— Так, докторе Аполло.
— Ви стали такі важкі, коли заснули. Тепер ви відпочиваєте. Ви відчуваєте себе легшою й легшою. Ви спите на ліжку із хмар. Ви випливаєте на поверхню хмар... — простирадло яке її накривало, піднялося десь на фут. — Не ставайте надто легкою. Ми не хочемо вас втратити.
У натовпі хлопець-підліток пояснював, голосно шепочучи:
— Зараз її немає під простирадлом. Коли вони вкрили її, вона спустилася вниз через таємні двері. Це просто легкий каркас, що важить не більше, ніж саме простирадло. А через хвилину він скине його, і в цей момент каркас складеться й зникне. Хитрість — усі так можуть.
Доктор Аполло ігнорував його і продовжував говорити:
— Трохи вище, мадам Мерлін. Вище. Туди... — накидка погойдувалася у шести футах над сценою.
Юний розумник зашепотів до своїх друзів:
— Там є тонкий сталевий стержень, проте його важко побачити неозброєним оком. Це можливо лише під одним кутом, там, де простирадло звисає і прикриває стержень.
Доктор Аполло повернувся і попросив добровольців прибрати ліжко і поставити його назад під сцену.
— Зараз воно їй не потрібне. Вона спить у хмарах, — він повернувся до обрисів у повітрі і вдав, ніби прислухається: — Що? Голосніше, будь-ласка. А? Вона говорить, що не хоче простирадла, воно надто важке!
("Ось у цьому місці зникає каркас...")
Фокусник потягнув за один кутик простирадла й стягнув його вниз; публіка ледь помітила, що він навіть не потурбувався скласти його, — простирадло просто зникло; всі глядачі дивилися на мадам Мерлін, яка все ще висіла у повітрі, все ще спала у шести футах над сценою.
Сцена стояла посередині намету, а публіка оточувала її з усіх боків. Товариш хлопця, котрий все знав про сценічну магію, сказав:
— Добре, Спіді, — ну, і де сталевий стержень?
Той невпевнено відповів:
— Ти маєш глянути з того боку, з якого він не хотів би, щоб ти дивився. Саме тому вони направляють ті прожектори так, щоб вони тебе засліплювали.
Доктор Аполло промовив:
— Досить спати, казкова принцесо. Дай мені руку. Прокидайся, прокидайся! — він взяв її за руку, потягнув униз і допоміг мадам Мерлін стати на сцену.
— Бачив? Бачив, як важко вона опускалася, бачив, куди вона стала? Ось куди зник сталевий стержень, — задоволено додав хлопчина. — Просто хитрість!
Фокусник продовжував говорити:
— А зараз, друзі, якщо ви будете такі ласкаві віддати свою увагу нашому вченому лектору — професору Тимошенко...
Закликальник відразу ж його перебив:
— Не йдіть! Тільки на цій виставі, за домовленістю з Радою Коледжів та Університетів та з дозволу Відділу Безпеки та Благоустрою цього прекрасного міста, ми пропонуємо чек на двадцять доларів абсолютно безкоштовно будь-кому з вас...
Більшість пояснень стали частиною вистави. Кілька глядачів блукали навколо, а потім, коли більшість прожекторів у головному наметі вимкнули, почали розходитись. Диваки та працівники ярмарку готувалися розбирати реквізит і тимчасові споруди. Вранці вони повинні були встигнути на потяг, і головним зіркам залишалося тільки кілька годин для сну; тому персонал починав поступово розбирати спершу технічні намети.
Вже скоро закликальник-менеджер-власник вистав "десять в одній" повернувся до напівзатемненого намету, поспішаючи на виступ, де розповів про відгуки на останній вихід.
— Смітті, не йди. Маю дещо для тебе, — він передав фокуснику конверт, і доктор Аполло сховав його у кишеню, навіть не глянувши. Менеджер додав: — Хлопче, мені не хочеться тобі цього казати, проте ви з дружиною не поїдете з нами до Падуки.
— Я знаю.
— Що ж... Послухай, не бери це близько до серця. Нічого особистого, але я мушу дбати про виставу. Замість вас ми поставимо команду телепатів. Вони виконують популярний акт скорочитання, потім вона вгадує характер та наміри людей, поки він займається магічною кулею. Вони нам погрібні... І ти знав, що у вас немає гарантій на весь сезон. Ви виступали тимчасово.
— Я знаю, — погодився фокусник. — Мені відомо, що час піти. Жодних образ, Тіме.
— Що ж, я радий, що ти це так сприйняв, — заклинальних вагався. — Смітті, хочеш пораду? Просто скажи "ні", якщо не хочеш.
— Я б дуже хотів отримати від тебе пораду, — просто відповів фокусник.
— Добре, — якщо ти просиш. Смітті, твої фокуси гарні. Чорт, деякі з них навіть мене вибивають з колії. Проте не розумні фокуси роблять фокусника. Твоя проблема не в цьому. Ти поводишся як учасник ярмарку — у тебе є свої справи, і ти ніколи не критикуєш вистави інших, і допомагаєш, якщо комусь потрібна допомога. Проте ти не є ним. І знаєш чому? Ти навіть уявлення не маєш, що робить простака простаком; не можеш залізти йому в голову. Справжній фокусник може змусити публіку відкрити рота й ловити мух, просто витягнувши четвертак з повітря. Левітація Терстона, яку ти виконуєш, — я ніколи не бачив, щоб хтось робив це так ідеально, як ти; проте простаків це не розігріває. Ніякої психології. Взяти хоч мене за приклад. Я не можу навіть витягнути четвертака з повітря. Чорт, та я заледве користуюся ножем та виделкою так, щоб не порізатися. Я цього не вмію робити... Проте вмію дещо важливіше: я знаю простаків. Знаю, де сховано ту жилку злодійства в їхньому серці; знаю, наскільки вона велика. Знаю, чого вони спраглі, — незалежно від того, чи знають про це вони самі, чи ні. Це вміння влаштовувати вистави, синку. Немає різниці — чи ти політик, який балотується на пост, чи проповідник, що блукає в пошуках пастви... Чи фокусник. Ти розумієш, чого хоче цей дурень, — і можеш залишити половину свого реквізиту у скрині.
— Впевнений, що ти маєш рацію.
— Я знаю, що це так. Він хоче сексу, крові та грошей. Ми не даємо йому справжньої крові — якщо тільки ті, хто ковтає вогонь чи метальні ножі, не зроблять жахливу помилку. Ми не даємо йому й грошей, а просто спонукаємо його сподіватися на це, поки забираємо їх у нього. Ми не даємо йому сексу. Але чому сім з десяти дурнів купують квиток на виставу? Щоб побачити оголену бабу — ось чому. А ще — через шанс отримати десятидоларовий папірець за розглядання; і це за умови, що вони мають таку ж, або й кращу, у себе вдома, оголену будь-коли, коли він захоче. Він не бачить й не отримує винагороди, але все одно йде від нас щасливим.