Цар
(спокійно)
Доволі, йди собі.
(Шуйський виходить)
Ух, важко як!., дай дух переведу.
Я відчував: вся кров мені в лице
Ударила — і тяжко опускалась...
Так от чому мені тринадцять років
Все снилося скривавлене дитя!
Так, так — он що! тепер я розумію.
Та хто ж він є, мій грізний супостат?
На мене хто? Пусте імення, тінь —
Невже-бо тінь порфіру зірве з мене,
Чи звук пустий дітей позбавить спадку?
Безумець я! чого ж бо я злякався?
На привид цей дмухни — і зник, мов дим.
Хай буде так: не покажу я страху —
Та нехтувать в житті не слід нічим...
Ох, і тяжка ж ти, шапко Мономаха!
КРАКОВ. ДІМ ВИШНЕВЕЦЬКОГО
Самозванець і pater Черніковський.
Самозванець
Ні, отче мій, тут перешкод немає;
Так, знаю дух народу я мого:
Побожний він і тями не втрачає,
Священним є зразком владар його.
З терпимістю сполучена й байдужість.
Ручуся я, двох літ ще не мине,
Як мій народ і вся північна церква
Признають власть намісника Петра.
Pater
Поможе хай тобі святий Ігнатій,
Коли в житті настане інший час;
Проте зерно ясної благодаті
В своїй душі плекай ти повсякчас.
Лукавити нам часом перед світом
Духовний наш обов'язок велить;
Твої слова та вчинки судять люди.
А наміри єдиний бачить бог.
Самозванець
Амінь. Хто там!
(Входить слуга)
Сказати: ми приймаєм.
(Відчиняються двері; входить юрба руських і поляків)
Товариші! ми виступаєм завтра
Із Кракова. У тебе, Мнішек, я
На три доби в Самборі зупинюсь.
Я знаю: твій старий гостинний замок
І пишністю шляхетною вражає
І має він хазяйку молоду, —
Я чарівну Марину сподіваюсь
Побачить там. Ви ж, друзі дорогі,
Литва і Русь, ви, що братерські стяги
Підійняли на ворога мого,
На спільного злочинця-супостата,
Сини слов'ян, я скоро поведу
В жаданий бій дружини ваші грізні.
Та серед вас нових людей я бачу.
Гаврило Пушкін
Вони прийшли у тебе, пане мій,
Просить меча і служби.
Самозванець
Добре, діти!
До мене всі. — Та хто, скажи-бо, Пушкін,
Красунь оцей?
Пушкін
Князь Курбський.
Самозванець
Славне ймення!
(До Курбського)
Не родич ти казанському герою?
Курбський
Я син його.
Самозванець
Ще він живий?
Курбський
Ні, вмер він.
Самозванець
Великий ум! державний муж і воїн!
Та з тих часів, коли з'являвся він,
Своїх образ гірких завзятий месник,
З литовцями під ветхий город Ольжин,
Про нього більш не чути.
Курбський
Батько мій
Пробув життя останок на Волині,
В маєтностях, дарованих йому
Баторієм. Самотній, мовчазний,
В науках він шукав собі відради;
Та мирний труд його не утішав:
Він пам'ятав отчизну днів юнацьких
І до кінця за нею він тужив.
Самозванець
Нещасний вождь! яскраво так сіяв
Його життя бурхливого світанок!
Радію я, великородний витязь,
Що кров його з отчизною у згоді.
Гріхи батьків нам згадувать не варто
Мир гробу їх! Стань ближче, Курбський... Руку!
— Не дивно це? син Курбського веде
На трон, кого? так — сина Іоанна...
За мене все: і люди, і судьба. —
Ти хто такий?
Поляк
Собанський, шляхтич вільний.
Самозванець
Хвала і честь тобі, свободи чадо!
Вперед йому платні третину видать.
Це хто такі? я пізнаю на них
Вітчизняну одежу. Це все наші.
Хрущов
(б'є чолом)
Так, государ, наш батьку. Ми твої
Усердливі та гонені холопи.
Ми із Москви, опальні, повтікали,
До тебе всі, наш царю, — і готові
Лягти кістьми, хай будуть наші трупи
На царський трон ступенями тобі.
Самозванець
Мужайтеся, страждальці безневинні —
Лиш дайте, я дістанусь до Москви,
А там Борис розплатиться за все.
Ти хто?
Карела
Козак. Я посланий із Дону,
Від вольних військ, від смілих отаманів,
Від горового й низового війська,
Узріть твої цареві ясні очі
І кланятись тобі їх головами.
Самозванець
Я знав донців. Не сумнівався бачить
В своїх рядах козацькі бунчуки.
Ми дякуєм донському війську щиро.
Ми відаєм, що нині козаки
Утиснені несправедливо, гнані;
Та тільки бог поможе нам ступить
На трон батьків, за звичаєм старим
Пожалуєм наш вірний вільний Дон.
Поет
(наближається, вклоняючись низько,
і хапає Гришку за полу)
Великий принц, пресвітлий королевич!
Самозванець
Що хочеш ти?
Поет
(подає йому папір)
Прийміть, прошу, ласкаво
Цей бідний плід усердного труда.
Самозванець
Що бачу я? Дзвінкий латинський вірш!
Стократ святий союз меча і ліри,
Єдиний лавр їх дружньо повиває.
Я народивсь під небом опівнічним,
Та знаю я і голос муз латинських,
І я квітки парнаськії люблю.
Я вірую в пророчий дар піїтів.
Ні, недарма в їх грудях огняних
Кипить чуття: благословиться подвиг.
Який вони заздалегідь хвалили!
Та ближче стань. На згадку ти про мене
Прийми цей дар.
(Дає йому перстень)
Як збудеться зі мною
Судьби завіт, коли корону предків
Надіну я, — надіюсь знов почути
Твій дивний глас, твого натхнення гімн.
Musa gloriam coronai, gloriaque musarci*.
До зустрічі, брати, до завтра, друзі!
Всі
В похід, в похід! Нехай живе Димитрій,
Нехай живе великий князь московський!
ЗАМОК ВОЄВОДИ МНІШКА В САМБОРІ
(Ряд освітлених кімнат. Музика)
Вишневецький, Мнішек.
Мнішек
З Мариною лише він розмовляє,
Цікавиться Мариною лише...
А схоже це все дуже на весілля;
Ну — думав ти, признайся, Вишневецький,
Царицею дочку побачить? га?
Вишневецький
Так, чудеса... та й ти чи думав, Мнішек,
Що мій слуга на трон московський зійде?
Мнішек
А ти скажи, яка Марина в мене!
Я тільки їй промовив: ну, дивись!
Не випускай Димитрія!.. і от
Всьому кінець. У неї в сітях він.
(Музика грає польський. Самозванець іде з Мариною в першій парі)
Марина
(стиха до Димитрія)