28] Так в одповідь до світла я сказав
29] І тим, на побажання Беатріче,
30] Признався сам у тім, чого бажав.
31] Не манівцями і не таємниче —
32] Було це в звичках вчителів основ,
33] Супроти чого Божий син їх кличе, —
34] А, лагідно всміхаючися знов,
35] Латинським словом мовила глибоким,
36] У сяйво вбрана, батьківська любов:
37] "Можливе не виходить ненароком
38] За межі вашої речовини:
39] Усе лежить перед правічним оком,
40] Не роблячи із того новини,
41] Як рух човна, котрий униз спливає, —
42] Уважні очі стежать з вишини.
43] А звідти, як до слуху долинає
44] Орган, так час, що жити маєш ти,
45] До погляду мойого долітає.
46] Примушений був Іполит втекти,
47] Побачивши, як мачуха лютує,
48] Ти ж мусиш із Флоренції піти.
49] Так схоче, зажадає і вторує
50] Цю згубну стежку зграя навісна
51] Там, де щодня Христом усяк торгує.
52] І на розбиту партію вина,
53] Як завжди, ляже вся; лиш мить остання
54] Освідчить щиру істину до дна.
55] Ти кинеш все, чому віддав кохання,
56] До решти все, бо й решту розтягли б, —
57] Найперший це удар меча вигнання.
58] Ти звідаєш, який солоний хліб
59] Не свій, як важко сходить вниз чи вгору
60] По сходах не своїх без ліку діб.
61] Але найтяжче під жорстоку пору —
62] Це буде товариство дурнів злих,
63] В яке потрапиш, втративши опору.
64] Невдячність, тупість, нечестивість їх
65] Відчуєш скоро ти, але не в тебе
66] Зачервоніють скроні, а у них.
67] Підлота скотська їх в ділах, як треба,
68] Себе покаже, — слава й честь тобі,
69] Що партію свою складеш ти — з себе.
70] Свій перший знайдеш захисток собі
71] В великого Ломбардця із тим птахом
72] Священним, що під сходами, в гербі.
73] І під його привітним пишним дахом
74] Ітимуть між обох вас просьба й дар
75] Не в тім порядку, не звичайним шляхом.
76] Уздриш того з ним, хто родимий чар
77] Дістав і міць таку з цієї зірки,
78] Що слава діл його злетить до хмар.
79] Про нього поки що ні слів, ні спірки,
80] Бо молодий іще і — небесний рух
81] Десятої навкруг не лічив мірки.
82] Гасконець ще не зманить зір і слух
83] Високого Арріго, бо зневажить
84] Срібло й знегоди чеснотливий дух.
85] Його щедроти скрізь усім розкажуть
86] Про нього, так що навіть вороги
87] Йому во славу язики розв'яжуть.
88] Йому під щит укрийся дорогий,
89] Бо тим допомагає він без міри,
90] Кого обсіли злигодні й борги.
91] Зроби ж в умі про нього запис щирий,
92] Не повідай лиш..." — і повів таке,
93] Що хто й почув би, не пойняв би віри.
94] І: "Сину, ось пояснення тривке
95] Тому, що чув ти; пастки всю брехливість
96] Світил кружіння виявить близьке.
97] А ти виказуй до сусід терпливість,
98] Бо ще подовжиться життя твоє,
99] Й побачиш їхню скарану зрадливість".
100] Я, зрозумівши, що перестає
101] Свята душа, замовкнувши, з основи
102] Моєї ткати полотно своє,
103] Почав, як той, хто прагне із розмови
104] Позичити науки в мудреця
105] Із бачення, зичливості й любові:
106] "Я втямив, батьку, що доба от ця
107] Уразить несподіванкою злою
108] Мене, як необачного бійця.
109] Тож маю вигострить уваги зброю,
110] Щоб піснею не рідне лиш одне,
111] А й інших міст не посварить з собою.
112] Там, де провалля темне та сумне,
113] І на гори чудесній верховині,
114] З якої зір владарки взяв мене,
115] І тут, світило за світилом, нині, —
116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий
117] У декого від слів моїх приплине,
118] І якщо я — друг правди боязкий,
119] Боюсь не жити в людстві молодому,
120] Що наші древніми назве віки".
121] І світло усміхом у скарбі тому,
122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,
123] Мов сонце у свічаді золотому,
124] І мовило: "Сумління, що тремтить
125] З гріхів своїх або чужих, сприймає
126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.
127] Зневаж брехання тих людців безкрає,
128] Все бачене хай пісня розповість, —
129] І хай свербить тому, хто чирку має!
130] Твій голос буде, як коли хто їсть
131] Спочатку неприємне, а пізніше,
132] Засвоєне, воно дає користь.
133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше
134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,
135] І це тобі ще вищу шану впише.
136] Тому тобі й показано було
137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги
138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.
139] Слухач своєї не спиня уваги
140] На прикладах, узятих з неясних
141] Джерел, що без довіри й без поваги,
142] І на ділах, не дуже голосних".
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,
4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] "Зміни гадки, згадай, що я, — сказала, —
6] При тім, від кого легшим все стає".
7] Я погляд звів на ту, що так втішала,
8] І вздрів любов таку в ясних очах,
9] Що враз німою мова в мене стала
10] Не тим, що нетвердий я у словах, —
11] А тим, що розум мій понад межею
12] Без вищих вожаїв загубить шлях.
13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,
14] Не зв'язувалось почуття ніяк
15] Із пристрастей юрбою усією.
16] Одвічна радість полум'ям, однак,
17] Сіяла в Беатріче і, відбита,
18] Щасливила мене, як свята знак.
19] Мене скорила усмішка розлита,
20] Коли сказала: "Озирнись і чуй,
21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита".
22] Як інколи в обличчях всім в очу
23] Буває сила почуття такого,
24] Що душі коряться його мечу,
25] Так із палання сяєва святого
26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,
27] Що має він додати щось до цього.
28] І він сказав: "На гілці п'ятій цій
29] У дереві, що живиться в вершині,
30] Плодами вкриване в листві густій,
31] Блаженствують ті духи, що в тіснині
32] Якби жили між горя та біди,
33] Багатшали з їх діл би музи й нині.