Єнніфер, як виявилось, прекрасно знала Тіссаю і Маргариту. Чародійки запросили її до "Срібної чаплі", найкращого і найдорожчого заїзду у Горс Велені, де Тіссая де Вріс спинилась по приїзді, зі знаних тільки їй причин зволікаючи з виїздом на острів. Маргарита Лаукс-Антілле, яка, як виявилось, була ректоркою Аретузи, прийняла запрошення старшої чародійки і поки що ділила з неї помешкання. Заїзд був справді люксовим – мав у підземеллях власну лазню, яку Маргарита і Тіссая винайняли для свого виключного ужитку, платячи за це невимовні гроші. Єнніфер і Цирі, ясна річ, теж було запрошено до користування з лазні – у результаті всі вже кілька годин поперемінно плавали у басейні і пітніли у парильні, безперервно при цьому пліткуючи.
Цирі подала чародійці рушник. Маргарита делікатно вщипнула її за щічку. Цирі знову фиркнула і з плюсканням скочила до басейну, до пахучої розмарином води.
— Плаває як мала тюленіиха – засміялась Маргарита, простягаючись поряд з Єнніфер на дерев'яній лежанці. – А зграбна як наяда. Даш мені її, Єнно?
— Якраз для цього я її сюди привезла.
— На який рік я маю її прийняти? Вона знає основи?
— Знає. Але нехай почне як всі, з підготовчої. Це їй не зашкодить.
— Мудро – промовила Тіссая де Вріс, зайнята виправленням того, як стояли чашки на мармуровій, вкритій скрапленою парою стільниці столу. – Мудро, Єнніфер. Дівчині буде легше, якщо вона почне разом з іншими новачками.
Цирі вискочила з басейну, сіла на борту обгородження, витискаючи волосся і плюскаючи ногами у воді. Єнніфер і Маргарита ліниво пліткували, час-від-часу витираючи обличчя змоченими у холодній воді серветками. Тіссая, скромно обгорнута простирадлом, не втручалась у розмову, справляючи враження цілком поглиненої наведенням ладу на столику.
— Уклінно перепрошую, вельможні дами! – закричав раптом з гори невидимий власник заїзду. – Прошу вибачити, що смію заважати, але… Якийсь офіцер дуже хоче бачити пані де Вріс! Каже, що це не терпить зволікання!
Маргарита Лаукс-Антілле захихотіла і підморгнула до Єнніфер, після чого обидві як за командою скинули зі стегон рушники і прибрали досить вишуканих і дуже викличних поз.
— Нехай офіцер зайде! – крикнула Маргарита, стримуючи сміх. – Запроси його! Ми готові!
— Як діти – зітхнула Тіссая де Вріс, крутячи головою. – Прикрийся, Цирі.
Офіцер зайшов, але вибрики чародійок цілком зійшли нанівець. Офіцер не знітився при їх вигляді, не почервонів, не відкрив рота, не вибалушив очі. Бо офіцер був жінкою. Висока, струнка жінка з довгою чорною косою і мечем при боці.
— Пані – сухо сказала жінка, з хрускотом кольчуги злегка вклонившись у бік Тіссаї де Вріс. – Доповідаю про виконання твоїх доручень. Прошу про дозвіл на повернення до гарнізону.
— Дозволяю – коротко відповіла Тіссая. – Дяккую за супровід і за допомогу. Щасливої дороги.
Єнніфер всілась на лежанці, дивлячись на чорно-золотаво-червону кокарду на плечі войовниці.
— Я тебе знаю?
Войовниця з гідністю вклонилась, витерла спітніле обличчя. У лазні було спекотно, а вона мала на собі кольчугу і шкіряний кафтан.
— Я часто бувала у Вендерберзі – мовила вона. – Пані Єнніфер. Мене звати Райла.
— Судячи за кокардою, ти служиш у спеціальних частинах короля Демавенда?
— Так, пані.
— У званні?
— Капітана.
— Дуже добре – розсміялась Маргарита Лаукс-Антілле. – У війську Демавенда, як я констатую з задоволенням, нарешті почали давати офіцерські патенти воякам з яєчниками.
— Чи я можу йти? – войовниця випросталась, опираючись долонею на голівку меча.
— Можеш.
— Я відчула ворожість у твоєму голосі, Єнна – сказала по хвилі Маргарита. – Що тобі до пані капітана?
Єнніфер підвелася, зняла два кухлика зі столика.
— Ти бачила стовпи, що стоять на роздоріжжях? – спитала. – Мусиш знати, мусила відчувати сморід гниючих трупів. Ті стовпи це їх ідея та діло їх рук. Її і її підлеглих з спеціальних підрозділів. Банда садистів!
— Це війна, Єнніфер. Та Райла не раз мусила бачити товаришів по зброї, які потрапили живцем до лап Білок. Повішених за руки на деревах як цілі для стріл. Осліплених, кастрованих, зі спаленими у вогнищах ногами. Жорстокостей, які чинять Scoia'tael, не посоромилась би сама Фалька.
— Методи спеціальних частин теж сильно нагадуть методи Фальки. Але не про це йдеться, Рито. Я не розчулилась долею Ельфів, знаю, чим є війна. Також знаю, як виграються ті війни. Виграються вояками, які з переконанням і посвятою захищають край, захищають свій дім. Не з такими, як ця Райла, з найманцями, що б'ються заради грошей, які не захочуть жертвувати собою. Вони навіть не знають, що таке посвята. А якщо знають, то зневажають її.
— Плювала я на її посвяту і її зневагу. Що це нас обходить? Цирі, накинь щось на себе і піди наверх по нову карафку. Маю бажання сьогодні нажлуктитись.
Тіссая де Вріес зітхнула, крутячи головою. Це не залишилось поза увагою Маргарити.
— На щастя – захихотіла – я вже не в школі, кохана майстрине. Нам вже можна робити те, що нам подобається.
— Навіть у присутності майбутньої адептки? – запитала хльостко Тіссая. – Я, коли була ректоркою Аретузи…
— Пам'ятємо, пам'ятаємо – перебила усміхаючись Єнніфер. – Як би ми не хотіли, не забудемо. Іди по карафку, Цирі.
На верху, чекаючи на карафку, Цирі була свідком від'їзду войовниці та її загону, що складався з чотирьох солдатів. Вона з цікавістю й подивом придивлялась до їх постав, облич, одягу і зброї. Райла, чорнокосий капітан, саме сварилась з власником заїзду.
— Я не буду чекати до світанку! І мені до сраки, що брами замкнені! Я негайно хочу за стіни! Я знаю, що ти маєш у стайнях чорний хід! Накажи його відкрити!
— Приписи…
— У сраку приписи! Я виконую накази архімайстрині де Вріес!
— Добре вже, капітане, не кричіть. Я відкрию вам…
Той чорний хід, як виявилось, був вузьким, міцно замкненим проходом, який вів прямо за міські мури. Поки Цирі брала з рук пахолка карафку, побачила як цей прохід було відкрито, а Райла та її відділ виїхав назовні, у ніч.
Задумалась.
********** ***
— Ну, нарешті – втішилась Маргарита, не зрозуміло, чи при вигляді Цирі, чи карафки, яку вона несла перед собою. Цирі поклала карафку на столику – очевидно, що не так як слід, бо Тріссая де Вріес одразу її поправила. Наливаючи, Єнніфер зіпсувала все розташування і Тіссая знову мусила наводити лад. Цирі вжахнуласьь, уявивши собі Тіссаю у ролі наставниці.