22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.
25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!
28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, —
31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
32] Свій рев, який так голосно гуде,
33] Що душі тут усі були б поглухли.
34] Йдучи по тінях, по яких іде
35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги
36] В порожняву у вигляді людей.
37] Вони підводитись не мали змоги,
38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,
39] Коли побачив нас серед дороги.
40] "О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, —
41] Він проказав, — мабуть, мене впізнаєш,
42] Бо ти уже, коли я вибув, був".
43] І я йому: "Такий ти вигляд маєш
44] Унаслідок тривалого ярма,
45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.
46] Повідай же — бо тут ти недарма, —
47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього
48] Є сила важчих, гірших же нема?"
49] І він: "У місті, заздрому до всього,
50] Ти народився, — тож я твій земляк,
51] Бо й я родивсь там для життя масного.
52] Обжерливістю відзначавсь я так,
53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, —
54] А тут я мокну під дощем, бідак.
55] І довелося не мені самому
56] Однакових тут скуштувать силець
57] За гріх однаковий". Сказав по тому
58] Я: "Чвакало, так скрушно для сердець
59] Бринить твій жаль і викликає сльози;
60] Та, може, знаєш ти, який кінець
61] У нашім місті матимуть погрози,
62] І що веде співгромадян до чвар,
63] І де зростають праведності лози?"
64] І він мені: "Після тривалих свар
65] Рясна проллється кров лісовиками,
66] А партію противну жде удар.
67] На третій рік повернуться до брами
68] Вигнанці й переможницькі війська,
69] Й підлесник прийде нинішній з військами.
70] Притисне здоланих п'ята важка
71] Тих, що надовго містом завладають,
72] А цим лишаться сльози і тоска.
73] Два праведники марно промовляють:
74] Жадоба, скупість, заздрість до єства —
75] Од іскор тих в людей серця палають".
76] Так закінчив печальні він слова,
77] І я йому: "Іще прошу, мені ти
78] Відкрий усе, що темрява хова.
79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,
80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, —
81] От як Арріго й Моска іменитий, —
82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?
83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих —
84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?"
85] І він: "У норах ще чорніших, важчих
86] За гірший гріх каратись треба їм,
87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.
88] Як знову підеш світом ти живим,
89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,
90] А більш я не скажу й не відповім".
91] І ще раз скошеним од болю оком
92] На мене глянув і під шум струмин
93] Згубився в натовпі сліпців широкім.
94] Вожай сказав: "Уже не встане він,
95] Аж поки на сурму громовокрилу
96] Не явиться нещадний властелин.
97] Усяк повернеться в свою могилу,
98] Одіне плоть колишнього буття
99] Й почує вироку незрушну силу".
100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
102] І про грядуще мовили життя.
103] Сказав я: "Вчителю, чи їм тортури
104] Побільшить вирок правий судії,
105] Чи проясніє їхній вид понурий?"
106] І він: "Науки пригадай свої:
107] Відомо, що чим ближча досконалість
108] В душі, тим більші рай чи скорб її.
109] До риси досконалості й на малість
110] Не підійти їм після їхніх діл,
111] А все ще сподіваються на жалість".
112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
113] Про зміст її не стану я казати,
114] І вийшли зрештою на дальший схил.
115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.
ПІСНЯ СЬОМА
1] "Папе Сатан, папе Сатан алеппе!" —
2] Завів так Плутос голосом хрипким,
3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,
4] Мене розрадив: "Хоч би й надто злим
5] Був звір, а все ж не втрима на запорі
6] Від тебе переходу колом цим".
7] А далі товстогубій злій потворі
8] Промовив він: "Проклятий вовче, цить!
9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.
10] Не без причин в безодню він стремить:
11] Так хочуть там, де військо Михаїла
12] Взялось пиху насильницьку зломить".
13] І як під бурю падають вітрила,
14] Коли зламалась щогла на кормі,
15] Так хижа твар звалилася безсила.
16] І далі ми пішли по цій тюрмі,
17] В четверте коло, до провалля ближче,
18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.
19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище
20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!
21] І чом душа стає гріхам за грище!
22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,
23] Біжить назад і інші б'є з розгону, —
24] Так люд не шкодував тут кулаків.
25] Я бачив люд з найбільшого загону,
26] Примушених з усіх боків штовхать
27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.
28] Тут люто пхала одна одну рать
29] І вантажі носила з ревним криком:
30] "Чого їх кидати?", "Чого збирать?" —
31] Так рухались похмурим колом диким,
32] І кожен тяг у протилежний бік
33] З гучним тим самим безсоромним кликом.
34] А, на серединний прийшовши стик,
35] Вертали знову битися жахливо,
36] І я, не в силі здержати язик,
37] Сказав: "Учителю, з'ясуй це диво:
38] Чи часом не тонзурники всі ті,
39] Із лисинками, що від нас наліво?"
40] І він: "В своєму першому житті
41] Усі вони були на розум косі
42] Й не знали міри в їжі і в питті,
43] Тож по-собачому хрипкоголосі,
44] Вертають, вивергаючи лайки,
45] Всередину із крайніх точок осі.
46] В тих, в кого на тонзуру маківки
47] Поголені — у пап, у кардиналів, —
48] Найбільш скарбів заховано в мішки".
49] І я: "В цій, вчителю, картині жалів
50] Я добре розпізнати мав би тих,
51] Кого порок іще недавно вжалив".