Єнніфер і Маргарита повернулись до обірваної розмови, не забуваючи про карафку. Для Цирі стало ясно, що скоро вона буде знову муситиме бігти за новою. Замислилась, прислухаючись до розмови чародійок.
— Ні, Єнно – труснула головою Маргарита. – Як бачиш, я зараз сама. Я порвала з Ларсом. Це вже закінчено. Elaine deireadh, як кажуть ельфи.
— І тому маєш бажання налигатись?
— Крім всього іншого – підтвердила Маргарита Лаукс-Антілле. – Я не приховую, мені сумно. Зрештою, я була з ним чотири роки. Але я мусила з ним порвати. З такого борошна не буває хліба…
— Особливо – пирхнула Тіссая де Вріес, втупившись у золоте вино у келиху, який колисала – що Ларс був жонатий.
— Якраз це – стенула плечима чародійка – я вважаю позбавленим значення. Всі показні чоловіки цікавого для мене віку є жонатими, нема на це ради. Ларс кохав мене, та й мені якийсь час здавалось… Ах, що тут багато казати. Він забагато хотів. Загрожував моїй свободі, а мене тягне на блювоту при самій думці про моногамію. Зрештою, я взяла приклад з тебе, Єнно. Пам'ятаєш ту розмову у Вендерберзі? Коли ти вирішила порвати з тим твоїм відьмаком? Я тобі тоді радила, щоб ти спинилась, казала, що ти не знайдеш кохання на вулиці. Однак ти мала рацію. Кохання коханням, а життя життям. Кохання минає…
— Не слухай її, Єнніфер – холодно промовила Тіссая. – Ти розпалена і повна жалю. Знаєш, чому не йде на бенкет до Аретузи? Бо соромиться показатись там сама, без чоловіка, з яким була пов'язана чотири роки. Через якого їй заздрили. І якого втратила, бо не вміла цінувати його любові.
— Може би так порозмовляти про щось інше? – запропонувала Єнніфер, ніби спокійним, але трохи зміненим голосом. – Цирі, налий нам. Холера, мала ця карафка. Будь ласкава, принеси ще одну.
— Принеси дві – засміялась Маргарита. – У нагороду також дістанеш ковточок і сядеш біля нас, вже не муситимеш дослухатись здалеку. Твоя освіта розпочнеться тут, зараз, перед тим, як потрапиш до мене, до Аретузи.
— Освіта! – Тіссая закотила очі догори. – Боги!
— Тихо, люба майстрине – Маргарита вперла долоню у мокре стегно, вдаючи гнів. – Тепер я ректорка школи! Тобі не вдалось зрізати мене на випускних іспитах!
— Шкодую.
— Я теж, уяви собі. Я мала б тепер приватну практику, як Єнна, і небула б змушена мучитись з адептами, не мусіла б витирати носи плаксійкам, ані наглядати за тими гордячками. Цирі, вислухай мене і завчи. Чародійка завжди діє. Зле чи добре, виявиться пізніше. Але треба діяти, сміливо хапати життя за гриву. Вір мені, малявко, я шкодую виключно за бездіяльністю, нерішучістю, ваганнями. Щодо вчинків і дій, навіть тих, що принесли смуток і жаль, не шкодую. Поглянь на ту поважну пані, яка скромно сидить, робить міни і прискіпливо поправляє все, що може. Це Тіссая де Вріес, архімайстриня, яка виховала десятки чародійок. Вчила їх, що слід діяти. Що бездіяльність…
— Припини, Рито.
— Тіссая права – промовила Єнніфер, все ще дивлячись у кут лазні. – Припини. Знаю, що тобі сумно через Ларса, але не перетворюй це у життєвий урок. Дівина ще має час на уроки цього типу. І не в школі її отримає. Цирі, йди за карафкою.
Цирі встала. Була вже цілком одягненою.
І цілком впевнена.
***** ***
— Що? – заверещала Єнніфер. – Що таке? Як це, поїхала?
— Сказала… — пробурмотів господар, бліднучи і притискуючись спиною до стіни. – Наказала осідлати собі коня…
— І ти її послухав? Замість того, щоб звернутись до нас?
— Пані! Звідки я міг знати? Я був впевнений, що їде з вашого наказу… Мені навіть на думку не спало…
— Клятий дурню!
— Спокійно, Єнніфер – Тіссая приклала руку до чола. – Не піддавайся емоціям. Зараз ніч. Її не випустять за браму.
— Вона наказала – прошепотів господар – відкрити їй чорний хід…
— І її було відкрито?
— Через той з'їзд, пані – господар опустив очі – у місті повно чародіїв… Люди бояться, ніхто не сміє їм стати на дорозі… Як я могла їй відмовити? Вона говорила так само, як ви, пані, тютя в тютю таким самим голосом… І дивилась так само… Ніхто не смів їй навіть у очі поглянути, не те що питання ставити… Була така, як ви… Тютя в тютю… Еаказала подати соіб перо і чорнила… і написала лист.
— Давай!
— Тіссая де Вріес була швидша.
— Пані Єнніфер! — прочитала вголос.
— Вибач мені. Я їду до Гірундуму, бо хочу побачити Геральта. Поки поїду до школи, я хочу його побачити. Вибач мій непослух, але я мушу. Знаю, що ти покараєш мене, але я не хочу шкодувати про безділля і вагання. Якщо я маю шкодувати, то нехай буде за що. Я чародійка. Я хапаю життя за гриву. Повернусь, як тільки буде можливість.
Цирі.
— Це все?
Ще є постскриптум:
Скажи пані Риті, що в школі вона не мусітиме витирати мені носа.
Маргарита Лаукс-Антілле недовірливо покрутила головою. А Єнніфер вилаялась. Корчмар почервонів і відкрив рота. Він чув багато прокльонів, але такого ще ні.
Вітер віяв з суші у напрямку моря. Хмари набігли на місяць, що висів над лісом. Дорога до Гірундума занурилась у темряву. Галоп став занадто небезпечним. Цирі сповільнилась, пішла клусом. Про те, щоб їхати кроком, вона навіть не подумала. Занадто поспішала.
З віддаля було чути буркотіння бурі, що надходила, горизонт, який певний час яснів підсвітами блискавок, які з'являлись з мороку зубатої пили верхівки дерев.
Стримала коня. Була на роздоріжжі – дорога розходилась вилкою, обидва розгалуження виглядали однаково.
Чому Фабіо нічого не сказав про роздоріжжя? А, що там, адже я ніколи ще помиляюсь, я ж завжди знаю, кудою слід йти, чи їхати…
Чому ж я тепер не знаю, на яку дорогу звернути?
Величезне створіння безшелесно проленіло в неї над головою. Цирі відчула, як її серце підскочило до горла. Кінь заіржав, схарапудився і рвонув галопом, обравши праве розгалуження. За мить стримала його.
— Це тільки звичайна сова – видушила, намагаючись заспокоїти себе і верхівця. – Звичайний птах… Немає чого боятись…
Вітер посилився, темні хмари цілком закрили місяць. Але перед нею, на дорозі, у зяючій серед лісу просіці, було світло. Поїхала швидше, пісок бризкав з-під копит.
Швидко мусила затриматись. Перед нею було урвище і море, з якого стирчав чорний конус острова. З місця, в якому вона перебувала, було не видно вогнів Гарстангу, Локсії чи Аретузи. Вона бачила тільки самотню, стрільчасту вежу, яка увінчувала Танедд.