73] Руками лапи стали в ту хвилину,
74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,
75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.
76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,
77] І образ "Два й ніхто", що небезпеку
78] В собі ховав, змінився геть увесь.
79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку
80] Десь блимне блискавкою серед дня,
81] Перебігавши стежку недалеку.
82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня
83] На одного й останніх двох насіло,
84] Все чорно-синє, наче перченя,
85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило
86] Найпершим живлення провідником,
87] А потім впало вниз до ніг безсило.
88] Укушений аж остовпів притьмом,
89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,
90] Як вражений недугою чи сном.
91] У змійку — він, та — в нього зір втуплявши,
92] Обоє дим пускали всім на страх,
93] Він — з рани, змійка з пащі виділявши.
94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,
95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,
96] Хай слуха, про який повім я жах.
97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій
98] Мовчить, що на ручай та на змію
99] їх обернув, — не з мене буть завиді, —
100] Бо дві істоти у однім строю
101] Він не міняв, у нього два сосуди
102] Взаємно не міняли суть свою.
103] Тут безперервно зміни йшли усюди:
104] З хвоста в гадюки вила рознялись,
105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.
106] Голінки й стегна щільно так злились,
107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,
108] Чи щілина й була між них колись.
109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,
110] Що той зазнав, а шкірний в них покров —
111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.
112] Я бачив — лікоть у пахву ввійшов
113] І довші лапи у змії робились,
114] В людини ж руки йшли у глибший схов.
115] Дві задні лапи у змії скрутились
116] І вкупі стали членом потайним,
117] В нещасного ж дві лапи утворились.
118] Вкривав обох їх кольором новим
119] І переносив пасмами волосся
120] З одної голови на другу дим.
121] Одне з них впало, друге підвелося,
122] Та їх в'язав близьких очей огонь
123] В якім міняння пик розпочалося.
124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,
125] І з зайвих решток речовин прилежних
126] Два вуха стало в розмірі долонь.
127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних
128] Від обсягу, те збилось в носа гак
129] Та ще у губи розмірів належних.
130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,
131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий —
132] Подібне робить з ріжками слимак.
133] Язик, в людини цільний, балакучий,
134] Розпався навпіл, а жало, як є,
135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.
136] Душа, що втратила лице своє,
137] З сичанням голосним повзе тропою,
138] А той, заговоривши, вслід плює.
139] Він, повернувшись спиною новою,
140] До іншого: "Хай Бозо, як і я,
141] Поповзає стезею коловою!"
142] Так бачив я між сьомого сміття,
143] Що змінювалось все й мінилось гидко,
144] Й списав, можливо, щось не до пуття.
145] Хоч стомленим очам не дуже видко,
146] Й мій дух бентежився, в свої круги
147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,
148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, —
149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі
150] І не позбувся виду чи ноги.
151] А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б'єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!
4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими
6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.
7] Коли у сні годинами нічними,
8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін
9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.
10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),
11] То хай би якнайшвидше мав він статись!
12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.
13] Ми рушили; як мусили спускатись
14] На дно уступами, — по них тепер
15] Удвох з вождем ми мали видиратись.
16] І тут, між тріщин, каменів печер
17] Ми здерлись на стежину самітную, —
18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.
19] Засумував тоді й тепер сумую,
20] Вернувши мислю бачених в юрбі,
21] І серце якомога я гальмую,
22] Щоб керівник був у його судьбі,
23] Й коли опорою зоря жива є
24] Чи ліпший хтось, — не заздрю я собі.
25] Мов селянин, який відпочиває,
26] В той час, як скрить лице своє пора
27] Тому, хто світ промінням осяває,
28] Як муха місце дасть для комара, —
29] Він бачить в світляках весь глиб долини,
30] Де лан оре і виноград збира, —
31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини
32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,
33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.
34] Мов той, за кого учинили мсту
35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею
36] Вогненні коні мчали в висоту,
37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю
38] Подібне на хмаринку неясну,
39] Десь високо вгорі понад землею, —
40] Так бачив я, вогонь снував по дну;
41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,
42] Не викривав із них він ні одну.
43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,
44] Й якби я не затримавсь на краю,
45] То легко міг би в тій безодні кануть.
46] І вождь, цікавість бачивши мою,
47] Сказав: "У цих вогнях є душі, й кожна
48] Зодягнена у пагубу свою".
49] "Учителю, — промовив я, — тотожна
50] Ця думка з баченим; передусім '
51] Скажи лишень мені, коли це можна,
52] Який то пломінь із вершком двійним
53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,
54] Мов Етеокл горить із братом в нім".
55] Він мовив: "Кару тут несуть правдиву
56] Улісс і Діомед; їх ремесло
57] До мсти веде їх, як вело до гніву.
58] В палаючий вогонь їх принесло
59] Сильце з конем, що відчинило браму,
60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;
61] Де'щамія, що в сльозах від страму
62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;
63] Та ще Палладій, викрадений з храму".