Та де, нема нікого", — відповів Трач і взяв від неї пачку. "Ідіть самі, самі, — неспокійно наказала панна, — за мене не бійтесь". "Іду, — кинув Трач, — завтра в 4-й". "Завтра в четвертій", — повторила панна. Трач перескочив рівчак, його чоботи блиснули в місяці, панна поволі йшла насипом, Трач кашлянув, крикнув з імли: "Гаразд", вона відповіла: "Добраніч, товаришу" — і все зникло. Була тільки ніч, тремка, срібна, були стовпи, що гуділи, та рівні прошви рейок.