Чарівник Країни Оз

Страница 20 из 30

Лиман Фрэнк Баум

Набираючи з буфета харчі на дорогу, дівчинка помітила на полиці золотий шолом, приміряла його і побачила, що він наче для неї зроблений. Дівчинка, звісно, не знала, що золотий шолом має чарівну силу, він просто сподобався їй як головний убір. Тим-то вона вирішила йти в ньому, а свій капелюшок сховала в козубець.

І от, нарешті, вони вирушили в дорогу до Смарагдового Міста, і навздогін їм ще довго лунали прощальні вигуки моргунів. Лунали слова подяки й добрі побажання.

КРИЛАТІ МАВПИ

Певно, ви пам'ятаєте, що між замком Лихої Відьми й Смарагдовим Містом не було жодної дороги. Коли наші мандрівники увійшли у відьмині володіння, Відьма наслала на них крилатих мавп, які розправилися із Страшилом і Лісорубом, а Дороті, Тото й Лева по небу перенесли до замку. Тепер, вертаючись назад, дівчинка невдовзі пересвідчилася, що в незнайомому краї пішки йти куди важче, ніж летіти попід хмарами. І вона, і її друзі знали, звичайно, що їм треба простувати на схід, назустріч ранковому сонцю. Та опівдні, коли сонце стало над головою, визначити, де схід, а де захід, було вже неможливо, і вони збилися з путі, заблукали в неозорому, порослому жовтими й рожевими квітами полі. А проте друзі йшли і йшли не зупиняючись, аж поки споночіло. Тільки тоді, як на небо виповз яскравий місяць, вони вирішили стати на перепочинок, полягали серед запашних квітів і проспали міцним сном до ранку (цебто, спали Дороті, Тото й Лев, а Страшило з Бляшаним Лісорубом простояли, як завжди, цілу ніч на чатах).

Вранці небо облягли хмари, сонце не визирало ні на мить, але вони рушили далі — в цьому, звісно, була неабияка рішучість, коли зважити, що йшли вони навмання, куди очі світять.

— Якщо ми будемо весь час іти, — бадьоро сказала Дороті, — то обов'язково кудись прийдемо.

Та минув другий день, потім третій, четвертий, а порослому яскравими квітами полю не було кінця-краю. Нарешті Страшило занепокоївся.

— Ми йдемо кудись не туди, — сказав він, — і якщо так триватиме далі, ми ніколи не дістанемось до Смарагдового Міста, і я залишуся без мозку.

— А я без серця, — додав Бляшаний Лісоруб. — Мені вже теж не віриться, що ми попадемо до Оза.

— Ваша правда, — жалібно зітхнув Лев. — Мені взагалі страшно отак іти-йти й нікуди не приходити.

Тут Дороті зовсім занепала духом. Сівши на траву, вона обвела розгубленим поглядом своїх товаришів, а ті теж присіли й безпорадно закліпали очима у відповідь. Навіть Тото вперше в житті не погнався за метеликом, який пролетів перед його носом, а натомість ліг, висолопив язика й подивився на свою хазяйку так, наче хотів сказати: "Я вже стомився. Чи довго ми ще мандруватимемо?"

— А може, покличемо польових мишей? — запропонувала дівчинка. — Вони, певно, знають дорогу до Смарагдового Міста.

— Правильно! — вигукнув Страшило. — Як це ми раніше не здогадалися?

Дорогі засюрчала в свисток, подарований їй Королевою польових мишей, і за кілька хвилин почулося дріботіння маленьких лапок: зусібіч до них почали збігатися сірі тваринки. Серед них була й сама Королева. Вона наблизилася й запитала писклявим голосочком:

— Чим я можу бути корисна вам, друзі?

— Ми заблукали, — пояснила їй Дорогі. — Ви не скажете нам, як пройти до Смарагдового Міста?

— Скажу, — відповіла Королева. — Тільки до нього звідси далеченько, і лежить воно у вас за спиною, тобто ви весь час від нього віддалялися. — Тут вона помітила на голові Дороті золотий шолом і пропищала: — А чому б вам не скористатися із чарівної сили шолома й не викликати крилатих мавп? Вони б вас перенесли до Смарагдового Міста менше як за годину!

— Я не знала, що він чарівний, — здивувалася Дороті. — А що він може?

— Про це розповідає напис, викарбуваний усередині шолома, — відповіла Королева польових мишей. — Та якщо ви збираєтесь викликати крилатих мавп, ми мусимо втікати, бо від цих створінь можна сподіватися будь-якої капості.

— Я їх теж боюся, — призналася Дороті.

— І даремно. Золотий шолом дає вам повну владу над ними. А тепер — бувайте! — І Королева польових мишей шмигнула у високу траву, а за нею — й усі її піддані.

Дороті зняла золотий шолом, уважно прочитала все, що було на ньому написано, і знову наділа на голову. Потім підстрибнула на лівій нозі й повільно промовила:

— Ен-не, бен-не, раб-ба!

— Що ви сказали? — здивувався Страшило, який не знав, що вона робить.

— Квін-тер, пін-тер, жаб-ба! — вела далі Дороті, підстрибуючи на правій нозі.

— Тут сухо, жаб немає, — озвався Бляшаний Лісоруб.

— Тор-ба з гор-ба гоп! — вигукнула Дороті й підстрибнула на обох ногах.

Ту ж мить чари почали діяти. В небі щось загуло, загуркотіло, залопотіло, почувся багатоголосий гомін і сміх, і на землю опустилася зграя крилатих мавп. їхній Король низько вклонився Дороті й промовив:

— Ми слухаємо тебе й коримося!

— Нам треба дістатися до Смарагдового Міста, — сказала йому дівчинка. — Але ми заблукали.

— Ми віднесемо вас туди, — відповів Король, і зразу ж він і ще одна мавпа підхопили Дороті під руки й злетіли до хмар. Інші крилаті істоти понесли Страшила, Бляшаного Лісоруба й Лева, а одна маленька мавпочка впіймала Тото й подалася слідом за ними, незважаючи на спроби песика вкусити її.

Бляшаний Лісоруб і Страшило спершу не на жарт злякалися, бо надто добре пам'ятали, що недавно зробили з ними крилаті мавпи. Та переконавшися, шо ніщо їм не загрожує, вони заспокоїлись, повеселішали й до кінця повітряної подорожі милувалися мальовничими полями й лісами, які зеленіли далеко внизу.

Мавпи обережно тримали Дороті на схрещених лапах, і летіти їй було зручно, приємно й зовсім не страшно.

— Чому той, хто володіє золотим шоломом, має владу над вами? — спитала вона у мавпячого Короля.

— Це важко пояснити кількома словами, — засміявшись, відповів мавпячий Король. — Але дорога в нас довгенька, і я, мабуть, встигну розказати вам, як це сталося.

— Будь ласка, розкажіть, мені дуже цікаво, — попросила дівчинка.

— Що ж, слухайте. Колись ми були вільними істотами, жили собі щасливо у великому лісі, перелітали з дерева на дерево, ласували фруктами й горіхами, й ніхто не мав над нами влади. Часом, правда, дехто з нас дозволяв собі побешкетувати — то на льоту смикне за хвіст звіра, що не має крил, то птахів розлякає, то кине горіхом у людину, яка іде лісом. Та загалом жили ми безтурботно, мирно й весело, кожен новий день зустрічали як свято. Це було багато-багато років тому, задовго перед тим, як Оз став правителем нашої країни.