Божественна комедія

Страница 5 из 100

Данте Алигьери

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
20] А про широкий вхід і не гадай!"
21] І вождь до нього: "Чом так гучно грянув?

22] Не з власного жадання йде в ваш край:
23] Так хочуть там, де все зробити можуть
24] Чого захочуть, так що не чіпай".

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,
26] Зачувся лемент, і зневіра йме,
27] Чи зойки відчаю луна не множить?

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,
29] І знявся рик, як в буряному морі,
30] Коли на ньому дужий вітер дме.

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють
33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34] І душі, летячи у каламуть,
35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
36] Самого Бога в небесах клянуть:

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
38] Жахливій бурі цій той люд яркий,
39] Який скорився лиха розмаїттю.

40] І як на крилах носяться шпаки
41] В холодну пору, збившися у зграї,
42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
44] І без надій, що прийде тиші мить
45] Або змаліють муки їх безкраї.

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,
47] Коли на південь відлітає птиця,
48] Так я, передбачавши ремства нить,

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,
50] І запитав: "Учителю, яким
51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?"

52] "Найперша з тих, що виглядом своїм
53] Тебе цікавить, — він мені промовив, —
54] Була царицею над світом всім;

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,
56] їй підказала похіть навісна
57] Розпусту скриту вивести зі сховів, —

58] Семіраміда, Нінова жона
59] І спадкоємиця його зрадлива;
60] Султан тепер там, де жила вона.

61] А це — кохання жертва нещаслива,
62] Яка збезчестила Сіхея прах;
63] А далі — Клеопатра похітлива".

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях
65] Лягли війська, Ахілла міць велику,
66] Яка з кохання згинула в віках,

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку
68] Тих нещасливих, що Амор жене,
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам — весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

73] І я сказав: "Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий".

76] І він: "Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама".

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: "Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови".

82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, —

85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, —
87] І стали біля нас без заборони.

88] "О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.

91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.

103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився", —
108] І вже їх ворушила вітраверть.

109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: "Чом спинився?"

112] І я на це почав: "О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!"

115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: "Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.

118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?"

121] Й вона: "Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, —
126] Я плакать буду й мовить водночас.

127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.

130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, —
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, —
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми".

139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.

ПІСНЯ ШОСТА
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,

4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.

10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи — кігті наче —
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.