В І С Н И К
Богів тутешніх не боюсь: хіба ж вони
Мене ростили, довели до зрілості?
Х О Р
А н т и с т р о ф а ІІІ
Змія!.. Ось вона,
Двонога, люта змія
В ногу мене
Жалить. Єхидною
Так і вп'ялась вона.
Ой-ой-ой-ой!
900 О Земле, Земле моя!
Цей крик, цей страх одверни!
О Зевсе, сину Землі!
В І С Н И К
Якщо не зволиш тут же на судно зійти —
На шмаття тонкотканий твій хітон порву.
Х О Р
Рятуй, о володарю! Приборкай насильника!
В І С Н И К
Не одного лиш — багатьох володарів,
Синів Єгипта, скоро привітаєш ти.
Х О Р
Ви чули, старійшини? Мене тут на глум беруть!
В І С Н И К
За коси доведеться волокти всіх вас,
910 Якщо глухі ви й досі до велінь моїх.
Входить в о л о д а р Аргосу в супроводі воїнів.
В О Л О Д А Р
Гей, ти! Що робиш? Як тобі на ум збрело —
Пеласгів землю так ото знеславлювать?
Гадаєш, не мужі тут, а жінки живуть?
Над еллінами, варвар, насміхаєшся?
Знать, розуму позбувся чи й не мав його.
В І С Н И К
А в чому ж то я, власне, проти права йду?
В О Л О Д А Р
Забув ти, як чужинцю слід поводитись.
В І С Н И К
А як? Що загубив я, — те й вернув собі.
В О Л О Д А Р
А хто за тебе, гостя, тут поручиться?
В І С Н И К
920 Гермес — найбільший шукачеві приятель.
В О Л О Д А Р
Безбожник — а на бога покликаєшся.
В І С Н И К
Богів, котрі з-над Нілу, шанувать я звик.
В О Л О Д А Р
Місцевих, видно, й за богів не маєш ти?
В І С Н И К
Жінок — беру, хіба віднімеш силою.
В О Л О Д А Р
Торкни лиш — сам заплачеш, не отямившись.
В І С Н И К
Твої слова далекі від гостинності.
В О Л О Д А Р
До гостя-святокрадця — як по-іншому?
В І С Н И К
Піду. Й синам Єгипта сповіщу про все.
В О Л О Д А Р
Твоя турбота. А мені — це байдуже.
В І С Н И К
930 Але щоб я докладно все міг викласти,
Як віснику належить, — що сказать мені,
Коли спитають, де жінки й чому без них
Приходжу, хто відбив у мене родичок?
А втім, Арес не свідчень вимагатиме
В подібній справі. Не сріблом, не золотом
Рішиться спір цей: воїн не один впаде
Душа із тілом не одна розлучиться.
В О Л О Д А Р
Ім'я тебе цікавить? Що ж, дізнаєтесь
Про нього з часом — ти й твої супутники.
940 Щодо втікачок — лиш переконавши їх,
Забрати можеш, та ніколи — силою.
Весь люд зійшовсь на цьому: не дозволити
Тут жодного насильства. Цього рішення
Не похитнуть, як цвяха міцно вбитого.
Воно ж ані в табличку не вкарбоване,
Ні на виткім не писане папірусі, —
Ти вільне й недвозначне слово з уст моїх
Почув. А зараз — геть з очей, негіднику!
В І С Н И К
Скажу відверто: ти почав війну нову.
950 Мужам — і влада, й перемога суджена.
В О Л О Д А Р
Зустрінете чимало й тут мужів стійких,
Котрі питвом ячмінним не розслаблені.
(Вісник відходить. Володар звертається до хору).
А ви, набравшись духу, всі гуртом ідіть
У колі супровідниць до осель міських —
Вас охоронять мури й вежі Аргосу.
Домів громадських тут багато знайдете;
Бо й сам я не скупився, їх будуючи.
Якщо ви згодні жити вкупі з іншими, —
В нас гарні є домівки. Хто ж окремого
960 Житла бажає, — хай в окремім селиться.
Що припаде до серця, що приглянеться, —
Те й вибирайте. Я ж і мого краю люд —
Зарука ваша. Це — рішучий голос наш
І суд. Якого ще ждете запевнення?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
За добро тобі, славо пеласгів, добром
Хай віддячать боги!
Лиш Даная хороброго, батька, до нас
Ти покликати зволь —
Він же мудрий порадник наш, він і вожак,
970 Тож насамперед хочем од нього почуть,
Де б годилось нам жити, бо зайшлих людей
Оббрехати, знеславити може будь-хто.
Сподіваймось, одначе, на краще!
(Володар відходить).
Із хвалою, погідно, співучим гуртом
У прославлене місто ввійдімо!
Ви, прислужниці-подруги, станьте всі так,
Як Данай згідно з жеребом кожній велів
Нам за придане бути в дорозі.
В супроводі воїнів входить Д а н а й.
Д А Н А Й
Аргосцям, доні, ви молитись маєте,
980 Як олімпійцям, і складати жертви їм,
За нас-бо заступились, не вагаючись.
Мене прихильно вислухали, родича,
Що оповів їм про братів-негідників.
Дали мені ще й збройних охоронників,
Мій вік пошанувавши, сивину мою,
І щоб ударом списа хтось не вклав мене
Зненацька, назавжди цей край знеславивши.
За доброту — їм вдячність виявляйте ви
Найвищу, й тільки нею тут керуйтеся.
990 Як щиросердну настанову батьківську
Впишіть і цю ще до раніше вписаних.
Новій же дружбі тільки час ціну складе.
А йдеться про чужинця — тут усяк готов
Злословити, бо наклеп — річ покваплива.
Не осоромте ж батька: не один-бо муж
На вашу юність ласо поглядатиме.
У небезпеці — й плід, що соком повниться:
Солодке й смертних вабить, і тварин усіх —
Чотириногих і крильми оснащених.
1000 А втім, сама Кіпріда нам підказує,
Що на порі вже — і рвемо любові цвіт.
Тому-то ніжна врода перехожому
Схвилює серце, от і прикипить до вас,
Піддавшись вабі, поглядом пожадливим.
Та не зазнаймо знов того, від чого ми
Тікали, стільки горя й моря змірявши!
Хай ворог не радіє, ми — не плачемо,
Спіткнувшись. Дві ж оселі дожидають нас:
Одну Пеласг дає нам, другу — люд його,
1010 До того ж — безвідплатно. Щастя рідкісне!
Лиш пам'ятайте засторогу батьківську:
Цнотливість бережіть ви над життя своє.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Боги всім іншим, батьку, хай піклуються,
А щодо мого цвіту — ти спокійний будь!
Допоки доля не снує стежок нових, —
Не сумнівайся: я стару топтатиму.
ЕКСОД
Данаїди у супроводі прислужниць ідуть до міста.
Х О Р
С т р о ф а І
Час рушать нам. Вихваляйте ж
Тих, що в ласці край цей мають, —
Усевишніх, — що прадавнє
1020 Побережжя Ерісінське,
Всеблаженні, заселили!
Одгукніться й ви, служниці, —
Возвеличмо край пеласгів!
Спів гучний наш — не для Нілу:
Неосяжне, тихоплинне
Гирло славить більш не будем!