Час погорди

Страница 26 из 90

Анджей Сапковский

Tor Lara.

Загуркотіло, а миттю пізніше сліпуча стрічка блискавиці з'єднала похмуре небо з верхівкою вежі. Tor Lara зиркнула на неї червоними сліпаками вікон, здавалось, що всередині вежі на секунду запалахкотів вогонь.

Tor Lara… Вежа Чайки… Чому та назва будить у мені такий страх?

Вітер шарпав дерева, гілля зашуміло, Цирі примружила очі, пилюка і листки вдарили її в щоку. Вона завернула коня, що іржав і смикався. Зорієнтувалась. Острів Танедд вказував північ, вона мусила їхати у західному напрямку. Піщаниста дорога пролягала серед мороку виразною білою стрічкою. Пішла в галоп.

Знову загриміла, у світлі блискавиці Цирі раптом побачила вершників. Темні, невиразні, рухливі тіні по обидві сторони дороги. Почула окрик.

— Gar'ean!

Не роздумуючи поквапила коня, стягнула повіддя, повернула і пішла в галоп. За нею крик, вист, іржання, стукіт копит.

— Gar'ean! Dh'oine!

Галоп, стукіт копит, рух повітря. Темрява, у якій мигають білі стовбури придорожніх беріз. Грім. Блискавиця, у її світлі двоє кінних пробують перекрити їй дорогу. Один протягає руку, хоче вхопити віжки. Має причеплений до шапки більчачий хвіст. Цирі вдарила коня п'ятами, притислась до кінської шиї, пронісшись поряд. За нею крик, свист, гуркіт грому. Блискавиця.

— Spar'le, Yaeyinn!

У чвал, у чвал! Швидше, коню! Грім. Блискавиця. Розгалуження доріг. Наліво! Я ніколи не помиляюсь! Знову роздоріжжя. Направо! У чвал, коню! Швидше, швидше!

Дорога біжить догори, під копитами пісок, кінь, хоч його і квапить, сповільнюється…

На вершині пагорба обернулась. Наступна блискавка освітила дорогу. Цілком порожню. Нашорошила вуха, але вона чула виключно вітер листя, що шуміло. Загриміло.

Тут немає нікого. Білки… Це тільки спогад з Каедвену. Троянда з Шаерраведду… Все це мені тільки здається. Тут немає живої душі, ніхто мене не переслідує…

В неї вдарив вітер. Вітер дме з суші, подумала, а я відчуваю його на правій щоці

Я заблукала.

Блискавиця. У її світлі поблискує поверхня моря, на її тлі чорний конус острова танедд. І Tor Lara. Вежа Чайки. Вежа, яка притягує, як магніт… Але я не хочу до тої вежі. Я їду до Гірундуму. Бо мушу побачити Геральта.

Знову блиснуло.

Поміж нею і урвищем став чорний кінь. А на ньому сидів лицар у шоломі, оздобленому крилами хижого птаха. Раптом крила залопотіли, птах зірвався у політ…

Цинтра!

Паралізуючий страх. До болю затиснуті на ремені віжок руки. Блискавиця. Чорний лицар спинив коня. На місті обличчя має маску упиря. Лопотять крила…

Кінь пішов у галоп без спонукань. Темрява, освітлена блискавицями. Ліс закінчився. Під копитами плюскіт, в'язкість багна. За нею шум крил хижого птаха. Щораз ближче… Ближче…

Шалений галоп, очі сльозяться від поту. Блискавиці розтинають небо, у їх світлі Цирі бачить вільхи і верби по обидві боки дороги. Але це не є дерева. Це слуги Короля Вільх. Слуги Чорного лицаря, який галопує за нею, а крила хижого птаха шумлять на його шоломі. Незграбні потвори по обидва боки дороги витягають до неї гундзлюваті руки, дико сміються, роззявляють чорні пащеки дупел. Цирі лягає на кінську шию. Гілля свистять, шмагають, чіпляють її вбрання. Покручені стовбури тріщать, дупла ляскають, заходяться глузливим сміхом…

Левенятко з Цинтри! Дитя Старшої Крові!

Чорний лицар є вже за нею. Цирі відчуває його руку, що намагалась вхопити її за волосся на шиї. Кінь, якого підганяє криком, рветься вперед, різким стрибком бере невидиму перешкоду, з тріском ламає очерет, спотикається…

Потягнула віжки, перехилилась у сідлі, обернула коня, що іржав. Дико крикнула, несамовито. Вихопила меча з піхов, закрутила ним над головою. Це вже не Цинтра! Я вже не дитина! Я вже не беззахисна! Не дозволю..

— Не дозволю! Ти вже більше мене не торкнешся! Не торкнешся мене вже ніколи! Кінь з плюсканням і хлюпанням зайшов у воду, яка доходила йому до черева. Цирі нахилилась, крикнула, вдарила верхівця п'ятами, виїхала на греблю. Стави, подумала. Фабіо казав про рибні ставки. Це Гірундум. Знайшла. Я ніколи не блукаю…

Блискавиця. За нею гребля, далі чорна стіна лісу, яка вгризалась у небо як пила. І більше ніколи. Тишу переривав тільки повів вітру. Десь на болотах кряче налякана качка.

Нікого. На греблі немає нікого. Ніхто мене не переслідує. Це була мара, кошмар. Спогад про Цинтру. Це мені тільки здавалося.

У далині світилось. Ліхтар. Або вогонь. Це ферма. Гірундум. Вже близько. Ще тільки одне зусилля…

Блискавиця. Одна, друга, третя. Без грому. Вітер раптом затих. Кінь ірже, мотає головою і стає дибки.

На чорному небі з'являється молочна, швидко ясніючи смуга, що звивається як вуж. Вітер знову вдаряє у вербу, піднімає з греблі опале листя і зжухлу траву.

Далекі вогні зникають. Тоне і розмивається у повені мільярда блакитних вогників, якими раптом поблискує і пломеніє все болото. Кінь пирхає, ірже, шаліє по греблі, Цирі з натугою втримується в сідлі.

У стежі, що синіє небом, з'являються невиразні, кошмарні тіні вершників. Вони щораз ближчі, їх видно щораз виразніще. Дудять буйволячі роги і пошарпані прапорці на шоломах, з-під шоломів біліються трупні маски. Вершники сидіять на скелетах коней, вкритих шматками попон. Шалений вітер виє серед верб, клинки блискавиць безперерви розтинають чорне небо. Вітер заходиться щораз голосніше. Ні, це не вітер. Це упирячий спів.

Кошмарна кавалькада закричала, кинулась просто на неї. Копита відьомських коней спінюють світіння блідих вогників, що висять над болотами. На чолі кавалькади галопує Король Гону. Іржавий шишак[15] колишеться над маскою трупа, що зяє дірами очниць, у яких пломеніє синій вогонь. Розвивається пошарпаний плащ. У покритий іржою нагрудник гуркоче намисто, порожнє як старе бадилля. Колись в ньому були дорогі каміння. Але випали під час дикої гонитви небом. І стали зорями…

Це неправда! Цього немає! Це кошмар, це морок, це омана! Це мені тільки здається!

Король Гонитви зупиняє румака-кістяка, вибухає диким, страшним сміхом.

Дитя Старшої Крові! Ти належиш нам! Ти наша! Долучись до свити, долучись до нашої Гонитви! Будемо гнати, гнати аж до кінця, аж до вічності, аж до кінця існування! Ти наша, зоре ока доня Хаосу! Приєднайся, пізнай радість Гонитви! Ти наша, ти є однією з нас! Твоє місце серед нас!