КОММОС
Х О Р
С т р о ф а І
Боюся, батьку! Мов на крилах, судна мчать,
Між берегом і ними — тільки мить одна!
Непереборний страх опанував мене!
Може, й не слід було бігти світ за очі?..
Холоне кров... Умліваю вся...
Д А Н А Й
Аргосці не відступлять. Жереб кинуто.
740 За вас, я в тому певен, будуть битися.
Х О Р
А н т и с т р о ф а І
Страшні сини Єгипта, гнівні, жадібні
До битви. Сам ти в цьому пересвідчився.
Збиті з колод важких, добре підігнаних,
Смолені судна мчать, лють — замість вітру їм,
А військо, глянь, — наче темний рій.
Д А Н А Й
Одначе й тут чимало стрінуть воїнів,
Опалених на сонці, загартованих.
Х О Р
С т р о ф а ІІ
Не залишай нас, батьку, одинокими!
Перед насиллям ми, жінки беззахисні.
750 Ті — кровожерливі, повні думок лихих,
Повні підступності. Що їм жертовники? —
Ворони ж це, не люди!
Д А Н А Й
Було б чудово, якби ще й богам вони
Такими стали, як і вам, ворожими.
Х О Р
Ані тризубці, ні всі інші речі ці
Священні не врятують од насильників.
Повні зухвалості, сили безбожної,
Люті собачої, оскаженілої —
На богів не зважають.
Д А Н А Й
760 Прислів'я каже, що й собаку вовк заїсть,
Поживи більше в житі — не в папірусі.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Це — нелюди, потвори, одурманені
Жагою вбивства. Слід остерігатись їх.
Д А Н А Й
Похід морський не скоро споряджається
Й причалює не скоро: треба ж кинути
Шнури на берег. Навіть якорі всього
Не забезпечать, надто, коли гавані
Нема близької, коли сонце хилиться
До заходу. Бо з ніччю рій думок важких
770 Керманича діймає прозорливого.
Не висадить же війська, поки в гавані
Захищеній не стане весь похід морський.
Отож, коли боїшся, — до богів горнись,
А я піду й подбаю, хай з підмогою
Спішать. Аргосцям нічого жалітися
На посланця: хоч сивий, та проречистий.
Данай відходить.
СТАСИМ ДРУГИЙ
Х О Р
С т р о ф а І
Гориста земле, гідна всіх похвал!
Що буде з нами? Де в краю Апійському
Для себе темний сховок нині знайдемо?
780 Хай всі, мов дим, зів'ємось
Аж ген, де хмари гонить Зевс,
Щоб вітер нас розпорошив,
Щоб там, невидимі, легкі,
Щезли, мов пил безкрилий.
А н т и с т р о ф а І
Дрібний, невпинний душу дрож бере,
Тріпоче серце, спохмурніле з остраху.
Що батько з чат угледів, те жахнуло нас.
Нехай в петлі, в зашморгу
З життям розлучимося тут,
790 Аніж би мав нас нелюб-муж
Торкнуться. Краще хай Аїд
Нас пригортає, мертвих.
С т р о ф а ІІ
Якби-то десь в ефірі притулитись нам,
Де вогкі хмари снігом осипаються,
На скелі стати, де й козел
Не ступав, а лиш коршак
В'є гніздо, — щоб відтіля
В прірву ми стрибнуть могли,
Перше, ніж весільна ніч
800 Важко ляже нам на серце.
А н т и с т р о ф а ІІ
Тоді вже хай собаки наше тіло рвуть
На кусні, хай нам очі хижий птах клює.
Адже від болю, сліз гірких
Рятівниця наша — смерть.
Хай же смертне ложе нас,
А не шлюбне, прихистить!
Як іще б нам утекти
Од ненависного шлюбу?
С т р о ф а ІІІ
Нехай благальний лунає крик
810 До всіх богів, до всіх богинь!
Та як же здійсниться благання те?
Ласкавим нас поглядом, батьку, зігрій.
Зухвальців — гнівним: так сама
Правда велить. Молільниць ти
Щиро вшануй, всевладний
Зевсе, владико світу!
А н т и с т р о ф а ІІІ
Сини Єгипта в жазі сліпій,
Самці похітливі, мчать услід,
Розпалені, люті — і крик, і гик
820 За мною, втікачкою: прагнуть вони
Свого чимшвидше домогтись.
Та терези — в твоїй руці.
Що без твого веління
Може здійснити смертний?
Ой-ой-ой-ой-ай-ай!
Ось він, мучитель наш!
Не на судні — вже він ступив
На суходіл...
Ой-ой-ой-ой!
830 Чом не втонув ти в морі?..
Вже бачу його — йде сюди, мчить сюди!
Рятунку прошу, рятунку!
Ой-ой-ой-ой!
Ось він — біди початок!
Мерщій всі сюди, до вівтаря!
Рине засліплена хіть
Із кораблів — прямо на нас...
Де ти? Рятуй, владарю!
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
З численними супровідниками входить В і с н и к — посланець синів Єгипта.
В І С Н И К
Гей же, гей! На судно!
840 Швидше рухайтесь!
А як ні — потягну
За волосся й залізом розпеченим
Припалю, мов рабинь, чи зітну
Голову геть з плечей!
Гей же, гей! На судно! Чи поглухли, кляті?
Х О Р
С т р о ф а І
Чом не накрила в путі
Хвиля пінна тебе
Й тих, що в пристрасті темній
На міцнозбите судно ступили.
В І С Н И К
850 Хай окривавлену — все ж тебе
Я затягну на судно.
Ану, рушай! Не поможе
До вівтаря припадати. Ану, ану!
Краще своїх пригадай богів
Кинутих, зраджених. Ну, рушай!
Х О Р
А н т и с т р о ф а І
Хай не побачу вовік
Вод, що годують поля,
Вод, що в тілі людини
Піняться, кров'ю живою ставши.
В І С Н И К
....................
860 Гей, на судно, на судно!
Йди-но мерщій,
Хочеш того чи не хочеш,
Поки тебе стусанами
Не спонукав я до послуху!
Х О Р
С т р о ф а ІІ
Гай-гай! Гай-гай!
Краще б ти жахливою смертю,
Згинув у хлані священній,
Буйними гнаний вітрами
Ген, де на мисі піщаному
870 Сарпедон спочиває.
В І С Н И К
Ридай, викрикуй, клич богів — усе дарма:
Таки поїдеш на судні єгипетськім,
Хоч би який тут лемент не зчиняла ти!
Х О Р
А н т и с т р о ф а ІІ
Ой-ой! Ой-ой!
Скільки жовчі в словах твоїх!
Скільки пихи!.. Та стривай-но:
Ніл перестріне великий
Руку зухвальця — тоді вже ти
За насильство заплатиш.
В І С Н И К
880 Велю тобі негайно на судно ступить
Опуклобоке. Чула? Не барись мені!
Тягтиму — то волосся не щадитиму!
Х О Р
С т р о ф а ІІІ
Ой-ой! Батеньку!
То де ж той захист богів?
Он силоміць
Тягне павук мене —
Чорне страховище.
Ой-ой-ой-ой!
О Земле! Земле моя!
890 Цей крик, цей страх одверни!
О Зевсе, сину Землі!