Четверта заповідь

Страница 10 из 37

Чайковский Андрей

Бойко не сказав нічого. Випив ще чарку горілки й війшов з коршми потихеньки мов дух.

Тепер відчинились двері ванкіра і на коршму вийшло двох жидів. Оден високий сухий, з довгою шиєю і яструбячим закривленим вниз носом, другий кремезний присадкуватий, показував по собі велику силу.

— Вже-сте його виправили? Місто відповіді оден з обірванців сказав:

1 "під млином" значило "в криміналі окружного суду".

в злодійській мові "жандарм". * хатрувати: стежити, слідити.

— Здається, що з нашої нинішної роботи не буде нічого. Черупи таки нема.

— Хіба ви Черупи не знаєте? Як сказав, що буде, то щоб світ провалився...

— Овва! Велике мециє Черупа,— сказав кремезний жид. Хіба без Черупи ми самі роботи не зробимо?

— Ой Юцю, який ти мудрий, як соломонів капець. Ти сам без Черупи не можеш рушитись ніде. Ти Шала-піндо премудрий. А вчера в місті, як Семка прилапали, то ти перший втік аж курилося за тобою. Коли би так товариші не виручили, то був вже під млином.1

— Який ти дурний Паньку! Чого мені було чекати, як когути 2 хатрували 3 скрізь...

— А мене лишилисте на Божу волю,— каже Сем-ко, той з перев'язаною головою.

— З жидами, то все так,— каже Панько.— Як до роботи, то їх нема, а до поділу, то позлітаються мов круки до стерва.

— То не правда,— каже Шаламінда.— Вчера було що иншого. Коли б так жиди дерлися до конокрада, то би це усім впало в очі, бо жид на конокрада не є завзятий...

— Ти все знаєш вибрехатися, як по маслі.

Дорогою до Конюшок над'їхала фіра і станула перед коршмою. Жиди зараз скочили до ванкіра і зачинили за собою двері.

До коршми війшов молодий парубок мокрий мов хлющ. Він пішов прямо до вогню, що горів у печі і став гріти руки.

— Добрий вечір! Уф! яка чортівська слота, а похолодніло так, що аж рук не чую...

— А ти чого на таку негоду в дорогу вибрався? — питає Панько.

— Я би не вибірався, як би мені не казали. Знаєте: служба, пан казав, а слуга мусить.

— А ти відкіля парубче, і куди їдеш?

— Яз Конюшок, пан грабя казав відвести пару коней до пана з Білинки.

— Ага! А чого ж не їдеш?

— Бо я дуже в руки змерз, а тут побачив огонь; тай поступив загрітися, бо аж мені запарі зайшли в пальці.

— На тобі, хлопче, порцію горілки, тобі не завадить,— говорив Панько наливаючи з фляшки.

— Я не маю грайцара...

— Пусте, на — випий, то моя горілка, і гроший від тебе не беру, тай закуси хлібом, це також моє.

— Бог заплатить! — Хлопець випив горілку, скривився, бо була дуже міцна, узяв хліба і подався знову до вогню.

Тим часом на дворі рушив віз з місця і поцвалу-вав дорогою.

14 ""<>-■' 385

Парубок метнувся до сіней. Сіняшні двері були зачинені на засув. Він став рвати двері і кричав, що сили. Панько з товаришем вибігли туди.

— Чого кричиш?

— Бійтеся Бога, рятуйте, хтось мені коні з візком забрав... не можу дверий відчинити...

— Може самі рушили... от вже двері відчинені, біжи, може піймаєш...

Парубок пігнав що сили ік мостові... Обидва обірваньці вернулися в коршму і сміялися, аж присідали до землі...

— От штука! — Панько відчинив двері до ванькі-ра: — Котрий з вас такий майстер?

— Гусак пішов,— каже спокійно Шалапінда заїдаючи печену курку, що йому жидівка піднесла...

— Певно, що такий черевань, як ти, то би не рушився. На тебе другі гарують, а ти печені кури заїдаєш, а нас частуєте сухим хлібом з часником, а ну і мені дай покушати.

Він хопив йому з перед носа половину печеної курки і завернув на коршму. Шалапінда метнувся за ним відбирати та Панько зачинив за собою двері.

— Диви Семку, як жиди їдять, а чим нас годують.— Він урвав половину добичі і подав товаришеві.

— Бодай ти першим куском подавився! — крикнув через двері Шалапінда.

— Дай Боже і тобі Юцю!

Може би Шалапінда прийшов сюди і завів бучу, бо термосив за двері, котрі держав Панько, та в тій хвилі вернувся бідний парубок в коршму присів на лаві і став плакати.

— Тепер мені нічого до двора вертатися, бо мене вокомон вбє, троє коний занапастив...

— Та ти казав попереду, що лише двоє.

— Було троє, бо третим я мав візком вертатися до дому.

— От дурень! Хіба не можна було верхом вернутися?

— Коли вокомон казав привезти від тамошного во-комона якісь "азонки", чи якусь холєру...

— Ну, то вокомон винен не ти, та хай він відповідає перед паном. Дурний, на, випий ще горілки, та не плач, панські коні найдуться. Знаєш: панське та жидівське не пропаде.

— Найдуться справді? — крикнув радісно хлопець, начеб вже на тих конях сидів.

— Та хіба ти думаєш, що коний вовк поїв? Не-бійсь, як наша жандармерія зачне шукати, то під землею знайде. Ти вернешся до дому, скажеш вокомонові, а він панові, пан пішле письмо до жандармерії, і робота піде, мов запалив. У нас все так. Де-ж так можна, щоби серед дороги коні крали, та ще до цього панські.

— А як не знайдуть тих,— каже Семко,— то пан виховає собі другі, не журись, пан грабя пішки ходити не буде.

Парубок зміркував, що з нього собі жартують.

— Добре вам жартувати, а мені пан не подарує і каже двайцять пять канчуків вчистити...

— Та за що?

— А що я коний не припильнував, лишив їх самих і пішов до корщми грітися?

— А ти на правду був би такий дурний і признавався до цього?

Парубок видивився на Панька.

— Слухай, я тебе навчу, як маєш говорити. Ти за коршму не кажи нічого, а говори, що було дуже темно, що ти їхав поволи, що там в тім терневім ліску тебе задержали якісь люди, скінули з візка в болото, а коні займили. А щоби тобі повірили, то ти перед самими Конюшками покачайся в болоті, замази собі лице, батіг кинь геть, скажи що і батіг тобі забрали. Легче

14"

387

тобі буде потім випрати з болота одежу і вмитися, як дістати двайцять пять.

Парубкові така рада подобалася. Він одразу перестав плакати:

— А Бігме, що так буде добре.

— А бачиш! Варто воно за панськими кіньми плакати? Дідько пана не візьме, хочби йому всі коні забрали... На! випий ще горілки.

— Ой правда! Є у пана коний досить...

— Буде з двайцять?

— Що двайцять?! А шістьдесять самих форналь-ських, а шість цугових, а під верх для старого пана, для молодого панича, для пані.

— Але пан коний пильцує і на ніч не посилає пасти.

— Та де! Держить в стайні.

— А стайня розуміється добре замкнена, певно є собаки.