Борис Годунов

Александр Пушкин

БОРИС ГОДУНОВ

• Сцена 1. Кремлівські палати
• Сцена 2. Красна площа
• Сцена 3. Дівоче поле. Новодівочий монастир
• Сцена 4. Кремлівські палати
• Сцена 5. Ніч. Келія в Чудовому монастирі
• Сцена 6. Палати патріарха
• Сцена 7. Царські палати
• Сцена 8. Корчма на литовськім кордоні
• Сцена 9. Москва. Дім Шуйського
• Сцена 10. Царські палати
• Сцена 11. Краков. Дім Вишневецького
• Сцена 12. Замок воєводи Мнішка в Самборі
• Сцена 13. Ніч. Сад. Фонтан
• Сцена 14. Кордон литовський
• Сцена 15. Царська Дума
• Сцена 16. Рівнина коло Новгорода-Сіверського
• Сцена 17. Площа перед собором у Москві
• Сцена 18. Сєвськ
• Сцена 19. Ліс
• Сцена 20. Москва, царські палати
• Сцена 21. Ставка
• Сцена 22. Лобне місце
• Сцена 23. Кремль. Дім борисів. Сторожа біля ганку
Дорогоцінній для росіян пам'яті Миколи Михайловича Карамзіна цей труд, генієм його натхнений, з благоговінням і вдячністю присвячує
Олександр Пушкін
КРЕМЛІВСЬКІ ПАЛАТИ

(1598 року, 20 лютого)

Князі Шуйський та Воротинський.

Воротинський

Споряджені ми доглядати місто,
Та ні за ким нам, мабуть, пильнувать:
Москва пуста; услід за патріархом
У монастир пішов і весь народ.
Як думаєш, тривога чим скінчиться?

Шуйський

Скінчиться чим? Не важко це вгадать:
Народ іще повиє та поплаче,
Борис іще поморщиться недовго,
Як п'яниця над чаркою вина,
І під кінець по милості своїй
Прийнять вінець погодиться смиренно;
А там — а там він буде нами править
По-давньому.

Воротинський

Та місяць вже минув,
Як він замкнувсь в монастирі з сестрою
І все земне, здається, геть покинув.
Ні патріарх, ані бояри думні
Схилить його і досі не могли;
Не слухає ні слізного благання,
Ні умовлянь, ні стогону Москви,
Ні голосу Великого собору.
Його сестру даремно умовляли
Благословить Бориса на державу;
Засмучена монахиня-цариця
Як він тверда, як він неублаганна.
Знать, сам Борис цей дух навіяв їй.
А що коли правитель наш і справді
Державними турботами стомився
І на престол безвладний не зійде?
Що скажеш ти?

Шуйський

Скажу я, що даремно
Лилася кров царевича малого;
І якщо так, Димитрій міг би жить.

Воротинський

Яке страшне злочинство! Та чи справді ж
Царевича згубив Борис?

Шуйський

А хто ще?
Хто підкупав намарне Чепчугова?
Хто підіслав лукаво Битяговських
З Качаловим? До Углича мене
Розвідати оту послали справу:
Наїхав я на свіжі ще сліди;
Все місто там було злочинства свідком,
Посвідчили в одно всі громадяни;
І, як вернувсь, я міг єдиним словом
Враз викрити таємного злочинця.

Воротинський

Чому ж бо ти його тоді не знищив?

Шуйський

Збентежив він, признаюся, мене
Спокійною безстидністю своєю;
У вічі він дививсь, немов невинний,
Розпитував, в подробиці вдававсь —
І перед ним я повторив дурницю,
Яку мені він сам же й нашептав.

Воротинський

Недобре, князь.

Шуйський

А що ж я мав чинити?
Про все сказать Феодору? Та цар
На все дививсь очима Годунова,
Все слухав він ушима Годунова:
Коли б я й зміг його переконать,
Борис би вмить його порушив певність,
А там мене ж у заслання б послали,
Та в добрий час, як дядечка мого,
В глухій тюрмі тихенько б задушили.
Я не хвалюсь, проте, як доведеться,
Найбільша з кар не настрашить мене;
Не боягуз, але й не дурень я,
І у петлю даремно не полізу.

Воротинський

Яке страшне злочинство! Слухай, мабуть,
Розкаяння тривожить душогуба:
Річ певна, кров невинної дитини
Ступити заважає на престол.

Шуйський

Переступне; Борис не із лякливих!
Яка нам честь, усій святій Русі!
Вчорашній раб, татарин, зять Малюти,
Катюги зять і сам душею кат,
Візьме вінець і барми Мономаха...

Воротинський

Так, родом він не знатний; ми знатніші.

Шуйський

Здається, так.

Воротинський

Бач, Шуйський, Воротинський...
Сказати лиш, природжені князі.

Шуйський

Природжені, від Рюрика пішли ми.

Воротинський

Тож, князю мій, ми б мали певне право
На спадщину Феодора.

Шуйський

Ще більше, Ніж Годунов.

Воротинський

Воно ж і справді!

Шуйський

Що ж?
Якщо Борис не кине хитрувати,
Давай народ уміло хвилювать.
Нехай вони покинуть Годунова;
Своїх князів у них доволі, хай
Собі царя по згоді оберуть.

Воротинський

Не мало нас, варягових нащадків,
Та важко нам змагаться з Годуновим;
Народ одвик в нас бачить древню парость
Уславлених володарів своїх.
Уже давно ми позбулись уділів,
Давно царям ми, як підручні, служим.
А він умів і страхом, і любов'ю,
І славою народ зачарувать.

Шуйський
(дивиться у вікно)

Він сміливий, а ми... Та годі. Бачиш,
Народ іде, розсипавшись, назад.
Ходім скоріш дізнатись про ухвалу.

КРАСНА ПЛОЩА

Народ

Один

Не ублагать! Від себе він прогнав
Святителів, бояр і патріарха.
Вони дарма схилились перед ним;
Його жахає сяєво престола.

Другий

О боже мій, хто правитиме нами?
О горе нам!

Третій

Та от верховний дяк
Виходить нам сказать ухвалу Думи.

Народ

Мовчіть! мовчіть! говорить думний дяк!
Ш-ш — слухайте!

Щелкалов
(з Красного ганку)

Собором ухвалили
Востанній раз пізнать прохання силу
Над скорбною душею владаря.
І завтра знов владика-патріарх,
В Кремлі царськім молебень одспівавши,
Очолений святими корогвами,
Із образом Владимирським, Донським,
Воздвигнеться, а з ним синкліт, бояри,
Та сонм дворян, та виборні всі люди
І весь народ московський православний,
Всі підемо благать царицю знов, —
Хай зглянеться над бідною Москвою
І на вінець благословить Бориса.
Та з богом ви тепер додому йдіть.
Молітеся — хай зійде до небес
Усердлива молитва православних.

(Народ розходиться)