64] "Якщо говорить це двійко палань,
65] Прошу, — сказав я, — вчителю, і знову
66] Прошу, і тисяч варте це прохань,
67] Не дай мені почуть твою відмову
68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,
69] На волю згляньсь, уклін зробить готову".
70] І він: "Оздоблює твоє лице
71] Достойна просьба, і її я вволю;
72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.
73] Я сам казатиму; турботи й волю
74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,
75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю".
76] Обравши мить і місце, вождь до тих,
77] Що саме сходили на схил пологий,
78] Звернув промову в виразах таких:
79] "О ви, одягнуті в огненні тоги!
80] Якщо вас гідний став я, поки жив,
81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,
82] Як я вести почав високий спів,
83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому
84] Та як загинув, як життя скінчив".
85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому
86] Став видавати гуркіт чималий,
87] Неначе грім у вихрі вітряному.
88] І, розхитавши свій вершок малий,
89] Немов крило для підіймання й лету,
90] Заговорив і так сказав: "Коли
91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту
92] На цілий рік замкнула, відійшов
93] (Енея назва не пірнула в Лету),
94] Ні почуття до сина, ні любов
95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,
96] Який до Пенелопи не холов, —
97] Не похитнули потяг небезпечний
98] Душі моєї — бачить в світ вікно,
99] Людську чесноту і порок конечний.
100] Я спорядив одне тоді судно
101] І в море вийшов із товаришами,
102] Які були зі мною заодно.
103] Проплив між обома я берегами
104] Іспанії й Марокко, сардів край,
105] Й між іншими в тім морі островами.
106] Уже в нас над чолом сріблився гай,
107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,
108] Де Геркулес, щоб позначити край
109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,
110] Й пішов Севільї справа сад живий,
111] А зліва одійшли будови Сети.
112] "О браття, — мовив я, — пройшли вже ви
113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!
114] Недовгий строк потратьте життьовий,
115] Що вам лишився, на відповідальні
116] Ще дальші подорожі в світ сумний,
117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.
118] Тож пригадайте, ви чиї сини,
119] Бо ви народжені не животіти,
120] А знання й честь нести у світ ясний".
121] Недовга ця промова знаменитий
122] В моїх супутниках лишила слід,
123] І вже не знав я, як їх зупинити.
124] Кормою повернули ми на схід,
125] Зробили на шалений лет в просторі
126] Із весел крила й брали вліво хід.
127] Під іншим полюсом я всі вже зорі
128] Зрів уночі, а наші на очах
129] Зникали мало не цілком у морі.
130] Уп'яте сяяла на небесах
131] І гасла місячна стезя широка,
132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,
133] Як несподівано гора висока
134] Замріла невиразно нам здаля,
135] Що вищою з усіх здалась для ока.
136] Зраділи ми, але нова земля
137] Зустріла негостинно, вітровінням
138] Ударивши у снасті корабля.
139] Кружило тричі нас води крутінням,
140] Вчетверте ж піднялась корма увись,
141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням —
142] І хвилі понад нами знов злились".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.
4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався
6] І долинав до наших чуйних вух.
7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався
8] На зойк того — і так тому і слід, —
9] Хто пильно збудувать його старався,
10] Ревів стогнанням жертв його обид,
11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,
12] Здавалось, од страждань та болів, блід, —
13] Так, замкнені в палаючім боліді,
14] Говірку позичаючи в огні,
15] Слова з'являлись у туманнім виді,
16] Та зрештою собі шляхи ясні
17] На вістрі язика знайшли в проході,
18] І ринули розбірні й голосні, —
19] Й почули ми: "О ти, хто в нашім роді
20] Ломбардськім щойно чітко говорив,
21] Сказавши: "Йди лишень, із мене годі", —
22] Я б, може, пізно просьбу повторив,
23] Не пожалій спинитись на хвилину,
24] Як не жалію я, хоч би й згорів.
25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, —
26] Вгорі ж зосталась люба сторона
27] Латинська, що я втратив за провину, —
28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?
29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін урбінця
30] Лежить моя вітчизна чарівна".
31] Я ще уваги повен був по вінця,
32] Коли мій вождь із доторком легким
33] Сказав: "Промов йому, вшануй латинця".
34] І тут я волю дав словам таким
35] Без затримок тривалих чи обманів:
36] "О душе, скована вогнем палким!
37] Твоя Романья вся в серцях тиранів
38] Без воєн неспроможна й дня прожить,
39] А нині меч нікого там не зранив.
40] Равенна, як раніш, така ж лежить,
41] У ній орел Поленти загніздився,
42] І Черв'я під крилом його дрижить.
43] А край, що зрештою оборонився,
44] Де ліг француз кладовищем сумним,
45] В зелених лапах нині опинився.
46] А пес Веруккйо з песиком своїм,
47] Які Монтанью вбили так мізерно,
48] Скриплять зубами над шматком смачним.
49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно
50] Під юним левом білого герба,
51] Що зазіхає на добро пажерно.
52] Той край, де Савйо ллється з-під горба,
53] Лежить собі між долом та горою,
54] Немов між волею й ярмом раба.
55] Але прошу тебе переді мною
56] Відвертим бути, як я щойно був,
57] Щоб не забувсь ти пам'яттю людською".
58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув
59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,
60] Як саме сталось, зрештою загув:
61] "Якби я вірив, що відповідаю
62] Тому, хто знов побачить білий світ,
63] То мій вогонь би не тремтів без краю.
64] Та ми терпіти будем вічний гніт,
65] Тож віддаватись нічого химерам, —
66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.